VІІІ ст. н. е. - часу, коли у Багдаді, на території сучасного Іраку (тодішнього Аббасидського халіфату), почав свою релігійну проповідь Анан бен Давид. Ця людина очолила доволі розповсюджений опозиційний рух в іудаїзмі, суттю якого було заперечння авторитету Талмуду. Талмудом називають пізніший додаток до Старого Заповіту, який об'єднує усні доповнення та тлума-чен-ня рабинів. У середні віки Талмуд став основним законополо-женням ортодоксального (рабанітського іудаїзму), основою єврейської освіче-ності, його вважали "усною Торою", тобто книгою, за авторите-том практично рівноцінною "письмовій Торі", або П'ятикнижжю. Протест проти засилля рабинату та самого Талмуду виявився у формі закликів повернутися до чистого старозавітного вчення. Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "рабанітів") цілим рядом релігійних практик і традицій
Перший зал |
Окрім заперечення Талмуду, прихильники Анана наслідували проголошений їхнім учителем принцип буквального тлумачення Святого Письма, а також відрізнялися від решти євреїв ("талмудистів" чи, інакше, "раба-нітів") цілим рядом релігійних практик і традицій: у святкуванні Шабату (Свята суботи), проведенні обряду обрізання, в законах ритуальної чистоти, допустимих ступенях родинної близькості при укладенні шлюбів, у часі проведення традиційних єврейських свят, в облаштуванні синагог (у караїмській традиції - кенас) та літургійній обрядовості.
Послідовники Анана звалися "ананітами", а дещо пізніше - Бене Мікра (Сини Закону). У ІХ ст. виникає термін "караїм" (форма множини від давньоєврейського "карай"), який відображає основну характерис-тику даного руху - шанування (чи, дослівно, "читання") Священного Письма (тобто старого Заповіту, чи ТаНаХ) як єдиного і прямого джерела релігійної істини. Звідси походить і назва вчення - караїзм чи караїмізм.
У даній частині експозиції представлено культові та обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїм-ського храму-кенаси. Тут ви можете бачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенаси. Поряд - пам'ятна книга з кенаси, в якій записували свої вра-ження гості, що відвідували Галицьку громаду. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В ній - записи членів караїмської конференції, що була присвячена виборам гахама (верховного священнослужителя) і запис самого гахама Серайї Марковича Шапшала, а також професора-тюрколога Ягелонського університету Тадеуша Ковальського (1934 р.), членів італійської антропологічної комісії 1934 р. на чолі з Коррадо Джіні; радянського вченого Кінесбая Мусаєва, який працював у Галичі над створенням граматики караїмської мови та багато інших цікавих записів.
У цій вітрині експонується згорток Тори. У кенасі зберігалися кілька згортків, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою.
Караїмський календар налічує 52 або 53 (у високосний рік) тижні, кожен з яких має свою назву, що походить від початкових слів певного розділу Тори. Під час суботнього Богослужіння у кенасі читався відповідний до назви тижня розділ. Газан виймав з гехалу черговий згорток і виголошував, що сьогодні читається Тора такої-то родини, наступної суботи читали з іншого згортка і т. д.
Згорток Тори вдягався у два чохли - верхній та нижній, які називаються тора-упрак, та прикрашався хатасами. На одному хатасі читаємо: "Цей тас (піднос) пожертвувала кенасі святої громади Луцька (нехай береже її вічно Господь) пані Рахель (нехай живе довгі роки), дружина шановного Сімхи Луцького (хай збереже його Предвічний), у році 5543 (1783) ".
Поряд знаходяться яд - указка для читання Святого Письма та парохет - занавіска над гехалом-вівтарем.
У нижній вітрині - кідушні, тобто святкові, посріблені посудини у формі скляночок, ножиці для підрізання гнотів свічок та мезуза - молитва-оберіг, яку вішали при вході у житло.
Є тут і менори, які прикрашали прикрашали галицьку кенасу.
Далі представлено караїмські релігійні книги. Одна з них надрукована у Венеції в 1528 році. А в наступній вітрині - караїмські календарі. Караїми ведуть своє літочислення від створення світу. Цей відлік починається на 3760 років раніше від Різдва Христового. У них прийнята місячна календарна система. Рік триває 354 дні, 8 годин та 48 хвилин. Тож місячний рік коротший від сонячного на 10 днів, 21 годину та 12 хвилин. Місяць налічує 29 або 30 днів і починається з появою на небі молодика. Цей момент раніше визначався за допомогою спостережень, а тепер - з допомогою точних астрономічних розрахун-ків.
У верхній вітрині міститься фото гехалу - своєрідного вівтаря з галицької кенаси. Під час закриття храму він був таємно вивезений і схований у домі Сабіни Самуїлівни Зайончковської. У 1994 році гехал передали Євпаторійській громаді. А з 1999 року він знаходиться у Малій кенасі Євпаторії. Чотириметровий дерев'яний різьблений вівтар складається з трьох частин. Основа його містить дохан - стіл для читання, на зворотному боці якого зберігся напис, що засвідчує дату та місце виготовлення вівтаря: 2.07.1914. Stanislav, а також ім'я майстра. Середня частина - арон гаккодеш (святий ковчег) - є най-більшою і служить сховищем згортків Тори. Дверцята ковчега приховані вівтарною занавіскою. Верхня частина увінчана короною і містить кілька написів-абревіатур.
Період Х-ХІ ст., який часто називають "золотим віком" в історії розвитку караїмського руху, ознаменований активною місіонерською діяльністю та поширенням іудаїзму в його караїмській інтерпретації далеко за межі Багдаду та Персії. Караїмські громади виникають в Палестині (з центром у Єрусалимі), Єгипті, Іспанії, на Кавказі та у Візантії.
Найбільш дискусійним залишається питання появи караїмів на території Східної Європи, тобто у Криму, а згодом у Литві та Польщі. Одна з версій пов'язує