Існує інша думка, яка стверджує, що караїми з'являються у Східній Європі вже у післяхазарський час, прибувши до Криму з Бухари та Черкесії разом із татарськими ханами. Виходячи з того факту, що караїми відомі як талановиті купці та ремісники, припускають, що вони потрапили на Кримський півострів разом з іншими купцями та ремісниками, що були необхідні татарам для підтримання економічного стану Золотої Орди.           

Так само дискусійним залишається й питання про появу караїмів у Галичі. Караїмська традиція пов'язує цей прихід із часом князювання Данила Романовича і розповідає, що у 1243 році князь Данило під час переговорів з ханом Бату вів розмови про дозвіл на міграцію з Криму караїмів. У 1246 році 80 караїмських родин із Солхату, Мангупа та Кафи вийшли з півострова і поселилися в Галичі, отримавши привілей від Данила. На цій підставі можна вважати, що караїми з Криму утворили в Галичі свою колонію в середині ХІІІ ст.           

Однак існує й інша думка, яка відносить появу караїмської громади у Галичі до ХV ст. У будь-якому випадку достовірні відомості з історії цієї колонії належать до ХVІ ст., коли про неї починають зга-дувати в документальних джерелах. У 1578 році король Стефан Баторій підтвердив локаційний привілей галицьких караїмів і гарантував їм збереження давніх прав та звичаїв. Згідно з цим привілеєм, галицькі караїми мали право вільної торгівлі нарівні з іншими мешканцями міста, право продукування та продажу горілки, але на своїй вулиці і т. ін. Цей привілей був підтверджений у 1590 році Сигізмундом ІІІ і в 1666 році Яном Казимиром.           

Зі встановленням у Галичині австро-угорської влади (1772 р.) караїми Галича звернулися до уряду з проханням про поліпшення їх умов. Уряд зменшив податки, якими обкладалися караїми і зрівняв їх у правах із християнами. Караїми торгували худобою, воском, сіллю та займалися землеробством. До 70-х років ХІХ ст. їх не брали на військову службу, а потім вони служили виключно в санітарних загонах.           

У наступному залі можна ознайомитися з історією караїмської громади у ХХ ст

Другий зал  |

Караїмська громада Галича ніколи не була дуже великою, але у ХХ ст. її чисельність різко скоротилася. Якщо на початку минулого століття у Галичі проживало 167 караїмів, то сьогодні їх залишилося лише двоє. Серед причин - епідемії тифу та холери, численна міграція під час та після ІІ Світової війни, причому, здебільшого, молодих караїмів. У повоєнний час у Галичі залишилися переважно караїми старшого віку, і поступове зникнення громади стало, таким чином, неминучим процесом.

Період між двома світовими війнами позначений активним розвитком культурного та громадського життя караїмів Польщі та, зокрема, Галича. Об'єднання Польщі посприяло зближенню та співпраці Галицької караїмської громади з громадами Трок, Вільно та Луцька.           

У 1919 році обрано правління громади та затверджено її статут. У 1925 році після десятилітньої перерви знову відкрито караїмську парафіяльну школу.           

У 1934 році було вирішено збудувати Народний дім, який став центром громадсько-культурного життя. При ньому існувала бібліо-тека, працювало Товариство караїмської молоді "Відродження", яке очолював Ібрагім Самуйлович, та Товариство караїмських жінок, кероване Сабіною Новахович.           

У цьому залі можна побачити речі та документи, які засвідчують професійну зайнятість членів Галицької караїмської громади, а такожі - свідоцтва про народження, про шлюб, шкільні свідоцтва, посвідчення та інші особисті документи.           

Тут представлено караїмські періодичні видання, які виходили в першій половині ХХ ст. у Луцьку, Вільно, Москві. Це "Mysl karaimska", "Karaj awazy", "Караимская жизнь". Галицькі караїми були активними дописувачами цих часописів, і життя громади постійно висвітлювалося на їх сторінках.           

У повоєнний час громадське життя караїмів занепадає. Радян-ський режим, який проповідував атеїзм та нівелювання національних особливостей, на початку 60-х років закрив, а у 1985 році зруйнував караїмський храм-кенасу.           

У 2000 році караїми Галича увійшли до Всеукраїнської асоціації кримських караїмів "Кримкарайлар" як Галицька територіальна громада у складі восьми чоловік. Документальне підтвердження цієї події знаходиться в одній з вітрин.           

Крім того, у цьому залі є чимало речей, які безпосередньо пов'язані з караїмськими обрядами і які частково ілюструють підготовку до святкування Пасхи.           

Загальні правила релігійних обрядів зобов'язують дотримуватися свят. Караїми відзначають основні свята, встановлені Старим Запо-вітом і тісно пов'язані з річним циклом та осілим землеробським життям. Щотижневий день відпочинку припадає на суботу. Святкують новий (молодий) місяць, Пасху, П'ятидесятницю, Свято Кущів, Новий рік, День прощення, Свято Есфірі.           

Обов'язковим є дотримання постів.           

Відзначання свят безпосередньо пов'язане зі встановленою у давнину календарною системою, згідно з якою доба триває від заходу до заходу Сонця, тому кожне свято починається і закінчується надвечір.           

Одним із найважливіших свят є Пасха. Вона святкується в перший місяць релігійного року, в 14-й день місяця Нісан чи Авів, який повинен співпадати з початком весни. Свято триває 7 днів. Воно покликане нагадувати про звільнення євреїв з єгипетського рабства. До настання свята очищують весь дім і весь домашній посуд від квасного, печуть опрісноки з неквашеного тіста, не кладучи в нього солі. Ці опрісноки їдять замість хліба увесь тиждень. Вони слугують спогадом того, що ізраїльтяни, гнані єгиптянами при виході з Єгипту, не встигли приготувати в дорогу квашеного хліба і були змушені пекти неквашене тісто, яке взяли з собою у вигляді опрісноків.          

Під час Пасхальних свят користувалися окремим набором по-суду. А для виготовлення тіста для пасхальних