Церква Різдва Христового

Вперше, мабуть, дерев’яна церква виросла на околицях княжого Галича у ХІІ ст. на місці поганського капища. велике

спустошення 1286 р. принесла Галичу навала орди хана Телебуги. Усі храми майже повністю були зруйновані. Горіла і церква Різдва Христового. Згодом її відбудували. Однак під час завоювання Галичини поляками 1349 р. вона знову згоріла. Дощенту спалена святиня не зникла безслідно, а відродилася в муровану парохіяльну церкву, яка є композиційно-формувальним елементом центральної площі сучасного міста.

Нікому з дослідників ще не поталанило встановити дати побудови церкви, хоча наукові пошуки тривають понад двісті років. Найвірогідніше, що мурована церква Різдва Христого збудована у ХІV ст. До відкриття Я. Пастернаком 1936 р. фундаментів літописного Успенського собору в Крилосі церкву вважали княжою катедрою.

Один з дослідників галицьких храмів Ю. Лукомський стверджує, що об’ємно-просторова композиція церкви Різдва Христового мала колись хрестоподібний план, була трибанна з традиційним входом із заходу. Згодом церкву добудували із заходу, півночі й півдня. Прибудова була зумовлена зведенням впритул до церкви костелу Чесного Хреста. Сусідство з монастирем ускладнило обрядовий обхід навколо храму, притаманний візантійському обрядові. Внаслідок прибудови західна стіна стала глухою, а з північного та південного боків було зроблено двоє дверей.

У ХVІ ст. церкву Різдва Христового згадано в історичних джерелах як головну культову споруду ремісничих об’єднань, цехів. польський король Сигізмунд ІІІ 1593 р. затвердив статут гончарного цеху в Галичі, згідно з яким церква Різдва Христового була його власністю. А вже за рік храмом опікуються братства.

Упродовж ХVІ–ХVІІІ ст. церкву Різдва Христового кілька разів руйнували татари і вона прийшла навіть в запустіння, але вже у другій полови-ні ХVІІІ ст. її починають відбудовувати і вона набуває сучасного вигляду. Один із дзвонів для дзвіниці вилито 1785 р. Тоді ж зроблено дерев’яний різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено три металевих панікадила.

Церкву реставрували 1825 р. Керував відбудовою архітектор Берґер. Власне тоді з північного і південного боків ліквідували контрфорси, у притворі розмістили відсутні раніше хори.

Подальша історія церкви пов’язана з особою отця Миколи Винницького (1869–1929), який 1895 р. став співпрацівником, а за 7 років – парохом Галицької парохії. Він і допоміг архітекторові Л. Левинському реставрувати (1904–1906) храм. Після реставрації церква набула сучасного вигляду. До початку ХХ ст. вона була покрита двосхилим дахом із бароковим західним фронтоном. До західного фасаду прилягала дерев’яна дзвіниця. Під час реставрації (1904–1906) споруджено нову баню, відновлено інтер’єр. Після закінчення робіт церкву освятив 1906 р. митрополит Андрей Шептицький.

За політичними поглядами настоятель церкви Різдва отець Микола Винницький був москвофілом. На початку Першої світової війни він спів-працював з організацією «Карпаторуський освободительний комітет», яка пропагувала об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом із 127 жителями Галича отець Микола потрапив до австрійського концтабору в місті Талергофі. За кілька років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому. З ініціативи священика і в пам’ять про жертви австрійського геноциду біля церкви 1929 р. було зведено пам’ятник, на якому викарбувано прізвища 20 жителів Галича, замучених у Талергофі.

У церкві 1960 р. провели ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер’єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали брати Михайло і Петро Щупаки.

На відміну від княжих білокам’яних соборів церква Різдва Христового побудована з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. Вона – цінна пам’ятка архітектури пізнього середньовіччя і одна з найдавніших церков Галицького деканату. 

Крилос

Пам’ятник-символ «Меч і Рало»  

Він височить на Крилоській горі при гостинці Львів - Івано-Франківськ, навпроти Музею народної архітектури і побуту Прикарпаття. Цей величний пам'ятний знак споруджений на тому місці, де в княжі часи пролягла перша лінія оборонних валів Галицько-Волинської держави, в урочищі Прокаліїв сад.

У кожного з подорожніх природньо виникає запитання, яку ж ідею втілює оригінально задуманий і композиційно довершений монумент, авторами якого є архітектор В. Лукомський та скульптор П. Сопільник. Барельєф пам'ятного знака відображає історичні події періоду становлення Галицько-Волинської держави. Він є символом єднання древньоруських міст, назви яких викарбувані на велетенському мечі, уздовж якого можна прочитати літописні свідчення про городи руські й про Галич. На Ралі, яке увіковічнює мирну працю хліборобів, зображені міфологічні персонажі, давньоруські воїни, орачі, літописець. Меч, встромлений в землю, симовлізує припинення війн.

Будівництво пам’ятника-символа розпочалося 1985 року, а у вересні 1987-го відбулося урочисте відкриття цього монумента, який нині величаво красується на всю околицю.

Музей історії Давнього Галича

Отож найдавнішим є Музей історії давнього Галича. Він знаходиться у Митрополичих палатах – пам’ятці архітектури ХVІІІ ст. Ідея його створення належить першовідкривачеві Галича професорові Львівського університету, доктору археології Ярославові Пастернаку та митрополиту Андрею Шептицькому, який, будучи вже важко хворим, висловив побажання створити біля фундаментів літописного Успенського собору музей-заповідник. Мрію владики УГКЦ виконав у 1938 році Ярослав Пастернак, який у каплиці Св. Василія, пам’ятці архітектури ХV ст., зібрав для оглядин найцікавіші та найоригінальніші знахідки зі своїх розкопок у Крилосі. Таким чином, каплиця Св.Василія стала першим музеєм на місці княжого Галича.  

Після відкриття музею на Крилоській горі почалось нове життя. Нового напряму набули археологічні дослідження давнього Галича, які з 1965 року систематично проводив львівський археолог Вітольд Ауліх. У 80-90-х роках минулого століття було досліджено чимало фундаментів зниклих церков, узяті під охорону