оборонні вали ХІІ-ХІІІ ст., фундаменти Успенського собору ХІІ ст., каплицю Св.Василія та Успенську церкву ХVІ ст., відреставровано Митрополичі палати (свого часу це була літня резиденція митрополита Андрея Шептицького), в яких нині розташований Музей історії давнього Галича. В його експозиція широко представлена історико-культурна спадщина давнього міста, археологічні та архітектурні знахідки минулого, які засвідчують про те, що Галич свого часу був могутнім державним та релігійним центром
В експозиціях музею історії давнього Галича:
Церква Успіння Пресвятої Богородиці |
У Напрестольному Євангелії, яке подарував храмові єпископ Йосиф Шумлянський 1679 р., є запис про страшний турецько-татарський напад на Галичину 1676 р. Власне тоді церкву було пограбовано, багато жителів Крилоса вбито і захоплено у полон. Постраждала сама будівля та укріплення, зведені навколо неї. 1699 р. розпочали реставраційні роботи з відновлення святині. Вона була відбудована з білого каменю в стилі ренесанс 1702 р. Владика Йосиф Шумлянський не тільки реставрував церкву, й збудував навколо неї оборонні укріплення, звів цегляні стіни, кутові вежі та в’їзну браму.
Велику мистецьку цінність становить західний портал, фланкований двома пілястрами та завершений фронтоном, тимпан якого оздоблений різьбленою в камені композицією «Успіння
Богородиці». Північний портал оздоблений різьбленими з каменю кронштейнами і завершений трикутним фронтоном, у тимпані якого розміщено емблему реставратора церкви – єпископський герб з літерами І.Ш.Є.Л.Г.К. – А-В, які розшифровуються - Йосип Шумлянський, єпископ Галицький, Львівський, Каменець-Подільський – 1702 рік. Цікаво, що під час відбудови храму Й. Шумлянський віднайшов надмогильну плиту над гробівцем свого славного предка, фундатора Успенської церкви. Її встановлено 1991 р., неподалік центрального входу до святині. На білокамінній плиті викарбовано: «Тут лежит Марко Шумлянський на великих й малих шумлянах дедичний пан, церквисти кафедральной галицкой фундатор, жил лет пе (85) преставился за короля полского» Зигмунта Августа, року Божий АФЛЕ».
На білокам’яних блоках-квадрах, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті – написи видряпані на камені. Більшість з них стосується до ХІІ-ХІІІ ст. Це свідчить про те, що саме ці блоки – залишки катедрального Успенського собору. На час закінчення будівництва у кінці ХVІ ст. церква була чотиристовпною, тринавною, однобанною спорудою розміром 25,8х13,4 м з трьома півкруглими апсидами та прямокутним у плані притвором із заходу.
Як відомо з письмових джерел, баня церкви зазнала значних пошкоджень ще у першій половині ХVІІІ ст. (можливо, через землетрус). У роки Першої світової війни під час артилерійського обстрілу традиційне завершення однобанного чотиристовпного храму обвалилося і дах замінили на чотирисхилий, покритий бляхою, завершений сигнатуркою. У такому вигляді церква простояла до 2001 року, коли розпочали її реставрацію, після якої святиня стала такою, як 1914 року. Цікаво, що у процесі реставрації церкви було розкопано фундаменти стовпів, які підпирали її баню. Це дало багатий археологічний матеріал. Були знайдені численні фраґменти стінових конструкцій Успенського собору ХІІ ст., елементи кам’яного декору храму, фраґменти фрескового розпису, які нині доповнюють уяву дослідників про зовнішній вигляд і внутрішнє декорування катедрального собору.
Відреставрована Успенська церква сяє на сонці позолоченими хрестами. Чудовою її окрасою є іконостас, який виконав визначний майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський, а також – Крилоська Чудотворна Ікона Божої Матері. Ориґінальною пам’яткою давньогалицької кам’яної пластики ХІІ ст. є вирізьблене у північній стіні притвору церкви зображення казкової істоти – крилатого змія-грифона.
Фундамент Успенського собору ХІІс т. в Крилосі |
Перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. Інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняження в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 рр., а також про коронування королевича Коломана на короля Галичини 1215 р.
Маємо і таку згадку літописця. Під час здобуття Галича 1219 р. Мстиславом Удатним в соборі закрився угорський королевич Коломан: “…зробив укріплення на церкві пречистої владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його (Коломана) в руки Мстиславові”. Ця подія відбулася тоді, коли князь Мстислав, перемігши угорського полководця Філю, вступив у Галич: “І вибігли тоді (угри) на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали от спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви”. Щось подібне сталося і 1254 р., коли князь Ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа.
Маємо ще згадки про Галицьку катедру, що стосуються ХІV-ХVІ ст., але точної дати руйнування Успенського собору не знаємо. Та й
місцерозташування головної святині княжого Галича довший час було невідомим. Її руїни шукали і в теперішньому Галичі, й на високому березі Лімниці, і в Крилосі, на місці Успенської церкви. Дуже близько до розгадки таємниці собору підійшов дослідник Й. Пеленський, який 1911 р. зробив пробні розкопки біля Успенської церкви в Крилосі. Але остаточно пам’ятка локалізувала лише 25 липня 1936 р. експедиція Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, якою з благословення митрополита Андрея Шептицького керував славетний археолог Я. Пастернак. Два роки поспіль учений закладав розвідкові траншеї на Крилоському городищі, й тільки сонячний липневий день названого вище року став сенсаційним – лопата робітника Д. Михальчука натрапила на масивний мур з тесаних кам’яних блоків. Це був перший слід фундаментів старого