катедрального собору княжого Галича. Виявилось, що його фундаменти за розмірами (32,5х37,5м) лише на півтора метри за шириною та довжиною менші від найбільшого київського храму св. Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням він не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Фундамент собору був викладений переважно з грубо оброблених блоків крейдяника та вапняка, стіни – з тесаних блоків алебастру та вапняку. Чисельні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. Входи до храму оздоблювали перспективними порталами, у зовнішньому декорі застосовувались зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи-ґзимси.
Внутрішня частина галицького собору також була оздоблена не менш парадно і продумано. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, оздоблені рельєфними зображеннями рослин і фантастичних тварин. Судячи з фраґментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. Баня собору й опуклі поверхні склепінь були покриті свинцевою бляхою, а дах – червоною черепицею. Ймовірно, у храмі Успіння було зображення Оранти.
У притворі храму, під час розкопок 1937 р., Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримується думки, що собор збудовано за князювання Ярослава Осмомисла до 1157 р. і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів – Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. – переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і «школа Осьмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці.
Після монголо-татарської навали 1241 р., коли Данило Галицький почав будувати нову столицю – місто Холм і новий катедральний собор Йоана Злотоустого, Успенський собор став швидко підупадати. Востаннє літописець згадує храм 1254 р., а в письмових джерелах він фігурує ще на початку ХІV ст. Дуже суттєвим чинником повного запустіння храму стало знищення самого міста, зменшення у ХІV-ХV ст. міського населення, яке вже не мало коштів, щоб утримувати в належному стані цю монументальну споруду. А за указом 1455 р., який видав польський король Казимир ІV, заборонено було будувати, ремонтувати й відновлювати давньогалицькі храми – повністю поховала надії галичан на відбудову Успенського собору. Із його залишків пізніше збудовано неподалік Успенську церкву, каплицю Св. Василія та частково Галицький замок у сучасному Галичі.
Галичина могила
В урочищі Качків, на південно-західний околиці Крилоського городища, між внутрішніми і зовнішніми оборонними валами старого Галича стоїть одинокий курган. Колись це був високий пагорб, що вивищувався над стольним містом, ніби охороняючи підступи до нього. Саме про цей пагорб згадував, називаючи його «Галичиною могилою», літописець, коли розповідав про складні політичні події початку ХІІІ ст.
Ця згадка пов’язана з бо-ротьбою галицьких бояр і міського населення проти угрів 1206 р. У Галичі тоді правив воєвода угорського короля Венедикт. Знущання напасників над міщанами, боярами і духовенством призвело до повстання. Галичани тоді на допомогу запросили пересопницького князя Мстислава Ярославича. Ось що з цього приводу записано в Галицько-Волинському літописі: «Тоді Ілля Шепанович вивів його (князя Мстислава) на Галичину могилу, посміхнувся і сказав до нього: «Княже, Ти вже посидів на Галичиній могилі, то так якби вже й княжив у Галичі», – бо вони посміхалися з нього. (Мстислав) повернувся до Пересопниці. А ми пізніше розкажемо про Галичину могилу і про Галич, який його початок». На жаль, обіцянки своєї літописець так і не виконав...
Славетний історик України М. Грушевський вважав, що в Галичиній могилі міг бути похований засновник Галича. Пошуки могили почалися ще в ХІХ ст. Її шукали серед курганів крилоського лісу в урочищі Діброва, на городищі в с. Пітрич, у Викторівському лісі й на Крилоській горі. І лише наприкінці ХІХ ст. Т. Земенецький дійшов висновку, що Галичина могила – це одинокий курган, що міститься на найвищій точці в урочищі Качків. Могилу дос-ліджували в різні роки Т. Земенецький, Й. Пеленський і Я. Пас-тернак. Але тільки в 1991–1993 рр., коли за її дослідженням взялася археологічна експедиція під керівництвом В. Барана і Б. Томенчука, було остаточно з’ясовано чи не всі таємниці кургану. Під час розкопок тут в символічному похованні було виявлено рештки спаленого човна-довбанки, спорядження знатного воїна – кинджал, вістря дротика і стріл, три сокири, тесло, позолоту від щита, інші знахідки, які вчені датують Х ст. Стало зрозуміло, що курган (діаметр 26 м) на найвищій точці Крилоського городища (315,8 м) в урочищі Качків – це те саме поховання, про яке згадує літописець, і в якому міг бути похований князь – засновник міста.
Напередодні 1100-літнього ювілею Галича 1998 року, пам’ятку княжої доби Галичину могилу було музеєфіковано за проектом З. Соколовського (Івано-Франківський філіал інституту “Укрзахідпроектреставрація”, і вона стала ще одним унікальним об’єк-том Крилоської гори, доповненням до експозиції Музею історії давнього Галича та символом пам’яті про великого будівничого, невідомого засновника стольного міста.
Княжа криниця
На північно-західному схилі Крилоської височини, всього за кілька сот метрів від фундаментів Успенського собору споконвіків б’ють з-під землі холодні джерела, що дають початок струмкам, які несуть свої цілющі води до літописної річки Лукви. Небагато їх було на кам’яному, покритому шаром родючої землі, плато. Тому берегли ці джерела люди, що з давніх часів населяли Крилоську гору, особливо піклувались про одне з них, яке і