Вода у ній цілюща, бо за переказами давала силу і наснагу давньоруським воїнам, робила їх невразливими до ворожих стріл та мечів, а ще надавала їм впевненості у перемозі. Апокрифічні сказання донесли до наших днів легенду про волхва і безіменного князя, який у незапам’ятні часи владарював у Галичі. Одного разу, коли вороги взяли в облогу місто і висохла вода у двох глибоких криницях, оборонці града звернулись до князя з проханням дозволити їм скласти зброю перед ворогами і здатись на їх милість, бо муки спраги геть зламали їхню волю до боротьби. Цілу ніч думав князь, а вранці прийшов до нього старий волхв і попросив до вечора не давати захисникам ніякої відповіді. Перед заходом сонця вивів він князя на схил гори, що був захищений оборонними парканами, і звелів уважно дивитись на те місце, куди впадуть останні промені сонця. Коли впали вони на невелику заглибину, де сиділи стомлені спрагою галицькі воїни, сказав волхв копати тут землю. Взяв князь в одного з воїнів меч, встромив клинок у землю – і вдарило звідти джерело. Залога фортеці була врятована від спраги, вороги не здобули міста, а джерело, яке князь наказав розчистити і обкласти каменем, відтоді почало називатись Княжою криницею.

Напередодні 1100-річного ювілею давнього Галича 1998 року, Княжа криниця святкувала своє друге народження. Львівські реставратори повернули її до нового життя, встановили над джерелом чотириметрову ротонду та увінчали її мідною банею з позолоченим хрестом. Біля криниці упорядкували зручні підходи для відвідувачів, облаштували оглядовий майданчик, який дає змогу оглянути з височини Підгороддя па-м’ят--ки архітектури давньої столиці галицьких князів. Того ж року, на святе Водохрестя, Княжу криницю освятили. Обряд здійснили священики УГКЦ на чолі з єпископом-ординарієм Преосвященним Владикою Софроном Мудрим ЧСВВ.

МУЗЕЙ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ ПРИКАРПАТТЯ

Музей просто неба є структурним підрозділом Національного заповідника «Давній Галич». Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Цей острівок народної архітектури знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. Будівлі, що знаходься на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв’язки з традиціями будівельної культури слов’янських народів. На площі 4,5 га нині завершується будівництво «мікросіл» чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Кожна з цих зон уміло розпланована в мікрорельєфі місцевості, опоряжена малими архітектурними формами. В інтер’єрах пам’яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків. Правда, неневелика експозиційна площа зумовила ряд відмінностей цього музею від аналогічних йому. Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді садиб – житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові зразки житлових, господарських та виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам’яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва.  Регіон «Покуття» відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ – поч. ХХ ст. (перевезена з села Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У покутській хаті знаходиться колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки).   |

Крім того, у цьому регіоні знаходиться також виробнича споруда - олійня ХІХ ст. з с.Олеша Тлумацького району. Вона знайомить відвідувачів з процесом виготовлення олії.            

З етнографічної Гуцульщини в музей пере-несено дві хати-гражди зі с.Устеріки Верховинського району кін. ХІХ ст., а також типову гуцульську хату 40-их років XX століття, яку перевезли з смт Ворохти Надвірнянського району. Це трикамерне житло - хата-хата-комора. У ворохтянській хаті знаходиться діючий ткацький верстат, на якому виготовляли килими та гуцульський одяг.            

Гуцульська хата-гражда - це замкнута забудова з хатою, коморою, притулами, що були харак-терними для житлового будівництва того періоду. Вона дає можливість виявити низку традиційних прийомів зведення житла на Гуцульщині. Головна споруда двору - хата, яка складається з двох приміщень, розділених сіньми-”хоромами”. Основний буді-вельний матеріал - дерево. Дах будівлі покритий драницею.     

Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 р. (про це свідчить дата на сволоку), з с. Поляниці Долинського району. Це трикамерна курна хата.

У ній виставлені куделі, прялки. В одній із кімнат оформлено експозицію однокласної школи-"дяківки". Тут також заходяться найчислен-ніші збірки на-родних тканин, вишивок та одягу.            

Опілля представлене садибою з хатою ткача середини ХІХ ст. та господарською спорудою - стодолою кін. ХІХ ст., перевезеними зі с. Викторів Галицького району. Хата заможного селянина. Тут знаходиться колекція вишивки із сіл Pогатинського та Галицького районів. Це жіночі та чоловічі со-рочки, обруси, простирадла, пішви, а також народний одяг - чоловічий і жіночий, повсякденний і свят-ковий. У господарській споруді - стодолі виставлені засоби транспорту та знаряддя праці.           

У цьому регіоні також знаходиться дерев'яна церква поч.ХХ ст. з с. Поплавники та виробнича споруда - кузня кін.ХІХ ст. з с.Тенетники Галицького району. А ще тут знаходиться дуже велика колекція опільської вишивки - жіночі й чоловічі сорочки, обруси, прости-радла, пішви, народний одяг.            

Будинки у Музеї народної архітектури і побуту Прикарпаття всі оригінальні, представлені як зразки житла Прикарпатців. На площі музею їх встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток станов-лять хіба що окремі експонати - малі архітектурні форми, які в селах дуже швидко руйнуються, бо як правило їх будували з менш якісних матеріалів. Експонати до інтер'єрів будинків також зібрані відповідно до специфіки регіонів.   

Найближчим часом на території музею плану-ється будівництво