Різні типи природних комплексів по-різному реагують на будь-які зовнішні впливи, у тому числі й на рекреаційні навантаження. Серед чинників рекреаційної зміни наземних екосистем провідне місце посідає витоптування рослинного покриву і ґрунтів. Стан рослинного покриву визначає багато властивостей ландшафту, значних для рекреації: естетичні й маскувальні якості рослинності, протиерозійна захищеність пішохідних трас і площадок відпочинку, наявність палива і дикорослих харчових та лікарських рослин. До головних порушень у природі, які може спричинити рекреація, належать зміни в ґрунтово-рослинному комплексі та ґрунтовій фауні, випадання екологічно характерних видів та проникнення чужих, шкідливих видів живих організмів, порушення сезонної ритміки рослин та ін. [18].

У лісі найвиразніше реагування на рекреаційні навантаження простежується в трав'янисто-чагарниковому покриві. Розмір навантаження визначає і фенологічний стан видів флори рослинності: за вищого навантаження фаза цвітіння і плодоношення наступає на п'ять-десять днів раніше, ніж у рослин на непорушених територіях. Перебуваючи в критичних умовах для існування, рослини проходять усі фенофази в стислий термін; процес розмноження відбувається за допомогою насіння, а не шляхом проростання кореневих відростків. Саме різноманітність механізмів адаптації і забезпечує високу стійкість рослинного покриву витоптаних площ. Зміна рослинного покриву рекреаційних території є адаптованою, її не треба розглядати як негативну з погляду рекреаційного природокористування. Однак ці зміни настільки відчутні, що в разі організації і проектування будь-якої території відпочинку, значну увагу доцільно приділяти розробці заходів охорони рослинного покриву [7].

Поєднання різних видів туризму з традиційними для нашої держави видами рекреації (санаторно-курортне лікування, освітньо-виховний екологічний і краєзнавчий туризм, спортивні водні, піші, гірські походи) та господарської діяльності (заготівля цілющих трав, ягід, грибів, риби, дичини тощо) у буферних зонах і зонах відновлення екосистем (або регламентованої господарської діяльності) природно-заповідних територій може бути високоефективним у природоохоронному та соціальному аспектах.

Для таких територіальних одиниць, як Прикарпатський регіон, де розміщені підприємства як промислової галузі, так і рекреаційного комплексу, важливо знайти оптимальні шляхи поєднання природоохоронної, рекреаційної та госпо-дарської діяльності. Ігнорування природних рекреаційних ресурсів є економічно невигідним, це будуть свідомо втрачені кошти, платежі до державного та місцевого бюджетів, робочі місця, можливості розвитку регіону загалом.

Природоохоронні території є надзвичайно важливим ресурсом для розвитку всіх видів рекреації населення. Науково обґрунтоване і ретельно організоване з дотриманням усіх екологічних вимог туристичне використання периферійних зон природо-заповідних територій дає змогу суттєво підвищити рівень фінансових надходжень до державного й місцевих бюджетів, і водночас зберегти центральні, абсолютно недоторкані зони цих територій з їхніми унікальними біоценозами і біологічними видами. Всі природоохоронні території мають чудові природні й культурно-історичні ресурси для розвитку різних видів туризму, однак потребують розширення зон туристичної і господарської діяльності з прилеглих територій та сучасного інфраструктурного облаштування.

Отже, якщо детально проаналізувати й оцінити економічну ефективність від сільськогосподарського і промислового виробництва та рекреаційно-оздоровчої галузі (потенційно), то перевага без сумніву буде на боці рекреації. Проблема в тому, що досі сфері рекреації й оздоровлення не приділяли відповідної уваги, а тому нема даних, аналізів та оцінки потенційної можливості природних комплексів. Соціально-промислова інфраструктура не відповідає природним можливостям, тому що в розташуванні продуктивних сил не враховували структуру і функціонування натуральних басейнових екосистем. Такий суто економічний підхід, привів до антропогенних перевантажень на певні природні екосистеми, внаслідок чого в окремих місцях, розпочався процес деградації природних структур [24].

3.2. Створення єдиної екологічної системи (екомережі) природо-охоронних територій

Збереження цінних природних комплексів, організація науково обґрунтова-них систем територій, що охороняються, – одне з першочергових завдань. Необхідно продовжувати створення і поліпшувати благоустрій зелених зон міст і селищ, розширювати мережу біосферних заповідників, національних природних парків, заказників та інших природних територій для створення єдиної екомережі в Україні. Основою екомережі мають бути території, багаті на природне, гене-тичне, популяційне, видове, ценотичне різноманіття та прилеглі до них території з їх різноманіттям ландшафтів, території заповідників, а також потенційні для заповідників території, озера, ріки, унікальні ландшафти Карпат, історична і культурна спадщина, місця масового розселення видів, території із зміненою і навіть знищеною рослинністю, що придатні для екологічних коридорів.

Завданням екомережі є відновлення генетичної, екологічної і функціональної нерозривної єдності біосистем. Побудова екомережі є досить складною і тривалою, бо вимагає поєднання і оптимізації багатьох елементів природної і соціальної сфер [8].

Створення екомережі вимагає комплексної оцінки стану території за багатьма природними і соціальними показниками, з'ясування чинників, що загрожують її сталому розвитку тощо.

Карпати – унікальний природний комплекс, для якого характерна різноманітність ландшафту, рослинного і тваринного світу. З огляду на гірський рельєф із крутими схилами, велику кількість опадів, схильність ґрунтів до водної ерозії та зсувів, тут необхідно розширювати мережу природоохоронних об'єктів, поліпшувати їх біоценотичне представництво. В гірських умовах Карпат відносно добре збереглася природна структура ландшафтів. Незаймані господарською діяльністю смерекові й буково-ялицево-смерекові праліси Чорногори (780 га), лісові масиви букових пралісів в Угольці (7,6 тис. га); цінні ендемічні й реліктові рослини регіону охороняються в Карпатському державному заповіднику площею 12 га. Заповідник охоплює два територіально розрізнених масиви – Чорногірський і Угольський.

Чорногірський масив – один із найцікавіших у природоохоронному сенсі. Він охоплює найвищі вершини Чорногори, включаючи гори Говерла (2061 м), Брескул (1910 м), Туркул (1933 м) та ін., де чітко простежується вертикальна поясність рослинного покриву – лісовий, субальпійський і альпійський пояси. Тут зберігається багатий і різноманітний флористичний фонд, що включає реліктові види, загально-карпатські та східнокарпатські