Озокерит. Специфікою санаторно-курортного лікування в Українських Карпатах є можливість широкого застосування озокериту. Щорічно Бориславським озокерито-восковим підприємством виробляється близько 700 т цього лікувального матеріалу. Запасів руд Бориславського родовища достатньо для столітнього періоду його експлуатації. Поклади озокериту є також в Івано-Франківській області , в селах Дзвиняч і Старуня.

Озокерит має низьку теплопровідність і велику теплоємкість. При переході із розплавленого стану в твердий стан вивільняє велику кількість тепла, яке лікує цілий ряд хвороб. Можливість багаторазового використання навіть при малій його кількості дозволяє забезпечити лікувальними процедурами багатьох пацієнтів. Озокерит легко транспортується і використовується не тільки санаторно-курортними закладами регіону, але й вивозиться за його межі, реалізується через аптечну мережу [10].

Кліматолікувальні ресурси. Клімат виступає не тільки як фактор, який сприяє проведенню різних видів відпочинку на відкритому повітрі. Позитивні зміни, які виникають в організмі людини під дією погодних умов, характеризують клімат і як лікувальний фактор. Найбільш цінні в цьому відношенні кліматичні умови приморських і гірських територій. В горах, особливо в захищених хребтами міжгірних котловинах, різкість зміни погоди, яка супроводжується раптовими скачками температури і вологості повітря, швидкості вітру, зменшується. Цей фактор, поряд з чистотою атмосферного повітря і наявності в ньому великої кількості фітонцидів, позитивно діє на хворих туберкульозом, не туберкульоз-ними захворюваннями органів дихання, функціональними захворюваннями нервової і серцево-судинної системи.

До сприятливих для кліматотерапії відносяться без морозні і морозні типи погоди. Середньомісячна і річна кількість днів з сприятливими для проведення кліматолікування умовами в Українських Карпатах свідчать про те, що біокліматичні умови більшості котловин, наприклад зони Верховино-Путильського низькогір'я (Селятинська, Путильська, Яблуницька, Ільці-Верховинська) є сприятливими для відпочинку і лікування в Українських Карпатах і по цьому показнику мало відрізняються від популярних гірських курортів Європи.

1.3. Сучасний рівень розвитку, структура та характеристика територіально-рекреаційного комплексу Українських Карпат

Карпатський регіон є індустріально-аграрним районом України, в структурі господарства якого домінуюче місце займає промисловість. Сьогодні вона переживає глибоку кризу, вихід з якої в першу чергу пов'язується з її корінною структурною перебудовою. Саме в контексті політики структурної трансформації господарства регіону і треба розглядати майбутнє рекреації. І навпаки: сучасна промислова політика в регіоні має бути зорієнтована на те, що незабаром на регіональному ринку появиться конкурентноспроможний сусід – рекреаційна індустрія.

На даний час рекреаційна місткість ландшафтів складає: зимою – 3,9 млн. чол., літом – 1,7 млн. чол. Протягом року Карпатський курортно-рекреаційний район може приймати 8 млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів та туристів вихідного дня. Для порівняння Альпійський регіон площею 180 тис. км кв. щорічно приймає 40 млн. відпочиваючих і туристів та понад 60 млн. туристів, що здійснюють в Альпи одноденні поїздки.

В Карпатах функціонує немалий рекреаційний фонд, який відповідає сьогоднішнім реальним потребам. Сьогодні в регіоні є понад 600 рекреаційних об'єктів загальною місткістю більш як 82 тис. місць. Це – 1,5 місця на 1км2, що в 13 разів менше, ніж в Татрах, або 13 місць на 1 тис. чол., що в 6 разів менше, ніж в Татрах [12].

В основу формування курортно-оздоровчих утворень Українських Карпат як курортно-рекреаційного регіону повинна бути покладена єдина система. В числі основних курортно-територіальних одиниць для гірських умов Карпат пропонуються курортно-рекреаційні райони і курортні комплекси. Курортний комплекс (КК) включає низку лікувально-оздоровчих закладів, об'єднаних єдиною системою лікування та відпочинку з однотипною інфраструктурою. Наприклад, Квасівський комплекс, який має тільки два аналоги в світі, створений на базі миш'яковистої мінеральної води (Гірсько-Тисянське родовище). До його складу входить відомий санаторій "Гірська Тиса".

Для нових територій, котрі тільки освоюються, найбільш перспективним є курортно-рекреаційний район, який формується як агломерація курортних комплексів і населених пунктів. Прикладом може бути Воловецько-Міжгірський район у Закарпатті. В ньому об'єднані між собою курортні комплекси та селище міського типу Міжгір'я (яке є культурним та адміністративним центром району) утворюють єдиний організм.

Територія курортно-рекреаційного району в основному визначається зосередженням курортно-бальнеологічних ресурсів, перш за все родовищ лікувальних мінеральних вод. Обмежують територію району перешкоди – природні (круті, недоступні для освоєння схили гірських хребтів, порожисті річки та інш.) і штучні (дороги, дамби та ін.). Межі КРР можуть бути зв'язані з адміністративним поділом областей та районів. При розміщенні навкруги існуючого населеного пункту (місто, селище) курортних комплексів межі КРР визначаються максимальними радіусами трудових поїздок з цього пункту в крайні точки використання праці в межах 30-ти хвилинної доступності. В гірських умовах на межі КРР впливає трасування транспортних ліній і туристичних маршрутів – не тільки поздовжніх, які прокладаються долинами рік, а й поперечних (відгалуження доріг, вертикальні зв'язки та ін.).

Курортно-рекреаційні райони виділяють як окремі територіальні утворення, або входять (в переважній більшості) до складу курортно-рекреаційних місцевостей. Основу розвитку курортно-рекреаційних місцевостей, чи зон, становлять їх природні і соціально-економічні рекреаційні ресурси. Наприклад, розподіл відпочиваючих в горах залежить від висоти місцевості над рівнем моря, пересіченості території (перепаду висот), місцевих особливостей клімату, наявності мінеральних джерел, що визначає форми відпочинку і лікування [12].

На території Українських Карпат можна виділити вісім основних курортно-рекреаційних місцевостей (зон): Великоберезнянська, Ужгород-Мукачево-Свалявська, Берегове-Виноградівська, Сколе-Славська, Хустська, Рахівсько-Яремчанська, Косівсько-Путильська, Чернівецька. – і п'ять основних