Частина вулиці на схід від Сербської входила до складу єврейського гетто і була відокремлена від неї стіною. Назви вона спочатку не мала – "вулиця до міського муру", "під муром", "від муру". Назви пов'язані з тим, що вулиця впиралась у Високий мур. І тільки наприкінці XVIII ст. дістала назву Нової Жидівської.

У середині XIX ст. вулиця поділялася на три частини. Від Театральної до Галицької тягнулася вул. Капітульна (назва з'явилася не пізніше 1801 р.), від Галицької до Сербської – Векслярська, від Сербської до Міського арсеналу – Жидівська. Назва "Капітульна" походить від того, що ця ділянка належала римо-католицькому капітулу. Векслярська – від слова "вексляр" (міняйло). На вулиці знаходилися численні міняльні контори [14].

У 1871 р. всі три вулиці були об'єднані в одну – Векслярську. Але ця назва протрималася недовго. У 1888 р. вулиця була перейменована у вул. Воїмів – на честь середньовічної львівської міщанської родини.

Як уже зазначалося, частина вулиці входила до складу ґетто, і християни тут не селилися. Освоювати її євреї почали порівняно пізно – на початку XVII ст., поступово витіснивши християн.

Вулиця була небрукованою. На розі сучасної вул. І.Федорова знаходилася криниця. Міським водогоном євреї не користувалися, брали воду з криниць, хоча був Жидівський цуг – нитка водогону. Вода з нього йшла до міської стайні та воскобійні.

Будинки № 30, 32, 34. У XVI (а можливо, і XV ст.) на цьому місці знаходилися міська стайня і воскобійня. У 30-х роках XVII ст. вони були куплені бургомістром євреїв Я. Гомбріхтом і знесені, а на їхньому місці побудовані житлові будинки: 1632 р. – теперішній № 30, 1634 р. - № 32 і № 34. Усі три будинки мали вікна, прорубані в міському мурі. За прізвищем власника їх називали Гомбріхтівськими.

Будинки № 35-43. Суцільної забудови тут не було ще наприкінці XVIII ст. Стояли дерев'яні будинки, ятки м'ясників, міква (ритуальна лазня), тюрма, дерев'яна школа Бет Гамідраш. Встановити, де знаходився який будинок, дуже важко, оскільки вони не входили у податкові реєстри.

На місці будинків № 39 і № 41 стояли ятки м'ясників. Тут же продавали тканини, зброю, посуд, старий одяг. Наприкінці XVIII ст. всі дерев'яні будинки були знесені, і на місці будинку № 39 поставили житловий будинок, а на місці № 41 – нову Бет-Гамідраш.

Будинок № 54. На цьому місці стояла Велика синагога, яка існувала ще в XVI ст. У 1797 р. її розібрали і в 1799-1801 рр. збудували нову. В 1941 р. була знищена гітлерівцями. У 80-х роках XX ст. площу розчистили, замостили, виклавши цеглою контури стін старої синагоги.

3.13. Вулиця Театральна

Мало в якої з львівських вулиць було стільки назв, скільки у вул. Театральної. Вона склалася з кількох частин. Так, від сучасної пл. Міцкевича і приблизно до трамвайної колії тяглася вулиця За ятками (пізніше – Різницька). Далі починалася Пекарська, котра доходила до міського муру на трасі сучасної вул. Лесі Українки. Вперше вона згадується у документах під 1421 р., а звалася так тому, що на ній знаходилася господа цеху пекарів, її відрізок приблизно від трамвайної колії до костьолу єзуїтів називався Шпитальною св. Духа. Відрізок від костьолу до Вірменської – вул. Францисканською, а від Вірменської до муру – вул. Гродською. Крім того, до Пекарської входила частина сучасної вул. Вірменської (відрізок між Театральною і Вірменською). Треба враховувати, що ці назви існували в різний час. Так, наприкінці XVII ст. існували вулиці За ятками і Пекарська. У 1780 р. вулиця існувала майже в сучасних межах, куди належала вул. Різницька, впираючись своїми кінцями в міські мури. Б цей час вулиця звалася Довгою, бо була і залишається досі найдовшою вулицею середмістя. Сучасна назва вулиці надана в 1871 р. і пов'язана з театром Скарбека (нині театр ім. М.Заньковецької). У 1916р. вона була названа вул. Рутовського на честь президента міста. Назву Театральна повернуто у грудні 1944 р. У середні віки вулиця не мала правильної забудови, як і всі інші вулиці міста, – це було досить-таки безладне скупчення будинків. Не вирізнялася вона впорядкованістю, а особливо та її частина, яка в той час називалася Різницькою. Під стіною кладовища при кафедральному соборі стояли ятки м'ясників, звідки і походила назва За ятками. Всього їх було 40. Тут не тільки торгували м'ясом, а й різали худобу. Спроба перенести торгівлю м'ясом за межі середмістя виявилася безуспішною, її розцінили як порушення права приватної власності, оскільки місця м'ясників були спадковими. Це вдалося зробити тільки наприкінці XVIII ст. Вулицю впорядкували лише в останній чверті XIX ст. [14]

Зараз це коротка, але важлива транспортна магістраль. Цікавий той факт, що для її освітлення вперше в Україні були використані люмінесцентні лампи. Будинок № 1. У ХУ-ХУІІІ ст. на цьому місці стояла вежа Бондарів, Столярів і Теслярів. Міський мур робив тут вигин, і вежа стояла під кутом до траси вулиці.

Будинок № 9. Споруджений в 1892 р. і до 30-х років XX ст. належав родині видавців та книготорговців Губриновичів, які мали тут магазин. Зараз магазин називається "Школяр". Фасад будинку