Будинок № 10. Споруджений у 1774 р. для генерала Роха Венявського. На фасаді – статуї Марса і Венери, виконані в середині XIX ст. Статуя Марса належить різцеві відомого львівського скульптора П.Ойтеле.

Будинок № 13. Костьол єзуїтів. Збудований на честь святих Петра і Павла у 1610-1630 рр. за зразком церкви Іль Джезу в Римі. Будівництво розпочав монах Памхіус, а закінчив архітектор Джіакомо Бріано. Довжина цього костьолу 41 м, ширина 21 м, висота центрального нефа 26 м. Може водночас вмістити 3500 осіб і ще 1500 – на галереях. Як відомо, кожний чернечий орден має свого покровителя серед святих, іменем якого і називається. У єзуїтів таким покровителем був Ісус Христос. Бони вважали, що оскільки Христос – вищий від усіх святих, то і дзвіниця храму його ордену має бути найвищою. Бона і була найвищою будівлею у Львові, маючи 100 метрів. Автором проекту був Б.Годний. Внаслідок складної політичної обстановки – безперервні війни – дзвіницю закінчили тільки в 1702 р. Мала вона оригінальну форму, за яку Йосиф II назвав ЇЇ кеглею, – у вигляді пірамідального стовпа. Б 1709 р. на ній повісили три дзвони. Для їх виготовлення переплавили дзвони, привезені в XVII ст. з Лівобережної України. Б 1754 р. на ній було вміщено годинник. Зараз дзвіниця не існує, її конструкція виявилася ненадійною, і в 1830 р. її вищі поверхи з міркувань безпеки розібрали. У XVIII ст. костьол перебудовували. Б 1740 р. склепіння розписали художники з Брна Ф. і С. Екштєйни (Чехія). Сучасного інтер'єру костьол набув у 1760 р. Будівництво костьолу фінансувала Єлизавета Сенявська. Він став фамільним костьолом родин Сенявських, Яблоновських і Дзєдушицьких. Тут знаходяться надгробки знаменитого польського полководця XVII ст. С.Яблоновського та родини Дзєдушицьких.

Будинок № 15. Зараз тут міститься школа. На місці шкільного двору в середині XIV ст. стояла православна церква Чесного Хреста. У 1370 р. Владислав Опольський передав її монахам-францисканцям. Церква була перетворена на костьол Св. Хреста, а на місці теперішньої школи збудували їхній монастир. Тому частина вулиці називалася Францисканською. У 1785 р. монастир був закритий, і в ньому розмістилася школа. Костьол деякий час стояв пусткою, а в 1792 р. був куплений підприємцем Г.Буллою [14].

Будинок № 16. У другій половині XVII ст. на цьому місці стояла кам'яниця Пробощівська. Назва походила від того, що кам'яниця була власністю католицького капітулу, і тут мешкали "пробощі" (священики). У 1779-1780 рр. будинок був ґрунтовно перероблений будівничим А.Косинським. У 1850 р. добудовано четвертий поверх. У 1874 р. фасад отримав сучасне оформлення.

Будинок № 17. На початку XIX ст. на цьому місці було збудовано зал, в якому відбувалися "редути" – бали, тому і сам зал дістав назву редутного.

Будинок № 18. Саме тут був бровар, з якого 3 червня 1527 р. почалася пожежа, що знищила весь Львів. Будинок, який пізніше стояв на цьому місці, протягом тривалого часу переходив до різних власників. У 1797-1804 рр. на замовлення магната Й. Щепанського було побудовано триповерховий будинок у стилі класицизму. Ймовірно, що автором проекту був П.-Д. Ґібо. Під час повстання у Львові 2 листопада 1848 р. будинок згорів. У 1852 р. його придбав банкір Ф. Гауснер. Цілком можливо, що будинок відновлено за проектом Б. Равського-старшого. У 1868 р. його придбав граф Дзєдушицький, вчений і пристрасний колекціонер. Він зібрав великі колекції нумізматики, фауни (переважно птахів) та етнографічних матеріалів. У 1855 р. на їх основі був створений музей, який розмістився в будинку. Б 1880 р. Б.Дзєдушицький подарував його місту разом з величезною фамільною бібліотекою, тут зберігалися цілі тіла мамонта і волохатого носорога – перші такі знахідки в усій Європі, тут же зберігався й уславлений Михалківський скарб – збірка золотих ритуальних речей VII ст. до н.е., знайдена на Тернопільщині. Добре знаючи навколишнє середовище, фундатор подбав про майбутнє свого дітища. Музей існував на прибутки від ординації Дзєдушицьких (24 тис. крон на рік) Згодом нумізматична й етнографічна колекції були передані в інші музеї Львова, а природознавча отримана назву музею ім. Дзєдушицьких. Він послужив базою дня Науково-природничого музею НАМ України, який знаходиться тут і зараз.

Будинок № 20. На цьому місці стояв споруджений наприкінці XVIII ст. будинок М.Даровського. у 1817 р. в ньому почало діяти трикласне реальне училище – "підготовче до технічних наук І торгівлі", зародок уславленого Львівського політехнічного Інституту [14].

Будинок № 22. У ХУІІ-ХУІИ ст. на цьому місці стояв монастир тринітаріїв. Він включав у себе територію, на якій нині стоїть Преображенська церква, тобто частину вул. Краківської. Орден тринітаріїв був затверджений папою Інокентієм III у 1198 р. Основне його завдання – викуп бранців з турецької неволі.

3.14. Вулиця Шевська

Ця невелика вулиця, що відходить від Ринку, не набагато молодша від самої площі – перша згадка про неї сягає 1442 р. Тоді вона називалася Шевською, бо на ній знаходилася господа цеху шевців. У 1597 р. зустрічається назва "До хвіртки", бо вона виходила до міської хвіртки, згодом названої Єзуїтською. Уже в 1621 р. вулиця називалася Єзуїтською, бо виводила до будинку єзуїтської колегії. Після захоплення Львова австрійцями єзуїти були вигнані з міста, і в будинку колегії розмістилися адміністративні органи. Будинок з цієї причини став називатися дикастеріальним (урядовим). Відповідно