Тих, хто був достойніший (себто багатший), ховали в криптах собору. Тут же було місце поховання архієпископів. У 1783 р. імператор Йосиф II видав розпорядження про знесення у Львові церковних кладовищ і заснування чотирьох загальних цвинтарів за межею міста. Тоді й був знесений стародавній цвинтар біля собору. Знесли і мури, які його оточували. На місці кладовища утворилася площа, котра дістала назву Капітульної [13].

Капітулу, тобто колегії духовних отців собору, належали будинки № 5-8, звідси й назва. Бід кладовища залишилося небагато – кілька надгробних статуй святих, які і зараз стоять біля собору, і каплиця Боїмів, єдина з шести, що стояли окремо на кладовищі. Збереглося також кілька каплиць, прибудованих безпосередньо до собору. Деякі з них призначені не тільки для моління, а й для фамільних поховань. Мертві лежали в крипті, а в каплиці молилися живі, ЇЇ прикрашали, вдовольняючи тим самим сімейну пиху, вихваляючись багатством. Не слід забувати і те, що каплиця давала собору прибуток – від пожертв, свічок, церковних служб, які тут правили. Окрасою площі є каплиця Боїмів, або, як її ще називали, Огруйцова каплиця. Назва походить від польського слова "ogrojec" – сад і пов'язана з тим, що на куполі каплиці знаходиться статуя, яка зображає Христа в Гефсиманському саду. Тема ця широко, представлена в живописі, а от у скульптурі вона рідкісна, просто унікальна. Заклав каплицю у 1609 р. Георгій Боїм.

Автор проекту невідомий. Припускають, що ним був Л.Пфістер або А.Бемер. Фасад каплиці від площі суцільно вкритий різьбленням по білому каменю, яке зображає історію життя Христа. Різьблення] відбиває есхатологічний зміст основного ідейного задуму цієї пам'ятки як усипальні. При створенні багатофігурних композицій за моделі служили звичайні люди, отож, ми бачимо перед собою людей XVII ст. Тому зображення мають не лише мистецьку, а й історичну та етнографічну цінність. На другому фасаді, від вул. Галицької – оригінальні портрети Георгія (Дьєрдя) та Ядвіги Боїмів. Третій фасад має вікно і чудовий рельєф, що зображає Георгія Змієборця. Гідною суперницею каплиці Боїмів є каплиця Кампіанів, збудована 1629 р. "на зло Боїмам". У первісному вигляді вона не збереглася – була перебудована в 1660 р. Вміщені із-зовні великі мармурові дошки прикрашені чудовими рельєфами на євангельські сюжети. Всередині знаходяться розфарбовані погруддя Павла і Мартина Кампіанів. На східному фасаді собору привертає увагу напівстерта фреска, яка зображає Богородицю з Христом. Видно зразу, що її писав непрофесіонал. Це копія ікони, написаної у 1598 р. львівським міщанином Юзефом Вольфом на спомин про улюблену онуку і на спокуту її дитячих гріхів. Ікона спершу знаходилась на зовнішній стіні храму, а у 1644 р. перенесена до спеціально збудованої Яном Домагалічем каплиці. Під час реставрації каплиця була і знесена, а на зовнішній стіні собору на її місці вмістили копію ікони і портрет фундатора каплиці. У 1946 р. ікона була вивезена до Польщі (м. Любачів). Нижче ікони знаходиться рельєф "Воскресіння". У другій половині XVI ст. на кладовищі був збудований мавзолей-каплиця С.Дибовицького. Вдова продала мавзолей Яну Шольц-Вольфовичу, він став родинною усипальнею. У 1765 р. мавзолей знесли. Все, що зосталося від нього, – оцей рельєф.

3.17. Площа Музейна

Конфігурація площі дещо незвична – це не площа в повному розумінні цього слова, а трохи розширена вулиця.

У середні віки це була територія українського кварталу – вул. Руської. Сквер, що прилягає до площі, був у ті часи вулицею "Криве коло". Наприкінці XVIII ст. тут було вже дві вулиці. Вулиця Криве коло тепер звалася Арсенальською і доходила до Підвальної. Паралельно до неї ішла вулиця Зацерковна. їх остаточно знесли наприкінці 20-х років XX ст., а на їхньому місці розбипи сквер [13].

Сама площа утворилася, мабуть, у середині XVIII ст. після побудови нового костьолу, і тоді ж дістала свою першу назву – Домініканська.

Будинок № 1. Костьол домініканського монастиря. Сам монастир своїм заснуванням сягає ще другої половини XIII ст., коли Констанція, дружина Лева І, запросила в Галичину домініканців. Для них був поставлений невеликий дерев'яний монастир, а в 1405 р. – костьол Божого Тіла. Але вже у 1408 р. монастир згорів. Його відбудували з каменю і цегли, в ґотичному стилі.

У 1707 р. в трапезній монастиря Петро І підписав угоду з польською шляхтою про спільну боротьбу проти шведів.

У середині XVIII ст. костьол був знесений і почалося будівництво нового (за проектом військового інженера Лна де Вітта). Він був споруджений у 1748-1764 рр. на кошти Ю.Потоцького, в стилі бароко. На фасаді вміщено герб домініканців: пес лежить на книзі, тримаючи в зубах палаючий смолоскип.

Дзвіниця збудована у 1865 р. за проектом Ю.Захаревича.

У 1818 р. після ліквідації монастиря у його приміщенні відкрили гімназію. В ній навчався М.Шашкевич – видатний український письменник і громадський діяч, який очолював "Руську трійцю".

У костьолі – низка надгробків, найбільш цінний серед яких надгробок графині Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого скульптора Б.Торвальдсена. Львівська школа скульптури представлена пам'ятником губернаторові Галичини Гауеру роботи А.Шімзера-старшого. У 1880 р. встановили барельєф знаменитому польському художнику А.Ґротґеру (автор Б.Гадомський).

У костьолі знаходилася ікона Богородиці. За легендою, в X ст. її привезла до Києва візантійська принцеса Анна, наречена князя Володимира. Пізніше ікона належала галицько-волинським князям. Однак дослідження