багато вулиць. Але тут мав місце розподіл не тільки суто топографічний, а й національний, економічний, політичний, культурний. Руська – вулиця неширока – десяток-другий метрів. Але ця мала відстань у багатовіковій історії району часто виявлялася неподоланною. Ліва частина належала до української дільниці і на початку XIX ст. складалася з двох вулиць. Бід Вірменської до сучасної Ставропігійської ішла Домініканська бічна, а від Ставропігійської до Руської – Руська бічна. Права частина ще з XIV ст. входила до складу єврейської дільниці та називалася Жидівською. У 1871 р. обидві частини були об'єднані в одну вулицю, яка дістала назву Бляхарської – від кількох бляхарських майстерень, що були на ній. Сучасна назва надана їй у 1949 р., на честь 375-річчя українського книгодрукування. Як уже зазначалося, у середньовічному Львові українці мали право володіти нерухомістю лише в межах вул. Руської. Тому вул. І.Федорова, а власне Руська бічна, була оплотом "Русі", і її історія не відрізняється від історії Руської. Значно складніша історія єврейської частини вулиці.
Зараз вул. І.Федорова зберігає майже той вигляд, який мала в XIX ст. Звичайно, дещо змінилося – забруковано проїжджу частину, збудовані деякі будинки. Будинок № 1. На першому поверсі старовинна кладка з тесаного каменю, потужні кам'яні контрфорси. У XVII ст. він належав Тарафацьким, потім Бернатовичам, для яких був перебудований архітектором Я.Боні. Друга перебудова відбулася на початку XIX ст. (автор проекту Ф.Пахман). По лівій стороні вулиці невеликий сквер виводить до вул. Під вальної. Зараз важко уявити собі, що на цьому місці знаходилися дві вулиці. І тут же стояв будинок № 7, в котрому містилася друкарня Ставропігії, основою якої послужила друкарня І.Федорова. У 1848-1850 рр. тут друкувалася "Зоря Галицька", перша українська газета в Галичині, а пізніше журнал "Житє і слово", котрий редагував І.Франко. Будинок був знесений у 1911 р.
Будинок № 8. У XVII ст. на цьому місці стояли дві кам'яниці. Одна з них називалася Лискевичівською, вона ж "На Кривім колі". Ця дещо гумористична назва походила, на думку деяких дослідників, від форми двору кам'яниці. Пізніше назва "Криве коло" поширилася на вулицю що проходила під костьолом домініканців і біля Королівського Арсеналу завертала праворуч, проходила під Високим муром і виходила на вулицю Руську. Належала кам'яниця вірменам [18].
Друга кам'яниця, збудована 1642 р., називалася Юстковичівською. Належала вона українцеві Стефану Нестеровичу-Красовському, одному з найбагатших людей Львова.
Під кінець XVII ст. у віконних нішах сходової клітки були зроблені фрескові розписи у медальйонах. У 80-х роках XX ст. вони були виявлені під час реставрації будинку.
Будинок № 9. Зведений у 1903-1904 рр. на місці частково розібраного будинку XVI ст., від якого збереглися контрфорси і частково стіни. Вхід має красиве мармурове обрамлення з грецьким написом і гербом братства, тут знаходилися друкарня і бурса ремісничої школи Ставропігійського інституту. Нині – це поліграфічне училище № 58.
Будинок №11. Споруджений у XVI ст., неодноразово перебудовувався. Належав Успенському братству, пізніше – Ставропігійському інституту. Тут знаходилася школа Ставропігійського братства. Тривалий час розміщалася і палітурня Ставропігійської друкарні. У залі засідань братства 27 серпня 1599 р. зібралися делегації усіх братств Львова. На зборах було вирішено обкласти всіх українців спеціальним податком. На ці гроші повинен був вестися процес проти міста за рівноправність українців з поляками. Хто не буде платити – вважати зрадником. Процес тривав до 1745 р. і закінчився перемогою українців, але користі з неї було небагато [18].
У листопаді 1918 р. тут відбувалися засідання Української Національної Ради.
Нині в цьому будинку знаходиться поліграфічне училище.
Тут же було приміщення колишнього музею Ставропігії, заснованого у 1893 р. головою Ставропігійського інституту І.Шараневичем, відомим істориком. В основному тут зберігалися речі церковного вжитку, рідкісні рукописні та друковані книги, колекція надгробних портретів, археологічні матеріали. У музеї зберігалися також речі в'язнів Талергофського концтабору. Нині ці експонати знаходяться в Історичному музеї.
Будинок № 17. Будинком, який стояв на цьому місці, починалася вулиця Жидівська. Перший з них був зведений ще в XV ст. Після пожежі 1527 р. тут спорудили новий. Як і той, що стоїть навпроти (№ 20), він мав контрфорси, до них кріпилися стулки воріт Жидівської брамки. Знесли його в 1907 р., побудувавши той, що стоїть зараз.
Будинок № 19. На цьому місці стояла кам'яниця Докторівська, споруджена в другій половині XVII ст. Бона мала чотири поверхи, вважалася однією з найгарніших у Львові. Належала Сімхе Менахему, особистому лікареві турецького султана, а пізніше – короля Яна III Собеського. Звідси і походила її назва. Сучасний будинок зведений після 1909 р. [18]
Будинок № 24. Зараз він не існує. Але історія його (точніше, його власників) дуже цікава. То була кам'яниця Нахманівська. Належала вона Нахманові Ісааковичу, синові засновника синагоги "Золота Роза".
Будинок № 27. Вперше будинок на цій ділянці зафіксований у першій половині XV ст. У 1441 р. він став власністю короля Бладислава III, який подарував його магнатові Сенявському. Після смерті останнього будинок відійшов його синові Яну, власникові Олеська, і дістав назву Олеського. Забудова в той час ще була досить рідкою. Пустир біля будинку стали називати Олеською площею. На ній стояв "кінський млин" (тобто такий, який приводився в рух кіньми).
У глибині площі знаходився будинок розпусти, який належав якомусь італійцеві. З 1524 р. будинок належав Раді, яка здавала його в оренду, аж поки він не згорів у 1571 р.
Населення міста збільшувалось,