Будинок № 31. В середині XVIII ст. належав Хаїму Чоповнику. Прізвище власника пішло від того, що він орендував у міста збір "чопового" (податку на спиртні напої). На будинку знаходиться кам'яна маска, яка свідчить про те, що тут був шинок. Входили до нього з сучасної вул. Староєврейської.

3.3. Вулиця Арсенальська

У середні віки ділянка, яку нині займає вулиця, входила до складу єврейського гетто. Як самостійна вулиця оформилася, мабуть, у середині XIX ст. і називалася За збройовнею бічною. У 1871 р. була названа Жидівською бічною, у 1885 р. – За збройовнею. Сучасна назва з 1946 р. Всі назви пов'язані з місцезнаходженням вулиці, розташованої за Міським арсеналом. Будинок № 3. З кінця XIX ст. до 1941 р. – єврейська жіноча школа. Зараз - службовий корпус Історичного музею.

3.4. Вулиця Вірменська

Перше вірменське поселення в Україні виникло в Кафі (нині Феодосія) 1047 р. У 1062 р. на Русь прибуло 20 тис. вірмен. У Львові вірмени з'явились у другій половині XIII ст., за часів Данила Галицького.

У давньоруському Львові вірмени мешкали в районі сучасного Підзамча. У XIV ст., після завоювання міста Казимиром III і перенесення центру південніше, вони переселилися у середмістя, зайнявши квартал між міськими мурами, пл. Ринок і вул. Краківською. Центральною віссю кварталу стала вул. Ормянська (по_польськи вірменин – ormianin). Ця назва вперше фіксується у документах під 1441 р. У той час вул. Вірменська, хоча й проходила сучасною трасою, мала іншу структуру. Частина вулиці між сучасними вулицями Театральною і Краківською входила до складу Пекарської. Наприкінці XVIII ст. її стали називати Академічною, або Університетською – від будинку університету. Друга частина вулиці була відокремлена від Краківської стіною з хвірткою. Наприкінці XVI – початку XIX ст. частини вулиці мали різні назви: Ормянська, Ормянська стара, Ормянська велика. Офіційна назва "Ормянська" була надана в 1871 р., коли окремі частини вулиці були об'єднані в одне ціле.

У 1630 р. вірменський архієпископ М.Торосович перейшов у католицизм і почав вводити унію вірменської і католицької церков. Унія вводилася насильно. Нерідко суперечки прихильників і ворогів унії переходили у збройні сутички. Користуючись підтримкою держави і католицької церкви, унія перемогла. Але на користь вірменам це не пішло – унія сприяла їхній асиміляції і полонізації. Якщо в першій половині XVII ст. у Львові мешкало понад 2000 вірмен, то на 1783 р. їх залишилося всього 212. На початок XX ст. вірмен у Львові практично не було – залишились поляки з полонізованими вірменськими прізвищами [18].

Будинок № 2. Зведений у другій половині XIX ст. У різний час тут діяли різні організації. Так, на початку XX ст. розміщалися українські музичні товариства "Львівський Боян", Вищий музичний інститут, яким керував відомий композитор і громадський діяч А.Вахнянин. З другої половини XIX ст. тут містилася культурно-просвітницька організація "Руська бесіда" (пізніше – "Українська бесіда"). До 1939 р. цей будинок належав профспілці трамвайників і металістів, робітничому спортивному клубу. Б 1936 р. у ньому працював гурток просвітницької спілки "Вільна думка".

Будинок № 7. Ансамбль Вірменського собору складається із собору, приміщення колишнього жіночого монастиря та палацу вірменських архієпископів. Найдавніша частина собору – східна, зведена в 1368-1370 рр. у традиціях давньовірменського будівництва архітектором Дорінгом. У 1437 р. дороблено аркаду, в 1630 р. – середню частину. Дзвіниця збудована у 1571 р. відомим львівським архітектором А.Красовським. Розбудова західної частини, з виходом на вул. Краківську, почалася 1908 р. і не була завершена. У південному подвір'ї, розташованому між вулицею і собором, збереглися рештки старовинного кладовища – намогильні плити, перенесені з інших кладовищ, які датуються ХІV-ХVІІІ ст. До стіни сусіднього будинку прибудована дерев'яна каплиця у вигляді грота. В каплиці міститься вівтар, що зображає Голгофу. З вулиці у двір ведуть ворота, над ними стоїть статуя Богородиці (автор – Мельхіор Ерлемберґ). Біля її ніг – гербовий лев і дата "1664". Це все, що залишилося від грізної Краківської брами. Коли її зносили, вірмени забрали статую і встановили над ворітьми кладовища. У східному подвір'ї стоїть колона св. Христофора, поставлена 1726 р. Тут же будинок колишнього вірменського банку, найстарішого у Львові ломбарду. Зі сходу подвір'я замикається палацом вірменських архієпископів, спорудженим у XVII ст., а після пожежі 1778 р. відбудованим і розширеним. Від первісної споруди зберігся портал із кам'яним обрамленням. 6 січня 2001 р. відбулося перше після довгої перерви богослужіння у Вірменському соборі.

На розі вулиць Вірменської і Краківської стояв будинок № 12. Його знесли ще в 1911 р., але ділянка не забудовувалася. Уже в наш час на пустирі влаштували спортивний майданчик, кілька років тому його переобладнали в дитячий.

Будинок № 13. На цьому місці у XVII – другій половині XVIII ст. стояли кам'яниці Убалівська та Муратовичівська. Б останній мешкав згаданий вірменський першодрукар О.Карматанянц. Сучасний будинок зведений у 1781-1783 рр. дня графів Мірів архітектором П.-Д.Гібо в стилі рококо. Пізніше в ньому містилася австрійська фінансова прокуратура. Автор скульптурного оздоблення фасаду – скульптор М.Полейовський [18].

Будинок № 14. Пам'ятка житлової архітектури ХУІ-ХVІІ ст. Перебудований у першій половині XIX ст. в стилі ампір. З 1840 р. – власність відомого львівського історика Дениса Зубрицького, автора "Хроніки міста Львова" (мешкав тут у 1840-1862 рр.).

Будинок