3.6. Вулиця Друкарська

Уже наприкінці XVI ст. називалася "Дорогою за оленем". Назва пов'язана з тим, що на місці нинішнього будинку № 45 по пл. Ринок стояв будинок, що називався "Під оленем". Вулиця закінчувалася тупиком. Сучасну протяжність дістала у 1861 р., коли було знесено будинок вірменської родини Августиновичів. Частина будинків вулиці увійшла до складу вул. Вірменської. Називалася також Вірменською бічною і Вірменською поперечницею. З 1871 р. називалася вул. Ґродзіцьких – на честь двох братів, польських військових діячів XVII ст. У грудні 1949 р. з нагоди 375-річчя українського книгодрукування дістала сучасну назву [14].

Будинок № 3. Споруджений близько 1543 р., належав Штанцепю Шольцу. Раніше на фасаді стояла статуя Богородиці, тому він і називався "Під Богородицею". Перебудований наприкінці XVIII ст. У 50-х роках XIX ст. належав Е.Бознанській, яка заповіла його у 1858 р. закладові незрячих. Ця установа володіла будинком, здаючи його приміщення в оренду, до 1940 р.

Будинок № 4. У 1888-1894 рр. тут містилося товариство співаків "Лютня", засноване 1881 р.

3.7. Вулиця Краківська

Під назвою Татарська згадується у документах уже в 1382 р., назва пов'язана з тим, що на цій вулиці жили татари. Мала вона й інші назви того ж походження – Поганська ("язичницька"), Сарацинська. Сучасна назва вперше зустрічається у 1441 р. і походить від того, що вулиця була початком великого шляху на Краків, що проходив сучасною вул. Городоцькою. Звідси ж і назва брами, котра завершувала вулицю. Краківська брама, одна з двох брам міста. Наприкінці XVI ст. віконниці бічного фасаду будинку (від вул. Шевської) були місцем своєрідної стінгазети – на них писали епіграми, малювали карикатури. І ті, й інші іноді мали політичний зміст, а найчастіше це було висміювання особистих ворогів, часто – досить непристойне. Подібне явище перед тим мало місце в Римі. Там з цією метою використовувалася статуя біля майстерні шевця Пасквіно, звідки і пішов загальноприйнятий термін "пасквіль". У Львові йому відповідав вислів "потрапити до старої", бо будинок належав пані Абрековій [14].

Будинок № 4. Будинок зведений у середині XIX ст. На фронтоні рельєф із зображеннями Амура і Психеї роботи відомого львівського скульптора П.Ойтеле. За будинком знаходиться дитячий майданчик.

Будинки № 6, 8, 10 і 12, які стояли на цьому місці, були знесені на початку XX ст. У будинку № 6, котрий називався тоді Кулганківською кам'яницею, в 1573-1574 рр. мешкав друкар Іван Федоров. Є всі підстави припускати, що саме тут розміщалася його друкарня, в якій побачила світ перша друкована книга України – львівський "Апостол".

Будинок № 7. Споруджений у XVIII ст. Увагу привертає глибока ніша – символічне зображення печери. В ніші стоїть статуя св. Онуфрія.

Будинок № 11. Під назвою кам'яниця Педіанівська відомий ще з XVII ст. Сучасного вигляду набув у другій половині XIX ст.

Будинок № 20. У ньому 1895-1908 рр. жив видатний український художник Теофіл Копистинський.

Будинок № 22. Над ренесансним входом – рельєф, на жаль, наполовину розбитий. Це зображення євангеліста Луки, покровителя художників. За припущенням дослідників, в будинку у XVII ст. знаходилась господа цеху живописців. У XVII ст. поряд з Краківською брамою був збудований монастир тринітаріїв. У 1784 р. його закрили. У 1898 р. за проектом архітектора С.Гавришкевича на фундаменті костьолу тринітаріїв була збудована Преображенська церква, найбільша у Львові. В церкві знаходяться дві роботи відомого українського художника Корнила Устияновича.

Будинок № 34. Має він дивну властивість, зрештою, притаманну багатьом кам'яницям Львова: перший поверх нічим особливим не вирізняється, але варто подивитися вгору – і сам себе питаєш, чому раніше не бачив цієї краси? Будинок був зведений на початку XIX ст. у стилі ампір. Його фасад милує око тонко виконаними зображеннями грифонів, ваз і путті.

3.8. Вулиця Пливи Бринди

Вона маловідома в місті, хоча знаходиться у самому його центрі. Вражає ЇЇ невелика ширина. Колись вона так і називалася – Вузька. Вуличка була маленька, тупикова, але для економіки Львова мала величезне значення. Впиралася вона у міський мур. тут, притулившись до муру, стояла воскобійня. Не слід забувати, що торгівля воском була постійним і солідним джерелом прибутків Львова. Наприкінці XVIII ст. мури міста були знесені. Знесли і стару воскобійню. Вулиця Вузька стала наскрізною, але не ширшою. Права сторона вулиці зайнята будинком, де знаходилася кав'ярня "Віденська" – перша у Львові. У 1999 р. вона відкрилась знову.

3.9. Вулиця Руська

Після завоювання Львова польським королем Казимиром III більша частина корінного населення – українців, або русинів, як їх тоді називали у Галичині, – залишилася на території старого міста, яка увійшла до складу Краківського передмістя. Менша частина переселилася у новостворене середмістя. Тут українці зайняли його східну частину, створивши власний квартал. Його центральною віссю стала вулиця Руська. Але ця вулиця охоплювала не тільки ту Руську, яку знаємо нині, а й увесь простір між нинішніми вулицями Староєврейською, Підвальною та Ставропігійською. Тоді не було чіткої системи житлових кварталів – забудовувалися вільні ділянки. Тому вул. Руська у середні віки була позбавлена правильного планування, яке з'явилося лише наприкінці XVIII ст. Аж до початку XX ст. вулиця була забудована одно- та двоповерховими будинками, за винятком початкової частини. Сучасна забудова зроблена в першому десятиріччі XX ст. Найранша документальна згадка назви "Руська" сягає 1472 р. Але ще у 1414 р. зустрічається назва "Соляників", що свідчить про