3.4. Райони вело- і автотуризму

Основною і вирішальною умовою успішного проведення велосипедних, автомобільних і мотоциклетних походів є надійний технічний стан і оснащення транспортних засобів.

В основу класифікації маршрутів цих колісних видів туризму закладені великі в порівнянні з іншими видами відстані і чинники бездоріжжя при переході від нескладних походів до складних. Те, що є в споріднених видах спорту (велосипедні марафони, авто- і моторалі), присутнє і тут: професійна майстерність водія, уміння вести машину по розбитих путівцях (а то і зовсім без них), хороша реакція та ін. І до всього цього додаються властиві іншим видам туризму зміна погодних умов, необхідність організації нічлігів, самозабезпечення і проблема сумісності в колективі при тривалій взаємодії один з одним. Не можна заперечувати і наявність великих фізичних навантажень, витрат мускульної енергії, особливо у велосипедних походах.

Категорії складності автомотопоходів визначаються залежно від включення в їх маршрути класифікованих ділянок або аналогічних їм по характеру я кількості перешкод і технічної складності їх подолання. Додаткова до нормативної протяжність цих маршрутів повинна складатися з ділянок автомобільних доріг без перешкод або ділянок, складність яких характеризується нижчою категорією [15].

Не слід вітати спроби окремих груп (це особливо помітно у вело-, рідше у мототуристів) ускладнювати маршрути за рахунок перетягання транспорту, наприклад через перевали, або в тайгових районах по полотну залізниці. Наголошувалися випадки, коли такі перетягання складали 25-30% відведеного на весь похід часу. Адже колеса для того і дані, щоб пересуватися на них.

Приклад велосипедного маршруту:

Карпати

Ужгород – Мукачево – Берегово – Хуст – Рахів – пер. Камінь Клювка – пер. Кобила –с. Кобилецька Поляна – пер. Тювшак – с. Водиця – с. Червоне – с. Усть-Чорна – пер. Прислоп – с. Колочава – оз. Синевір – пер. Синевірській – с. Межигір'я – пер. Гуклівській – с. Воловець – с. Підполоззя – с. Ростока – с. Ужок – пер. Ужокський – р. Самбір – Стрий – Львів. IV категорія складності.

Приклад автомобільного і мотоциклетного маршруту

Карпати

Заболотів – Косів – Верховина – Ворохта – Ясиня – Кобилецька Поляна – Дубове – Усть-Чорна – Колочава – Синевірська поляна – Межигір'я – Ліпча – Довге – Свалява – Мукачево (а, м). III категорія складності.

Мукачево – Свалява – Поляна – пер. Оленівський – Тур'я – Ремета – Анталовпи – В. Солотвино – Цигановці – Ужгород – Переліки – Чорноголова – Люта – пер. Ужокський – Бориня – Лібухора – Тухолька – Сколе – Славське – пер. Алінковате – Торунь – Межигір'я – с. Синевір – Колочава – пер. Прислоп – пер. Російський Шлях – Осмолода – Перегинськоє – Калуш – Івано-Франківськ (м). V категорія складності.

3.5. Райони спелеотуризму

Спелеотуризм відрізняється від інших видів туризму в першу чергу відсутністю великих відстаней. В цьому відношенні він швидше нагадує альпінізм "навпаки": спочатку спуск, потім підйом. Але раз він культивується, як вид туризму, то в інших аспектах повинен бути схожим на нього, бути подорожжю.

При оцінці спелеопоходів враховується набір визначальних складність походу печер різних категорій складності [15].

Таблиця 1

Категорія складності походу | Кількість категорійних печер (не менше)

Всього | l | 2А | 2Б | ЗА | ЗБ | 4А | 4Б | 5А

I | 5 | 3-4 | 1-2

II | 4-5 | 2-3 | 1-2

III | 1-2 | 2 | 1

IV | 1-2 | 2 | 1

V | 1 | 1

Весь набір печер потрібно проходити протягом одного походу. Як виняток допускається залік "збірних" походів для тих районів, де немає досить печер, розташованих на прийнятній відстані один від одного.

Якщо печера I або II категорії складності має дуже велику протяжність, проходження декількох печер може бути замінено проходженням декількох маршрутів в одній і тій же печері.

При класифікації печер перехід до вищої категорії складності визначається появою нових елементів в техніці і тактиці, викликаних наявністю тих або інших природних перешкод. Якісний стрибок відбувається при переході від печер I категорії складності до 2А категорії складності, від 2Б до 3А і т.д. Печери, що позначаються однією і тією ж цифрою (наприклад, 2А і 2Б) відрізняються один від одного головним чином кількісно.

У вертикальних печерах основними перешкодами є прямовисні і крутонахилені ділянки (колодязі), в горизонтальних – вузькості, водні перешкоди (сифони). Більшість печер легко віднести до одного з цих двох типів, хоча є немало печер змішаного типа (комбіновані).

При розробці маршрутів спелеопоходів слід користуватися Переліком класифікованих печер, затвердженим у 1985 р. У ньому наведено близько 500 печер в наступних районах: Біломорсько-Кулойське плато, Поділля і Буковина, Середній і Південний Урал, Крим, Кавказ, Середня Азія, Західний Тянь-Шань, Алтай, Алатау, Коваля, Гірська Шорія, Саяни, Іркутська область, Далекий Схід. Даються основні дані про кожну печеру: назва, тип печери – горизонтальна (Г), вертикальна (В), комбінована (К), довжина і глибина в метрах, категорія складності. Наприклад [15, 58]:

Найменування печери | Довжина в метрах | Глибина в метрах | Категорія складності | Тип печери

Поділля і Буковина

Перлина | 200 | 30 | 1 | К

Попелюшка | 70000 | 2Б | Г

Крим

Севастопольська (Ай-Петрі) | 200 | 2А | В

Мархосар (з сифоном).

Довгоруківська Яйла | 600