| 110 | 2Б | К
Для спелеотуризму в Україні придатні такі райони, де є печери. До них можна віднести гірські території – Карпати, гори Криму.
Таким чином, в Україні є території, де можуть розвиватись всі основні види самодіяльного туризму.
Висновки
Отже, для практики туризму важливе значення має його класифікація, суть якої полягає у виділенні окремих видів туризму по самих різних напрямах.
До активного туризму відносяться пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, автомобільний, мотоциклетний, спелеологічний; до пасивного – залізничний, автобусний, морський і авіаційний. Здійснюючи подорож на поїзді, автобусі або літаку, турист є пасажиром певного виду транспорту. Але оскільки головною діяльністю його є подорож з метою пізнавального відпочинку, а також оздоровлення, то і пасивні види туризму такі ж правомочні, як і активні.
Під туристичними ресурсами слід розуміти поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов і культурних цінностей, які виступають як умови задоволення туристських потреб людини. Специфічними (характерними) властивостями туристичних ресурсів є: цілісність, динамічність, місткість, стійкість, надійність, привабливість.
Характерно, що для розвитку туризму використовуються ті природні умови і ресурси, які не завжди можуть бути використані іншими галузями народного господарства, а саме: сонячна інсоляція, морські пляжі, природна краса, історичні пам'ятники і т.п. Іншими словами, туризм дає можливість використовувати так звані економічно індиферентні ресурси, які об'єднуються в групу туристичних ресурсів.
Такі види туризму, як пішохідний, лижний, мають можливість використовувати для свого розвитку територіальні ресурси сільського і лісового господарств без істотних взаємних перешкод (поля, луги, польові дороги, ліси та ін.). Проте в таких випадках необхідна розробка і міжгалузева координація певних режимів використання відповідних ділянок території різними галузями народного господарства.
Останніми роками йде активне формування і порівняно швидкий розвиток туристичного району в Карпатах. Цей район включає карпатські адміністративні області (Закарпатську, Івано-франківську, Львівську і Чернівецьку).
Карпати – привабливий, овіяний легендами край – вже давно став популярним у туристів.
Дніпровсько-Дністровський туристичний район охоплює Україну (без приморських районів і Карпат). У зв'язку з високою щільністю населення основним завданням його туристичного господарства є оздоровлення місцевого населення.
Район має сприятливі умови для літнього відпочинку. Літо тут тепле, сухе з тривалим комфортним періодом (від 100 до 160 днів).
Кримсько-Одесько-Азовський туристичний регіон розташований на півдні України і включає в свій склад три приморські райони (Кримський, Одеський і Азовський), що мають ряд спільних рис, не дивлячись на різні рівні розвитку туристичного господарства. Спільною для всіх цих районів є перш за все орієнтованість на обслуговування, в першу чергу, населення прилеглих ним територій. Туристичні райони Кримсько-Одесько-Азовського регіону також виконують і загальнодержавну роль. У структурі рекреації переважають лікувально-оздоровчі підприємства.
Довгі роки за числом категорійних походів перше місце займав пішохідний туризм. Правда, в основному за рахунок походів I і II категорій складності. У складніших походах його упевнено випереджали такі технічні види туризму, як водний і гірський. Для пішохідного туризму придатна вся територія України.
Для водного туризму в Україні придатні річки, які мають достатньо велику протяжність і глибину. До великих можна віднести Дніпро, Дністер, Тису Буг та ін.
Зима на значній частині території нашої країни тримається декілька місяців, а у ряді районів вона єдина пора року, коли можна здійснювати туристські походи, природно лижні.
Основною і вирішальною умовою успішного проведення велосипедних, автомобільних і мотоциклетних походів є надійний технічний стан і оснащення транспортних засобів.
Спелеотуризм відрізняється від інших видів туризму в першу чергу відсутністю великих відстаней. В цьому відношенні він швидше нагадує альпінізм "навпаки": спочатку спуск, потім підйом. Але раз він культивується, як вид туризму, то в інших аспектах повинен бути схожим на нього, бути подорожжю.
Література
Абуков А.X. Туризм на новом этапе: Социальные аспекты развития туризма в СССР. – М.: Профиздат, 1983. – 296 с.
Бардин К.В. Азбука туризма. М., 1981.
Берман А.Е. Юный турист. М., 1977.
Власов А.А., Нагорный А. Г. Туризм. Учеб.-метод. пособие. М., 1977.
География рекреационных систем СССР. – М.: Наука, 1980. – 219 с.
География туризма / Н.П. Крачило. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. – 208 с.
Данилова Н.А. Климат и отдых в нашей стране. Европейская часть СССР. Кавказ. – М.: Мысль, 1980. – 156 с.
Коробейников Н.К., Михеев А.А., Николенко И. Г. Физическое воспитание: Учеб. пособие для ср. спец. учеб. заведений. – М.: Высш. шк., 1984. – 336 с.
Котляров Е.А. География отдыха и туризма. Формирование и развитие территориальных туристских комплексов. – М.: Мысль, 1978. – 239 с.
Крачило Н.П. Основы туризмоведения. – К.: Вища шк. Головное изд-во, 1980. – 117 с.
Куприн А.М. Умей ориентироваться на местности. М., 1972.
Мироненко Н. С., Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 208 с.
Огородников Б.И. С компасом и картой по ступеням ГТО. М., 1973.
Остапец А.А. Туризм в профтехучилище. М., 1981.
Попчиковский В.Ю. Организация и проведение туристских походов. – М.: Профиздат, 1987. – 224 с.
Потресов А.С. Спутник юного туриста. М., 1967.
Потресов А.С. Спутник юного туриста. М., 1967.
Спутник туриста / А.В. Бирюков, К.И. Вахлис, Б.Е. Владимирский и др.; сост. К. И. Вахлис. – К.: Здоров'я, 1983. – 352 с.
Физическая культура: Практ. пособие / Б.И. Загорский, И.П. Залетаев, Ю.П. Пузырь и др. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1989. – 383 с.