Стирова вежа, 13-14 ст. Розташована в східній частині замка над р. Стир, від чого і одержала свою назву. При розкопках 1978 р. під нею були знайдені залишки більш древньої кам'яної, можливо середини 13 ст. В 15 ст. замурували зубці-мерлани, надбудували ще один ярус, пробили нові бійниці. В 1552 р. при перебудові замка над нею з'явився аттик і кам'яні тесані обрамлення вікон. Висота вежі 27 м.

Владича вежа, кінець 13 ст. Розташована в північно-західному краю замка. Загальна висота вежі 13,5 м.

Стіни замка, кінець 13 – початок 15 ст. Опоясують замок по всьому периметру. В 15 ст. зубці на стінах замурували, висоту стін збільшили на 3-4 м, влаштували бійниці в два, а подекуди в три ряди, придатні для вогнепальної зброї. Загальна висота їх досягала 10-12 м. Із внутрішньої сторони вздовж стін пнулися дерев'яні настили в декілька ярусів, з яких під час облог воїни стріляли по ворогу].

Житловий будинок шляхетський, 1789 р. Розташований біля південної стіни замка між В'їзною і Стирової вежами на місці стародавнього княжого "готичного" палацу, що існував на початку 15 ст. Він мав 50 м в довжину, 13 – завширшки і 18 м у висоту до верху даху, критою глазурованою черепицею. В 1781 р. він остаточно зруйнований під час великої міської пожежі, а в 1789 р. його зовсім розібрали, а на фундаменті і залишках стін звели кам'яний, одноповерховий, так званий шляхетський будинок. В ньому розмістилися міський архів і суд. При цьому розібрана частина замкової стіни перед вікнами, яка затуляла світло. Після відновлення в 1960-1963 рр. в будівлі розміщується експозиція Луцького краєзнавчого музею [1].

Єпископський житловий будинок, початок 19 ст. Побудований на місці єпископського палацу недалеко від Владичої вежі. Належав казенному відомству.

Нижній замок менш відомий і погано зберігся. Тепер можна побачити тільки залишки кладки стін, ознаки рову і одну з восьми башт – Чарторийських.

Розділ 3. Визначні пам'ятки Волині

РОКИНІ

За 15 кілометрів від Луцька над тихим плесом ставка, у дендропарку, знай-шла своє пристановище часточка скарбниці історичних пам'яток – Народний му-зей історії сільського господарства Волині, який налічує понад 2000 експонатів.

Особливий інтерес викликає діюча експозиція просто неба – перший волинський скансен. З глибини віків доносить вона у первинній неповторності ряд архітектурних споруд. Скромно і гостинно зустрічають гостей біленькі, з веселими віконцями старовинні хатки. Тут народжувалися, жили і вмирали покоління поліщуків. Мальовничо відтворюють картини і сюжети давнини господарські будівлі: хлів, обійстя, клуня, льох, дровітня, кошара, криниця, курник, комора, пасіка. Поруч – кузня і унікальний вітряний млин, один з найбільших в Україні. Біля садиб – невеликі земельні ділянки, які обробляють знаряддями, засівають культурами та за технологією і системою, що були характерні для минулих часів.

У старовинній селянській хаті туристів почастують стравами волинської кухні, свіжим парним молоком чи завареним за стародавніми рецептами чаєм з цілющих трав. Найменших відвідувачів вороний коник покатає на старій бричці. А на згадку кожен бажаючий зможе придбати волинський сувенір: макітру чи глечик, плетіння чи вишиванку, іграшку або писанку [4, 8].

КОЛОДЯЖНЕ

Цей чарівний куточок Волині, заквітчаний красою довколишньої природи, освітлений чистотою джерел, був справжньою криницею і творчих, і життєвих сил славетної Лесі Українки. З Колодяжним пов'язано цілих 15 років її недовгого, але яскравого життя. Тут Леся Українка жила і плідно працювала з деякими перервами від 1882 до 1907 року. В Колодяжному вона написала близько 80 літературних творів, займалася перекладами, записала 156 народних пісень, багато повір'їв та казок. Наділена Божим даром донька Волині Леся Українка увічнила цей чарівний край, красу і неповторність його природи, людей, звичаїв, легенд у своєму безсмертному творі – драмі-феєрії "Лісова пісня".

В експозиції Колодяжненського музею-садиби представлені меморіальні речі поетеси і родини Косачів, прижиттєві видання творів Лесі Українки та Олени Пчілки, фотографії, речі побуту, етнографії.

Неподалік – два будиночки: "білий", в якому жила і працювала Леся Українка, і "сірий" – батьків поетеси. Тут все відтворено так, як було за життя Лесі Українки [4, 10].

УРОЧИЩЕ НЕЧИМНЕ

Серед Скулинського лісництва розкинулося мальовниче урочище Нечимне – цікава і своєрідна пам'ятка природи, з якою пов'язана одна з найславетніших сторінок культури українського народу. Понад сто років тому сюди неодноразово приїжджала Леся Українка. Саме це урочище надихнуло велику поетесу на створення драми-феєрії "Лісова пісня", і усі декорації Леся Українка писала прямо з натури: "Старий, густий предвічний ліс на Волині. Посеред лісу проста галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знову витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної задумливої поліської краси".

Мало змінілося з того часу це казкове урочище – поліське диво. Озеро Нечимне і тепер лежить