Й досі стоїть на березі Нечимного дуб дядька Лева, тільки тепер його називають Лесиним дубом. Збереглась і давня лісова криниця, з якої молода поетеса пила воду. А на невеликому пагорбі є місце, де стояла хатинка дядька Лева.

Урочище Нечимне й сьогодні милує зір своєю дикою, первісною красою, і здається, що ось-ось оживуть на берегах озера герої Лесиної безсмертної "Лісової пісні" [4, 11].

КОВЕЛЬ

Географічний центр Волині, місто, що за легендою бере початок від часів Данила Галицького. Тут жили і працювали відомі діячі вітчизняної культури: М.П.Левицький – український письменник і публіцист, К.Х.Грант – літератор, автор книг про Лесю Українку, А.Г.Лазарчук – художник-педагог. Чільне місце серед історичних постатей Ковеля займають Петро Косач, Олена Пчілка і їх дочка – славетна Леся Українка. Коли родина Косачів жила в Колодяжному, через ковельську поштово-телеграфну контору письменниця здійснювала пересилку кореспонденції друзям, знайомим, відвідувала театр, що працював у Ковелі у XIX ст., фотографувалась у салоні А.Епштейна, купувала книги у книгарнях Манделя і Надліна, зверталася за порадою і допомогою до лікарів. Спогади про Лесю Українку береже стара аптека, де виготовляли необхідні ліки для хворої письменниці, ковельський залізничний вокзал, звідки Леся Українка від'їжджала у далекі краї на лікування, куди приїздили гості Косачів – сім'я Франків, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Фотій Красицький, Іван Труш.

Туристи побувають біля пам'ятників Лесі Українці, героям-залізничникам, жертвам Другої світової війни, оглянуть духовні святині Ковеля – Воскресенську і Михайлівську церкви, Свято-Троїцький і Благовіщенський собори, а також Ковельський залізничний вокзал – найбільший за розмірами і пропускною спроможністю в області [4, 12].

ОЛИКА

Селище належить до старовинних поселень Волині і вперше згадується в літописі близько 1149 року. Облямоване, як вінком, горбами, вільно розкинулося воно на берегах річки Путилівки. Купаються в садах новобудови. Сторожко височать давні споруди, мріють на околицях кургани. Має що показати селище, має що розповісти. Найвизначнішою пам'яткою Олики є замково-палацовий комплекс XVIст. з мальовничим парком на протилежному березі штучного озера, відомий як Замок князів Радзивілів. Ця споруда мала колись 360 кімнат, була оточена валом і кам'яним муром з бастіонами. У XVII ст. на озброєнні замку було 202 гармати і б тисяч ядер до них. Під час російсько-шведської війни цар Петро І наказав у 1706 році зняти ці гармати для озброєння своєї армії.

На архітектуру селища наклало свій відбиток польське поневолення Волині. Дотепер збереглися Петропавлівський костел 1450-1612 рр. і костел колегіатів 1640 р. Увагу туристів приверне також невелика, але гарних форм в'їзна (Луцька) брама міських укріплень XVII ст. Шедевром волинської архітектури XVIII ст. є Стрітенська кам'яна церква, збудована в Олиці в 1784 р. [4, 13]

ЗАТУРЦІ

Щаслива доля поєднала це волинське село з іменем найоригінальнішого українського теоретика, провідного історика та соціолога, визначного ідеолога та політичного діяча XX століття В'ячеслава Липинського. Тут 14 червня 1882 року він народився. Звідси поїхав на навчання до Луцька, потім до Житомира, Києва, Кракова, Варшави, Женеви. Будучи за національністю поляком, за віросповіданням римо-католиком, В'ячеслав Липинський все своє свідоме життя віддав Україні. Його творча спадщина велика. Серед головних творів – "Україна на переломі 1657-1659", "Листи до братів-хліборобів", "Покликання "Варягів" чи організація хліборобів", "Релігія і церква в історії України". Центральною темою в його працях постає побудова української самостійної держави і організація її суспільства: "Я хочу, щоб була Україна, щоб був український державний лад на моїй рідній землі, і знаю, що як не буде нашої Української Держави, то і нащадки мої не зможуть на своїй землі по-людськи жити".

Помер В'ячеслав Липинський у Відні 14 червня 1931 року. Згідно з заповітом, тлінні останки великого патріота України поховано на батьківщині у селі Затурці. На його могилі встановлено пам'ятник, а будинок, де народився та довгий час жив В.Липинський, перетворено в меморіальний музей [4, 14].

УСТИЛУГ

Прикордонне містечко Волині розкинулось у мальовничій місцевості на кордоні з Польською Республікою, там, де річка Луга впадає у Західний Буг.

Згадується в літописі за 1150 рік як один із найбільших і найбагатших портів Волині. Бачило місто війни, нашестя, не раз горіло і руйнувалось, але завжди поставало знову.

Славну сторінку в історію Устилуга вписали подвиги радянських прикордонників, що мужньо захищали місто в перші дні Великої Вітчизняної війни, іменами Героїв названі прикордонні застави, села, вулиці міст Волині. На братській могилі у місті Устилузі стоїть монумент.

Туристи оглянуть древнє городище з валами висотою до дев'яти метрів, побувають на діючій прикордонній заставі, у зоні міжнародного автомобільного пункту пропуску "Устилуг", ознайомляться з суворими буднями українських прикордонників, побачать роботу службових собак по затриманню умовних порушників кордону.

Шанувальники музики, безперечно, відвідають музей "Стара Миза" в коли-шньому маєтку видатного російського композитора Ігоря Стравінського, де були написані всесвітньо відомі твори "Жар-птиця", "Весна священна" та інші [4, ].

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ

На правому березі Луги, притоки Західного Бугу, привільно розкинулося одне із найстаріших міст України – Володимир-Волинський. Засноване великим київським князем Володимиром Святославовичем у 988 році, місто декілька століть було економічним і політичним центром південно-західної частини Київської Русі, столицею Волинсько-Галицького князівства.

Місто ще й досі дихає повітрям Київської Русі. Незгасимою лампадою, живим свідком його багатогранної історії є Свято-Успенський собор, збудований у 1157-60 роках за часів Мстислава Ізяславовича, онука Володимира Мономаха.

Надзвичайне враження справляє Василівська церква-ротонда XIII-XIV ст., збудована