У Павлівській школі — «школі радості» В. О. Сухомлинський для школярів обладнав так звану «Кімнату казки». У цій кімнаті діти 1 — 2 класу мали змогу самим виготовляти різні фігурки казкових героїв, модельки жител тощо. При кімнаті під керівництвом педагога був створений ляльковий театр та драматичний гурток, де школяри четвертого класу могли ставити п’єси — казки та драматичний гурток, де школяри четвертого класу могли ставити п’єси — казки та виконувати ролі. В. О. Сухомлинський також при допомозі дітей обладнав «Острів чудес», де школяри 1 — 4 класу мали змогу інсценувати пригоди Робінзона Крузо та інших героїв художніх творів. Діти самі побудували хатину, виготовили предмети побуту, глиняні фігурки героїв. Педагог звертав увагу на те, що у підлітковому віці «…дитяча образність, конкретність думки поступається місцем абстрактному мисленню». Дитинство — це світ речей, а підлітковий вік — це світ ідей .

У листопаді 2001 року в Самарському обласному історико-краєзнавчому музеї ім. П. В. Алабіна, проходила виставка з історії архітектури від найдавніших часів, орієнтована на сприйняття дітьми з фізичними вадами. При підготовці наукової концепції виставки її автори врахували психо-фізіологічні особливості незрячих маленьких відвідувачів та дітей з поганим зором, орієнтуючи їх на тактильні відчуття при знайомстві з макетами жител із природних матеріалів, демонстрація яких супроводжувалась відповідним музичним оформленням .

Як показали експериментальні дослідження психолога І. В. Шаповаленка, проведені в експозиціях Бійського краєзнавчого музею ім. В. В. Біанки: «Первісні збирачі та мисливці. Яким були і як жили найдавніші люди», «Найважливіші досягнення людини в первісну добу», вони не сприймаються дітьми 6 — 6,5 років із-за однотипових музейних предметів та відсутності графічних реконструкцій. Сприйняття цих експозицій дітьми 6,5 — 7 років значно підвищилось, коли вони під керівництвом музейного педагога почали використовувати рухову-моделюючу жестикуляцію. Діти 6 — 7 років при цьому здійснювали рухове «виліплювання» особливостей зовнішності первісної людини, відтворювали характерні пози, імітували виготовлення та використання стародавніх знарядь праці. Все це дає можливість значно підвищувати рівень запам’ятовування дітьми музейної інформації 

Цікавою визначається робота .з дітьми молодшого, середнього та старшого шкільного віку у Національному музеї історії і культури Білорусі (заснований у році). При музеї діє з року учбовий експериментальний кабінет «Археологічний простір», в якому діти мають змогу під керівництвом музейного педагога Н. Г. Красоцької у співправці з археологом М. М. Кривальцевичем розкривати для себе «загадки» давнього минулого. Під час таких уроків-занять тривалістю 45 хв., використовуючи метод театралізації, дітям надається можливість стати немовби учасником подій сивої давнини. Вони намагаються виготовляти знаряддя праці, посуд, одяг, проводити експерименти з вивчення житлобудівництва за доби бронзи тощо.

Для того, щоб музейна інформація повноцінно сприймалася дітьми, необхідно їх навчати розумінню специфіки музейної мови. У роботі з дітьми різного віку в археологічних, історичних та краєзнавчих музеях України доцільно створювати спеціальні дитячі музейні кімнати. Зокрема, для активізації сприйняття малюками музейних предметів з історії первісного суспільства, можна на дитячих кульках робити їхні зображення. Наприклад, на кульках також можна зображати тематичні сцени з життя первісної людини: збиральництво, мисливство, рибальство, готування їжі. Можна використовувати і відповідні іграшки, тематичні сюжетні кубики та лото.

Диференційований підхід необхідний для врахування ситуації відвідування експозиції. Чи дитина прийшла сама з батьками, друзями, зі шкільною екскурсією, або одна. Для цього необхідно мати різні методики по роботі з таким категоріями відвідувачів. Для учнів сприйняття музейної експозиції з історії первісного суспільства може відбуватися на основі циклових форм екскурсій. Наприклад, для дітей молодшого шкільного віку можуть проводитись наступні екскурсії, як-от: «Про що розповідають давні речі», «Як ми дізнаємось про життя стародавніх людей», «Що таке пам’ятка». Для цієї категорії відвідувачів тривалість екскурсії не повинна перевищувати 30 — 45 хв. Для середнього та старшого шкільного віку цикли екскурсій можуть бути побудовані у тематико-хронологічній послідовності. Наприклад: «Знаряддя праці доби палеоліту», «Обробка каменю за доби неоліту», «Виготовлення посуду за доби неоліту», «Побут найдавніших землеробів», «Господарство носіїв трипільської культури», «Мистецтво доби бронзи». Тривалість таких екскурсій не повинна перевищувати у середньому 1 — 1,5 години. Після закінчення екскурсій діти можуть замальовувати на свій вибір ті музейні предмети, які запам’яталися та справили відповідне враження. У музейній експозиції можна провести відповідні вікторини та олімпіади, зокрема: серед виставлених у вітрині експонатах знайти відповідний за завданням музейного педагога. Для дітей середнього та старшого шкільного віку можна запропонувати «археологічні» кросворди та головоломки, наприклад: «Віднайди слово», «Поміркуй», «Праця і людина».

З метою активізації сприйняття дитячою аудиторією та молоддю експозиції з найдавнішого минулого України, у структурі як традиційних археологічних, історичних, краєзнавчих музеїв, так і ще не створених «археопарків» різних типів, можлива організація етноархеологічних театрів двох видів: лялькового та драматичного. Сценарії для таких вистав повинні бути розраховані на різні вікові особливості дітей та молоді. Для музейних театралізованих вистав учні та студенти під керівництвом педагогів матимуть змогу складати сценарії, виготовляти декорації, костюми.

Саме функціонування музейних театрів як складової частини стаціонарних археологічних експозицій inтак і у традиційних приміщеннях набуло широкого розповсюдження з х рр. у Данії та Великобританії. Зокрема, в Національному музеї у Копенгагені музейні педагоги разом з учнями грають відповідні ролі в історичних п’єсах, при цьому костюми та декорації є копіями музейних предметів, які наявні в експозиції музею. У Музеї міста Лондона дітей та студентів навчають виготовляти костюми за давніми технологіями та робити «археологічні» інсценівки. Також розроблено спеціальні «археологічні» вистави для дітей з фізичними вадами .

З метою популяризації наукових досягнень українських фахівців у галузі археології широкій громадськості, і перш за все дітям та молоді, 5 — 7 липня 2003 року у місті Ржищеві Київської області відбувся 1-й фольклорно-етнографічний, археологічний фестиваль «Ржищівський вінок», присвячений 110-річчю відкриття Трипільської культури. Археологічна частина фестивалю проходила в урочищі Ріпниця 1, де з року досліджується двошарове поселення (трипільська та черняхівська культури) спільною експедицією Інституту археології НАН України (керівники: к. і. н. С. М. Рижов, д. і. н. Б. В. Магомедов) та та культурологічного товариства «Коло-Ра» (голова О. В. Трачук). Своєрідним театралізованим дійством стала демонстрація «трипільського » одягу (реконструкція) на місці розкопу і, таким чином, досліджуване поселення на деякий час немовби перетворилось на сценічну площадку театр мод. Студенти Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Г. С. Сковороди під керівництвом художника-модельєра З. О. Васіної продемонстрували характерні типи жіночого вбрання носіїв трипільської культури зі зразками посуду (реконструкція), виконаними художніми майстрами Товариства «Коло-Ра». Відвідувачам також були показані і деякі реконструкції-експерименти з давніх технологій. Так, можна було ознайомитись з реконструкцією зернотерки та способом розтирання зерна. До початку фестивалю поблизу досліджуваного поселення було збудовано гончарну піч, яка «працювала» на фестивалі, даючи уявлення відвідувачам про технологію виготовлення трипільського