Визначальна роль показу. На екскурсії в більшості випадків показ передує розповіді. Це привело до народження формули: "від показу до розповіді". Основою екскурсії є зорові сприйняття і враження, одержані за участю інших органів чуття. Вони служать стимулом до початку розповіді. Але у ряді випадків показ і розповідь використовуються одночасно, а іноді розповідь передує показу.

Сюжетність показу. Показ об'єкта в екскурсії звичайно носить сюжетний характер. Сам по собі сюжет в екскурсії складніший, чим у витворі образотворчого мистецтва. Для нього характерна сукупність дій, показ ходу історичної події, життя і діяльності майстра культури, державного діяча. У тематичних екскурсіях є видимою чітка сюжетна лінія, яка об'єднує елементи показу і розповіді. Звичайно пам'ятник культури, садиба, історичне місце є об'єктом показу завдяки їх зв'язку з історією держави, з тими або іншими подіями.

Парадоксальність показу полягає в тому, що екскурсант в ході показу бачить більше того, що перед ним перебуває в даний момент. Спостереження об'єкта під керівництвом екскурсовода створює умови для того, щоб екскурсант побачив більше, ніж він побачив би при огляді об'єкта самостійно. Даний парадокс є формально-логічною суперечністю, яка полягає в тому, що людина "бачить" об'єкт або його частини, що в даний момент не перебувають в його полі зору. Наприклад, він в думках представляє не тільки лицьову стіну будівлі, але і те, що знаходиться за цією стіною, усередині будівлі. На підставі образної розповіді екскурсовода перед його уявним поглядом виникає кабінет письменника, вітальня наповнюється людьми. При огляді поля Бородінського битви екскурсанти, одержавши інформацію про історичну подію, "бачать" російських і французьких воїнів – учасників битви і ін.

Результат екскурсії значною мірою визначається умінням екскурсовода показати об'єкт, використовуючи переваги наочності. Виділяють три рівні показу: попередній огляд (орієнтування екскурсантів в просторі); виділення об'єкта з сукупності інших об'єктів; детальне спостереження об'єкта.

В основу пізнавальної діяльності екскурсантів покладений принцип наочності, який реалізується: у показі об'єктів – пам'ятників історії і культури (зорова наочність); у використанні експонатів "портфеля екскурсовода"; у демонстрації виробничих процесів (звукова наочність) і т.д.

Завдяки зоровому сприйняттю предметів і процесів у людей виникають уявлення у вигляді конкретних образів, що правильно відображають об'єктивну дійсність. На основі одержаних екскурсантом уявлень відбувається формування понять.

Наочні, справжні засоби (натурна наочність) – натуральні предмети, всі ті реальні об'єкти, які доступні чуттєвому сприйняттю за допомогою одного або декількох органів чуття.

Образотворчі засоби (живопис, графіка, фотографія) – додатковий ілюстративний матеріал, який включений в "портфель екскурсовода". Макети, фотографії, малюнки, листівки, схеми, діаграми і інші посібники виступають у ролі аналогів справжніх об'єктів.

Словесно-образна наочність: приклади і факти; уривки з літературних творів; вірші, що відтворюють картини подій, життя людей.

Технічні засоби наочності (кінофільми, діафільми, діапозитиви, слайди, магнітофонні записи).

Предметна наочність підрозділяється на зорову наочність (об'єкти, що показуються) і звукову (шум лісу, дзюрчання струмка, шум морського прибою, голос співака в звукозаписі, голоси птахів і тварин в лісі, звук каменя, що впав з висоти, шуми у виробничих цехах). При сприйнятті звукової наочності, окрім мови, беруть участь слухові аналізатори.

Слухова наочність слабо використовується в екскурсіях. Лише в окремих екскурсіях включені прийоми, розраховані на слух, нюх і дотик екскурсантів.

Словесно-образний вид наочності передбачає використання образів і творів художньої літератури. До цього виду наочності відносять образну розповідь екскурсовода, що відтворює картину історичної події, зовнішній вигляд людини, що дає зорове уявлення про явища природи. Використання видів наочності, пріоритетність одного з видів (наочної, образотворчої або словесно-образної наочності), залежать від тієї класифікаційної групи, до якої відноситься конкретна екскурсія. У архітектурно-містобудівній екскурсії переважає натурна наочність, в історичних – образотворча і словесно-образна наочність, в літературних – словесно-образна наочність.

Таким чином, всяка екскурсія ставить своїм завданням продемонструвати наперед підібрані об'єкти і збагатити при цьому певними враженнями, в основному зоровими. Саме це складає суть екскурсії як особливої форми культурно-освітньої роботи.

Велике значення для успіху екскурсії має її зоровий ряд. Він повинен бути побудований так, щоб без докладної розповіді екскурсовода могла бути розкрита поставлена тема. На жаль, це рідко виходить. Причини: бракує об'єктів, багато об'єктів не несуть необхідної інформації, далеко не всі екскурсоводи вміють використовувати об'єкт в системі доказів. Тому на допомогу показу приходить розповідь, на яку покладається завдання заповнити пропуски зорового ряду.

Отже, до розробки будь-якої теми слід приступати тільки за наявності необхідної кількості об'єктів; показ об'єктів повинен бути методично підго-товлений; слід оволодіти методичними прийомами і навиками їх використання.

Висновки

Дослідивши суть та класифікацію екскурсій, можна зробити наступні висновки:

1. Екскурсія – методично продуманий показ визначних місць, пам'ятників історії і культури, в основі якого лежить аналіз екскурсантів об'єктів, що знаходяться перед очима, а також уміла розповідь про події, пов'язані з ними. Проте тільки до цього суть поняття "екскурсія" зводити було б неправильно. Розглянемо декілька формулювань терміну "екскурсія", які були опубліковані в різних виданнях за останні 70 років. Перше з них виглядає так: "Екскурсія –прогулянка, що ставить своїм завданням вивчення певної теми на конкретному матеріалі, доступному спогляданню" (М.П. Анциферов, 1923 р.).

2. Широке коло об'єктів показу, багатопланова тематика, розробленість методики ведення екскурсій, професійна майстерність екскурсоводів дозволяють екскурсії виконувати певні функції, кожна з яких грає велику роль у вихованні і освіті людини.

3. Будь-яка форма культурно-освітньої роботи має свої відмітні ознаки. Основна ознака екскурсії – висока ступінь наочності. Важливі і інші ознаки. Вони неоднакові для різних екскурсій (автобусних і пішохідних, виробничих