Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2005 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4% території країни. З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів [1].

Володимир Литвин: "У всіх країнах світу, на всіх континентах відомі музейні зібрання є гордістю держав, їх духовною скарбницею. Україна по праву пишається своїми музеями, які становлять частину культурної спадщини всього людства. Саме завдяки музейним працівникам збережено духовні цінності Української держави."

Славні і багаті традиції музейного будівництва сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена таких відомих істориків, археологів, етнографів, мистецтвознавців, як Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій продовжується.

Немає сумніву, що музеї і заповідники України як культурно-освітні і науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.

Таблиця 1.

Мережа природних і біосферних заповідників та національних парків України [14, 40]

Назва | Рік створення | Площа, га

Біосферні заповідники:

Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна | 1898 | 33307

Чорноморський | 1927 | 87348

Карпатський | 1968 | 63245

Природні заповідники:

Кримський | 1923 | 44175

Канівський | 1925 | 2027

Український степовий | 1961 | 2764

Луганський | 1968 | 1608

Поліський | 1968 | 20104

Ялтинський гірсько-лісовий | 1973 | 14523

"Мис Мартьян" | 1973 | 240

Карадазький | 1979 | 2855

"Дунайські плавні" | 1981 | 14851

"Розточчя" | 1984 | 2080

"Медобори" | 1990 | 10455

Дніпровсько-Орільський | 1990 | 3766

"Єланецький степ" | 1996 | 1700

"Горгани" | 1996 | 5300

Національні природні парки:

Карпатський | 1980 | 50300

Шацький | 1983 | 32515

"Синевир" | 1989 | 40400

Азово-Сиваський | 1993 | 54000

"Вижницький" | 1996 | 7900

"Подільські Товтри" | 1996 | 261300

"Святі гори" | 1997 | 40600

Мінеральні води. Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.

Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах «Поляна», «Квітка полонини» (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно-активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" – у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іонно-дольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.

Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують