До необхідних ознак відпочинкових ресурсів можна віднести чисте повітря, тишу, низький рівень урбанізації, естетичну цінність ландшафту, а також відсутність протипоказань клімату для окремих осіб.

Серед корисних ознак можна назвати: особливо гарний пейзаж, умови для проведення активного відпочинку. У літній період – це придатність території до піших походів, велосипедних і водних подорожей, а також придатність води для купання і водних видів спорту, лижних походів, корисні біокліматичні умови, а також так звані лікувальні умови – лікувальні гази і грязі чи торфи, намули та глини, джерела, мінеральні води [1].

Краєзнавчі ресурси поділяються на дві групи – природні і культурні. Природні ресурси поділяються на 14 видів, об'єднаних у три групи.

1). Ресурси, створені без будь-якого втручання людини:*

особливості флори та фауни;*

скелі та групи скель;*

ущелини, долини і звиви річок;*

водоспади, джерела та продукти вивітрювання;*

печери і гроти;*

валуни й каменепади;*

інші геологічні об'єкти [1].

2). Група ресурсів, у яких діяльність людини в принципі не впливає на характер і значення самих ресурсів:*

оглядові пункти;*

національні парки;*

ландшафтні парки.

3). Група ресурсів, створених людиною:*

старовинні парки;*

музеї й археологічні резервати;*

ботанічні сади;*

зоологічні парки. Культурні ресурси діляться на:*

музеї й археологічні резервати (заповідники);*

етнографічні музеї та осередки народної творчості;*

пам'ятки архітектури і народного будівництва;*

музеї мистецтва і художні колекції;*

біографічні музеї;*

спеціалізовані музеї; * історично-військові об'єкти;*

місця і музеї мученицької смерті;*

пам'ятки господарської діяльності й техніки;*

сучасні культурні заходи;*

паломницькі місця [1].

Спеціалізовані ресурси це ті особливості й елементи природного середовища, які роблять можливими заняття окремими видами спеціалізованого туризму. Такі умови використовують тільки певні нечисленні групи, а від членів цих груп вимагаються спеціальні технічні вміння, відповідна практична і теоретична підготовка, часто підтверджені офіційним документом, що засвідчує кваліфікацію.

До групи спеціалізованих ресурсів входять:*

байдарково-вітрильні ресурси;*

рибальські ресурси;*

мисливські ресурси;*

ресурси для заняття лижним спортом та верховою їздою;*

ресурси для альпінізму;*

спелеологічні ресурси.

Матеріальна база туризму – це поєднання об'єктів інфраструктури, які сприяють задоволенню потреб туристичного руху [1].

Розрізняють 4 основні елементи матеріальної бази туризму:*

комунікаційна база;*

готельна база;*

гастрономічна база;*

супутня база.

Наприклад це є басейни, канатні дороги, лижні підйомники, пішохідні туристичні шляхи, спортивне спорядження, що використовується туристами.

Щоб створити для учасників туристичного руху оптимальні умови, потрібно відповідно пристосувати територію для надання туристичних послуг. Із туристичним простором і туристичною місцевістю пов'язані показники, які визначають величину туристичного руху, тобто поглинаюча здатність і туристична ємність.

Туристична поглинаюча здатність (простору, регіону, місцевості) – це максимальна кількість учасників туристичного руху, котрі можуть одночасно перебувати на даній території, не викликаючи спустошення природного середовища, а тим самим – погіршення умов відпочинку [1].

Туристична ємність (простору, регіону, місцевості, об'єкта) – це місткість бази для нічлігу (кількість ліжок), харчування (кількість місць для споживання їжі) і супутньої бази, що визначає максимальну кількість учасників туристичного руху, які можуть використовувати окремі заклади, не спричиняючи зменшення обсягу і рівня надання туристичних послуг, а також дезорганізації місцевого суспільно-господарського життя. Ці показники свідчать, з одного боку, про величину пристосування території до потреб туристичного руху, а з другого -- рівень господарського освоєння визначає його розміри.

Матеріальна база туризму буває окреслена теж як прийнятні ресурси даної території. Сюди входять три основні елементи:*

пристосування туристичних ресурсів до туристичних потреб;*

комунікаційна доступність території, місцевості й об'єктів, що становлять ціль туристичних поїздок;*

забезпечення туристам необхідних умов існування в місці чи на шляху до цілі подорожі через обладнання їх відповідним устаткуванням для обслуговування.

Обладнання, яким користуються туристи, можна поділити (з огляду на виконання ними загальногосподарських функцій) на:*

туристичне обладнання;*

паратуристичне обладнання.

До туристичного обладнання належить те, головною господарською функцією якого є обслуговування туристичного руху (збудоване чи пристосоване спеціально для туристів, наприклад лижні підйомники) [1].

А обладнання, головним завданням якого є обслуговування суспільних потреб постійних жителів і яке використовують туристи як одна з груп споживачів, називаємо паратуристичними. Дещо з цього обладнання може бути цілком використане в сезоні туристами, наприклад у літній чи зимовий період канікул (школи, інтернати, студентські гуртожитки). Інші суспільні об'єкти, такі як кінотеатри, музеї, театри та інші, є установами паратуристичними.

Розділ 2. Основні туристичні об’єкти міста Луцька

2.1. Коротка історико-краєзнавча довідка

Територія Луцька – 42 км2, населення – 206 тисяч чоловік. Клімат – помірно-континентальний, відносно м'яка зима, помірно тепле літо. Середня температура: січень – -23 -28°С липень – + 29°С. Відстань залізничним транспортом: до Києва – 476 км, до Рівного – 78 км, до Львова - 176 км

Перша писемна згадка про Луцьк датована 1085 роком.

У Руському літописі згадуються події, коли Волинський князь Ярослав Ізяславович виступив з військом, щоб захопити престол Київського князя, але зазнав поразки, покинув Волинь, залишивши у Луцьку матір і військову дружину. Відтоді й ведеться історія міста.

Назва міста походить від слова "лука", що означає закрут, заворот, коліно, яке робить річка Стир у тому місці, де виникло місто. За іншою гіпотезою, назва міста походить за іменем племені лучан, політичним центром якого воно й було.

З середини XII століття місто стало центром удільного Луцького князівства, де княжив Ярослав Ізяславович. У 1227 році Данило Галицький, об'єднавши під своєю владою всю Волинь, посадив своїм намісником у Луцьку брата Василька. Луцьк стає одним із найбільших міст Галицько-волинського князівства, а за економічним та політичним значенням – друге місто на Волині після Володимира. Замок луцьких князів, майже неприступний з усіх боків, оточували води річок Стир і Глушець.

За свою багатовікову історію Луцьк зазнав і ряд нападів татар. У 1429 році відбулася визначна