Штати (estado): Акрі (Acre), Алагоас (Alagoas),Амазонас (Amazonas), Амапа (Аmара), Баїя (Bahia), Гояс (Goias),Мараньяо (Maranhao), Мату-Гросу (Mato Grosso), Мату-Гросу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul), Мінас-Жерайс (Minas Gerais), Пара (Para), Парайба (Paraiba), Парана (Parana), Пернамбуку (Pernambuco), Піауї(Piaui), Рио-де-Жанейро (Rio de Janeiro), Риу-Гранди-ду-Норти (Rio Grande do Norte), Ріу-Гранді-ду-Сул (Rio Grande do Sul), Рондонія (Rondonia), Рорайма (Roraima), Сан-Паулу(San Paulo), Санта-Катаріна (Santa Catarina), Ceapa (Сeага), Сержіпе (Sergipe), Токантінс (Tocantins), Еспіріту-Санту (Espirito Santo).

Федеральний округ (Distrito Federal) є столичним округом.

Адміністративні одиниці (штати і фед. округ) діляться більш ніж на 4300 муніципалітетів (municipio).

Всі територіальні одиниці, як записано в конституції, є автономними. Такий штат, що швидко росте, як Мінас-Жерайс, наприклад, ділиться зараз на 723 муніципалітети. Число цих територіальних одиниць постійно міняється у зв'язку з потребами індустріального і економічного розвитку.

У той же час кордони штатів можуть змінюватися тільки у разі "схвалення відповідного рішення зацікавленим населенням у ході плебісциту і затвердження його національним конгресом".

Як записано в першій статті конституції, "Федеральна республіка Бразилія, сформована на базі неподільного союзу штатів і муніципалітетів, є правовою демократичною державою, що ґрунтується на принципах суверенітету, громадянськості, гідності людської особи, соціальних цінностях праці і вільної ініціативи, політичному плюралізмі".

При цьому основний закон не виключає можливості створення так званих територій, які повинні перебувати тільки в прямому підпорядкуванні і під юрисдикцією федерального уряду, що може, зокрема, полегшити рішення всіляких територіальних та інших суперечок.

Кожен штат має свій уряд, конституцію, законодавчі збори і губернатора. Губернатори, віце-губернатори, префекти та їх заступники обираються строком на 4 роки шляхом прямого таємного голосування.

Глава держави, Уряду і Верховний головнокомандуючий – Президент, що обирається на 4 роки.

Найвищий законодавчий орган – Національний конгрес, що складається з двох палат: федерального сенату (81 чол.) і палати депутатів (513 чол.). Депутати обираються на 4 роки, сенатори – на 8 років.

Виконавча влада здійснюється президентом і урядом, який він формує. Уряд складається з представників 19 міністерств і трьох секретаріатів, прирівняних до міністерств [33].

Судова влада належить Вищому трибуналу, Федеральному верховному суду, місцевим судам.

Значну роль у політичному житті країни грає Рада національної безпеки, главою якої також є Президент, який володіє великими повноваженнями.

У жовтні 1988 року в Бразилії вступила в дію нова Конституція – сьома за рахунком із часу проголошення нею незалежності в 1822 році, ухвалення якої ознаменувало собою початок важливого етапу в процесі демократизації країни.

Діюча Конституція надзвичайно розпливчата, суперечлива і заплутана. Вона накладає на уряд обов'язки, які неможливо виконати, і, крім того, блокує зусилля, що відповідають вимогам суспільства, як у частині модернізації економіки, так і участі населення в політичному процесі.

У країні велике прагнення до перегляду цілого ряду положень Основного закону, але оскільки Національний конгрес перебуває під впливом впливових лобістських угрупувань, що представляють державні підприємства, профспілки, банки і армію, судову владу і крупних землевласників, то цей процес гальмується і зусилля реформаторів, як правило, зводяться нанівець.

1.4. Соціально-економічний розвиток Бразилії

Бразилія – найбільш розвинена в економічному відношенні держава Латинської Америки, відноситься до групи "нових індустріальних країн". За об'ємом ВВП і промислового виробництва Бразилія входить у першу десятку в світі і займає 1 місце серед країн Латинської Америки. На частку Бразилії припадає 40% сукупного ВВП країн регіону, 43% промислового виробництва і 30% експорту.

Структура ВВП Бразилії характеризується високою часткою промислового виробництва: 1/3 ВВП країни створюється у сфері індустріального виробництва, яке фактично визначає загальні темпи економічного розвитку Бразилії. У 2000 р. частка промисловості в створенні ВВП склала 33%, сільського господарства – 7%, сфери послуг – 53%. Зростання ВВП в 2000 р. склало 4,2%. Середньорічний дохід на душу населення склав 3480 дол. [30]

Характерною особливістю розвитку економіки країни в останні десятиліття є швидке зростання промисловості. Завдяки суттєвому збільшенню державних капвкладень в економіку і створенню могутнього державного сектора в базисних галузях важкої промисловості в 70 рр., залученню величезних позикових засобів і прямих приватних інвестицій особливо в 80 рр., субсидуванню національних підприємців, проведенню жорсткої політики імпортозаміщення в поєднанні із стимулюванням експорту промислової продукції дозволило Бразилії у відносно короткі терміни створити значний промисловий потенціал і вийти на передові рубежі науково-технічного прогресу. У країні прискорилося формування нового технічного базису, що спирається на високотехнологічні, наукоємні виробництва.

Економіка Бразилії 90 рр. характеризується динамічним розвитком, все більшою відвертістю і лібералізацією. В цей час інтенсивно проводилися реформи в області зміцнення валютно-фінансової сфери, модифікації системи пенсійного забезпечення в державному і приватному секторах, удосконалення податкової системи, надання великих можливостей приватному бізнесу для капвкладень в державний сектор, зниження фінансового ризику країни. Ці процеси особливо інтенсифікувалися з середини 90 рр., коли в країні почали здійснюватися економічні реформи, був даний старт виконанню програми соціально-економічних перетворень "План Реал". Уряду вдалося добитися постійного і значного зниження інфляції (з 2500% в 1993 р. до 6% в 2000 р.) [26].

У соціальній сфері основними досягненнями уряду стали зниження рівня безробіття до 7,5% економічно активного населення країни (у 2000 р. було створено 600 тис. нових робочих місць), а також ухвалення закону про підвищення мінімальної зарплати до 85 дол.

Економічна політика, що проводиться в країні, послужила основою для зростання об'єму іноземних інвестицій, розмір яких у 2000 р. склав 30,6 млрд. дол. (3 місце в світі). Для порівняння – об'єм іноземних інвестицій в 1994 р.