канікул.
1.2. Характеристика основних видів спортивно-оздоровчого туризму
Кожний з видів спортивно-оздоровчого туризму має свої характерні особливості. За організацією походу, його марш-рутом, засобами пересування неважко віднести його до пев-ного виду туризму – пішохідного, гірського, лижного, водно-го, велосипедного. Серед цих видів до певної міри умовно виділяється гірський туризм: його можна вважати різнови-дом пішохідного туризму, хоча існує не менше підстав для віднесення його до альпінізму. Природні умови високогірних районів і специфіка перешкод ставлять перед гірськими ту-ристами багато не властивих іншим видам туризму завдань. Він відрізняється і значним арсеналом спеціального споря-дження, і специфічними технічними прийомами, і тактикою, І необхідністю висотної акліматизації тощо.
Пішохідний і гірський туризм. Ці два види туризму мають більше спільного, ніж відмінного. Це і спосіб пересу-вання – пішки, і спільні технічні прийоми подолання склад-ного рельєфу, водних перешкод тощо. Відмінність же -перш за все в тому, що пішохідні походи здійснюються у всіх районах, а гірські – тільки у високогірних. Однак ця го-ловна відмінність справджується лише для походів І – III категорій складності, оскільки пішохідні маршрути вищих категорій складності часто здійснюються, крім лісових і пу-стельних місцевостей, і в гірські райони, хоча якісні відмін-ності (такі, як, наприклад, технічна складність подолання перевалів) зберігаються. Так, гірський маршрут І категорії складності повинен включати щонайменше два перевали ІА категорії альпіністської складності, що потребує певних навичок техніки руху і страховки.
До найпростіших перешкод, характерних для пішохід-них походів у рівнинних районах, можуть бути віднесені схили пагорбів, ярів, балок, ділянки густого лісу, незакріплених пісків, болота, струмки, річки. В невисоких і се-редньої висоти гірських районах до цих перешкод додають-ся ділянки перевалів із схилами середньої крутизни – по-рослі травою, осипні, засніжені. Складні в цих районах і водні перешкоди – як правило, неширокі, але швидкі струм-ки і річки. Відповідно складнішими будуть і технічні прийо-ми влаштування переправ. Під час походів у високогірних районах до перелічених перешкод додаються круті схили, дрібні, середні і великі осипи каміння, моренні утворення, скельні відслонення, фірнові схили, льодовики, стрімкі і хо-лодні гірські річки і т. ін. Для подолання цих перешкод не-обхідне засвоєння ряду технічних прийомів, навичок транс-портування потерпілих, використання самостраховки і зовнішньої страховки. До них слід віднести:
рух крутими схилами з відпрацюванням раціональної техніки ходьби (правильна постановка ніг, опора на аль-пеншток);
долання невисоких перешкод – великого каміння, пова-лених стовбурів дерев;
просування через лісові хащі, завали, буреломи;
рух порослими травою, осипними, засніженими крутими схилами (підйом, траверс, спуск);
просування болотами за допомогою жердини, гатями при взаємній страховці;
організація переправи через водні перешкоди – через брід при самостраховці і зовнішній страховці, шляхом на-ведення переправ (кладка, поруччя, навісна переправа);
оволодіння прийомами зав'язування необхідного набо-ру вузлів і обв'язок;
засвоєння прийомів руху засніженими і зледенілими схилами із самостраховкою і самозатриманням;
оволодіння технікою спуску і підйому по вертикалі при зовнішній страховці;
рух у зв'язках по 2-4 чол. при взаємній страховці;
організація транспортування потерпілих на імпровізова-них ношах, страхувальних поясах;
володіння елементами техніки рятувальних робіт у гірських умовах і т. ін.
На відміну від пішохідного туризму, де стандартний набір особистого і групового спорядження коригується в за-лежності від району, через який пролягає маршрут, у гірському туризмі обов'язковим є спеціальне альпіністське спорядження (основні і допоміжні мотузки, карабіни, затис-кувачі і захвати, альпіністські пояси і системи, льодоруби, скельні і льодові гаки, скельні молотки тощо).
В особистому спорядженні гірського туриста неодмінно мають бути черевики типу "вібрам", пластмасова каска (шо-лом), темні окуляри.
При приготуванні їжі на безлісних ділянках добре заре-комендували себе туристські примуси. Замість них можли-ве використання газових горілок. Замість відкритих відер на значній висоті доцільно користуватись автоклавами, їх ви-користання дає значну економію палива і часу.
До добору продуктів слід підходити дуже відповідаль-но: адже в горах, як правило, доводиться розраховувати тільки на власні продовольчі запаси. До харчового раціону обов'язково повинні входити продукти.
Дуже важливим під час походу є дотримання водно-со-льового режиму. В умовах значних фізичних навантажень, підвищеної сонячної радіації і розрідженого повітря людина втрачає велику кількість рідини (до 5 л), яку необхідно по-повнювати. Найкраще робити це вранці, в обід і увечері, вживаючи чай, розведені фруктові екстракти, томатний сік. У питну воду додають лимонну чи аскорбінову кислоту, фруктові соки, в порошках чи таблетках.
Специфічною особливістю гірського туризму є те, що робочий день туриста починається о 4 – 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках най-менший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.
Готуючись до подорожі, необхідно приділити увагу відпрацюванню колективних дій усієї групи. Гірський туризм - найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи прой-шла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати еле-менти взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кож-ного учасника.
Лижний туризм. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересу-ваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С.
Необхідною умовою для участі в зимових подорожах є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких температур не втрачати робочі форми і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника. Будь-який зимовий