Реферат

на тему:

“Правила і прийоми загартування”

План.

Етюд про адаптацію.

Людина серед криги.

Правила загартування.

1. Етюд про адаптацію

Я готувався писати про загартовування як форму адаптації, пристосу-вання людини до умов середовища, яке змінюється. Зимове плавання — найвища форма загартовування. Звідси, як мені здається, можна найбільш зримо і чітко простежити всі стани процесу.

Мені сказали: “У неділю секція зимового плавання Ленінського району виїжджає на Клязьму. Будуть “проводи зими”. Рано-вранці я влаштувався в автобусі, вже битком набитому “моржами”. Хлопці, дівчата, але в основно-му — народ статечний, сімейний, з дружинами й дітьми. Звичайний москов-ський пікнік, недільна вилазка за місто.

Сусідом моїм виявився 30-літній фізик з досить поширеним нині захоп-ленням — він вивчає різні нестандартні методи оздоровлення. Сам він ціл-ком здоровий, так що його захоплення не має суто прагматичного характеру. Він говорить про лікувальне голодування і сипле іменами Брегга, Шелтона, де Фріза, Сінклера, згадує інших — Ніколаєва, Лешковцева, Бородіна...

Він займався марафонським бігом, атлетичною гімнастикою і аутогенним тренуванням, дихав за Бутейком і Дуримановим, пробував скипидарні ванни Залманова і сироїдіння, знайомий з голковколюванням і гіпербарічною окси-генацією, вивчав мумійо, обліпиху, жень-шень і прополіс, слухав лекції з парапсихології, телепатії та тібетської медицини, а тепер плаває з “мор-жами”.

З такими людьми розмовляти цікаво. Вони пишуть докладні листи, приходять в редакцію, делікатно чекають, аж поки співрозмовник закінчить тер-мінові справи. У них повно найнесподіваніших ідей, вони милі і ненав'язливі. Часом їх називають “народним ополченням науки”. Трапляються, правда, й такі, чиє захоплення переходить межі реальності. Був, пам'ятаю, дивак, який математично обгрунтував можливість... бігати по воді: треба лише бігти так швидко, щоб не встигнути зруйнувати плівку поверхового натягу.

Мій супутник на зимове плавання дивиться очима дослідника-аматора і намагається порівнювати можливості пристосування людини - “моржа” і моржа справжнього.—

Однобенус розмарус,— уточнює він латинську назву виду і продов-жує: — Моржу добре: він важить тонну і вкритий товстенним шаром жиру, який прекрасно захищає від морозу і таким чином надійно зберігає постійну температуру тіла. Людина такого захисту не має. Людина, яка пливе серед крижин, нагадує мені моржа, з якого зняли шкуру разом із жировим про-шарком. Я вважаю це протиприродним, хоча й сам плаваю взимку, до то-го ж, як. бачите, роблю це із задоволенням.

Дійсно, ми далеко не ідеально пристосовані до навколишнього середови-ща. Причому це властивість не лише сучасної людини, а й далеких наших предків. “Людину захопило сьогодення на певній стадії її еволюції, при без-лічі всіляких недоліків, недорозвинень і пережитків. Вона ніби вихоплена з лабораторії природи в самий розгар процесу свого формування недоробле-ною і незавершеною”,— писав Вікентій Вікентійович Вересаєв. Що й казати, недоліків у нас достатньо. Потрапивши під дощ, ми простуджуємось; 15 гра-дусів тепла — нам холодно, при 25 — жарко; піднявшись на третій поверх, ми задихаємося, коли спускаємося в темний підвал — не розрізняємо пред-метів, ми страждаємо від апендициту і зубного болю, нас переслідують міг-рень і безсоння. А якщо перерахувати наші недоліки далі, то можна згадати, що ми не вміємо бігати зі швидкістю коня; плавати, як риби; літати, як птахи; або нездатні копати землю, подібно кротам, і жити в льодах, як моржі.

А навіщо жити в льодах? Є ж і ліси, і гори, і сади, і міста, і-чорноморські пляжі. Може, краще жити там? Еволюція створила моржа, крота, летючу мишу, коня з вузько спрямованою життєвою спеціалізацією, з найвище роз-виненою здатністю до одного, певного роду діяльності. Але ось таку вдалу спеціалізовану пристосованість вчені вважають тупиком еволюції. Коли ефективність одних функцій і органів формується за рахунок недорозви-нення інших, біологічний вид приречений на життя в дуже вузьких, суто спе-цифічних діапазонах діяльності. Кріт створений для того, щоб рити землю. Якщо його змусити жити на асфальті, він загине. Можна сказати, що кріт — це біологічно сформований інструмент для риття землі. Але ж людина — не інструмент. Вона сама створює знаряддя, коли їй потрібно копати землю, літати, пливти або мчатися, обганяючи птахів, риб, коней! Пристосованість людини неспецифічна, її сила — у гармонійному розмаїтті властивостей і якостей. Природа ніби випробувала у своїй лабораторії різні варіанти мож-ливостей пристосування — людина знайшла своє місце в графі, що відведена комплексу всіх (або майже всіх) варіантів адаптації. При цьому ми не мо-жемо поскаржитись на погану пластичність, нездатність переробляти свої механізми пристосування відповідно до умов оточення, що змінюються. А біо-логи, між іншим, завжди вважали, що чим повніше змінність організму чи виду, тим вища у нього здатність до виживання.

Отже, хоча ми й не створені для життя у крижаній воді, але цілком може-мо пристосуватися до неї.

Звісно, за допомогою відповідного тренування. Це — факт, доведений ти-сячами любителів зимового плавання. Але зараз я маю переконатися в тому, Що плавають “моржі” зовсім не для підтвердження гіпотез, висунутих ево-люціоністами.

2. Людина серед криги, або Етапи загартовування

Автобус підкотив до водосховища. Яскраве весняне сонце, на миршавій минулорічній траві невеличкі острівці сірого снігу, міцний вітерець. Усе водосховище вкрите до самого обрію крижаним полем завтовшки з метр. Поблизу чисельних лунок — скам'янілі статуї рибалок в кожухах і ватян-ках, ніби сумні пам'ятники вічній надії людства на щасливий випадок. По-між них безпечними чайками весело ширяють білі вітрила буєрів. Синє небо, білі вітрила, блакитний, ніздрюватий лід, чорна вода близько берега... Ця ось смужка води метрів сорок