— справжній скарб: зако-ни кінематики і балістики, геометрія мас тіла і його ланок, взаємодія зовнішніх і внутрішніх сил, просторові, часові та ритмічні характеристики рухів, на яких можна побудувати захоплюючі дослідження і розрахунки. Діти та й самі вчителі зовсім у новому світлі відкриють для себе руховий апарат людини, закони управління рухами та багато іншого, шляхи технічного вдосконален-ня і встановлення спортивних рекордів.
Де, як не на уроках хімії, можна розкрити таємниці біохімічних процесів під час активної рухової діяльності чи в період відновлення. Зміст шкільних програм з природознавства, біології, анатомії та фізіології людини зобов'я-зує "наводити мости" з фізичною культурою, агітувати за її впровадження у повсякденне життя школярів.
Проблемам фізичного виховання знайдеться належне місце і на уроках історії та географії. У сфері фізичної культури формуються різнобічні здіб-ності людей, що створюють передумови для універсальної діяльності в системі матеріального і духовного виробництва. У свою чергу, ступінь універсаль-ності, з якою людина опановує природу, і є показником її культури. У цьому плані можуть і повинні бути висвітлені такі соціальні й економічні пробле-ми, як розумний спосіб життя й активна життєва позиція, побут і організація вільного часу, активний руховий режим і умови сучасного життя, історія і проблеми олімпійського руху.
Суттєвий внесок у пропаганду фізичної культури і спорту можуть зробити вчителі мови та літератури. Йдеться не тільки про епізодичні твори спортивної тематики. Поезія, проза, публіцистика, мемуарна література можуть впливати на емоції учнів і спонукати їх до систематичних занять фізичною культурою.
Уроки праці, на яких учні конструюють, виготовляють і ремонтують спортив-ний інвентар, не тільки "агітують", а й створюють відповідні умови для занять.
Отже, методика формування знань ґрунтується на загальнопедагогічних по-ложеннях та визначається специфікою предмета. У процесі фізичного виховання, повідомляючи теоретичну інформацію, треба керуватися такими вимогами:*
теоретичний матеріал повинен бути органічно пов'язаний зі зміс-том практичної діяльності, що зробить знання особливо значущи-ми для учнів. Досвідчені вчителі повідомляють теоретичну інфор-мацію в процесі виправлення типових та індивідуальних помилок, а вивчення гігієнічних правил супроводжують конкретними вимо-гами у процесі засвоєння вправ тощо;*
окремі теоретичні дані можуть подаватись у вигляді 2-3-хвилин-них повідомлень на початку уроку під час доведення до учнів його завдань;*
повідомлення інформації методичного характеру можна супро-воджувати записуванням, або (що значно краще) роздатковими матеріалами;*
методика повідомлення знань повинна передбачати реалізацію між-предметних зв'язків, що дозволить краще зрозуміти причинно-на-слідкову залежність між окремими компонентами техніки рухової дії та вплив фізичних вправ на організм;*
використовувати методичні прийоми, що активізують пізнавальну діяльність учнів (самостійні роботи, самоконтроль, взаємоаналіз дій однокласників тощо). Це підвищить зацікавленість учнів у набутті знань та їх застосуванні у практичній діяльності;*
перевірка, уточнення та поповнення знань може відбуватись у ході будь-якої частини уроку. При цьому пам'ятаймо, що знання цінні лише тоді, коли слугують активізації й оптимізації рухової діяльності уч-нів. Отже, знання учнів самі собою не є метою, а лише засобом досяг-нення мети фізичного виховання школярів;*
коли перевіряти знання учнів, вирішує сам учитель. Критеріями оцін-ки знань є їхня глибина і, головне, використання у процесі самовдо-сконалення.
