особливості діяльності окремих галузей для туризму мусять бути відбиті в специфічному законодавстві. Туризм різниться від інших галузей. Здебільшого туристичні компанії спочатку отримують кошти від туриста, а потім надають йому послуги. Тобто, суб’єкт господарювання акумулює кошти, на які робить замовлення, — виступає як фінансова структура. І на сьогодні зібрані кошти цей суб’єкт може використовувати не лише на надання послуг туристам, а, скажімо, на рекламну діяльність, виробництво ковбаси, молока тощо, тобто в інтересах іншого бізнесу, не пов’язаного з туризмом. Так почасти й буває. Не секрет, що деякі підприємства відкривають турвідділи саме з цією метою.
А якщо ці кошти використовувати для іншого бізнесу, а туристу потім послуги не надати? Адже що турист купує у туристичної компанії? Повітря. Турпідприємство — посередник. Що у посередника в активах? У багатьох на сьогодні статутний фонд нульовий, приміщення, комп’ютери орендовані. Біжіть до суду — пропонують туристу опоненти законопроекту. Але якщо суд визнає турпідприємство банкрутом, а активів — «нуль», турист втрачає свої гроші. —
Ви ведете статистику, наскільки частими є в галузі подібні випадки?—
Статистику таких подій ми не ведемо, а інформацію маємо. Найсвіжіший приклад — є така туристична компанія «Світ подорожей», за станом на сьогодні до неї мають претензії 16 чи 17 чоловік на загальну суму десь у 90 тис. грн.—
Держтурадміністрація має право перевірити наявність статутного фонду у таких підприємств, позбавити їх ліцензії або не поновити її? До речі, ліцензія ж видається лише на три роки…—
При видачі ліцензії ми можемо зажадати лише документи, передбачені законодавством, а саме — свідоцтво про реєстрацію, документи про утворення, копію трудової книжки керівника. Законодавство про ліцензування побудовано таким чином, що коли суб’єкт господарської діяльності подав усі документи, ліцензію йому зобов’язані видати на заявній основі. Крім того, ліцензію отримали 750 приватних підприємців — який у них статутний фонд?—
У варіанті законопроекту, розміщеному на сайті першим, був п’ятий розділ, який викликає рішучий протест працівників туристичної галузі — про гарантійний фонд, який створюється при центральному органі виконавчої влади в галузі туризму з метою захисту майнових інтересів туристів. Відповідно до нього туроператор має внести грошову заставу в сумі 130 тис. грн., а турагент — 13 тис. грн. Але тепер запропоновано інший варіант законопроекту, де розділ про гарантійний фонд повністю вилучено, а натомість з’явилася стаття 19, у якій вказується, що «порядок і механізм фінансових гарантій для суб’єктів туристичної діяльності встановлюються Кабінетом міністрів України».—
Дев’яносто відсотків усіх пропозицій до законопроекту стосуються гарантійного фонду. Кажуть, що це за вигадки Держтурадміністрації? Але, по-перше, обговорюваний законопроект готували народні депутати, а представники Держтурадміністрації беруть участь у роботі над ним лише для того, щоб враховувалася і їхня точка зору, щоб потім не було вето тощо. У нас є доручення Кабінету міністрів співробітничати з народними депутатами з питань, які так чи інакше входять до нашої компетенції.
По-друге, гарантійний фонд — це один із варіантів забезпечення фінансових гарантій, прийнятих у всіх цивілізованих країнах.
У всьому світі, за наявною у мене інформацією, існують чотири варіанти забезпечення фінансових гарантій — банківський депозит, банківська гарантія, гарантійний фонд, страхування відповідальності суб’єктів туристичної діяльності. Гарантійний фонд, наприклад, використовується в туристичному законодавстві Італії. Сума застави — 0,5% від обсягу послуг. —
А як ви вираховували суму застави в 130 тис. грн.?—
Кожна турфірма надає нам статистичну звітність. Є середній обсяг реалізованих послуг, що припадають на кожне підприємство. Якщо взяти 30% від середнього обсягу послуг за 2001 рік, які, наприклад, за чеським законодавством, мають бути забезпечені гарантіями, вийде сума застави для туроператора. Агентська сума — 10% від операторської.—
І все ж, який варіант забезпечення фінансових гарантій буде вибрано і хто це визначатиме?—
По-перше, Верховна Рада, а там 450 депутатів. А який механізм буде використано — банківський депозит чи банківська гарантія, страхування відповідальності, то у кожного з цих варіантів є як свої переваги, так і недоліки. —
Закону дорікають в орієнтації на виїзний туризм…—
Безумовно, законодавство будь-якої країни будується за принципом захисту інтересів власного громадянина. За кордоном же діють законодавства інших країн. Тому процедуру захисту свого громадянина, який виїжджає за кордон, у законі потрібно виписати дуже ретельно.
Однак закон не повинен ділити туриста на нашого і ненашого, тому на території України він діятиме і для іноземців.
Кажуть, що в законопроекті не виписані положення про прийом іноземних туристів. Чому ж немає пропозицій? Була лише одна — від пані Волошиної (віце-президента Туристичної асоціації України. — Прим. авт.), щоб турагент лише через п’ять років діяльності міг отримати право стати туроператором. Цікава пропозиція. Але гарантійний фонд порівняно з цієї пропозицією — дитяче лепетання. Коли уявити, що якась велика компанія ділиться, частина професіоналів йде в іншу компанію, невже вони мусять чекати п’ять років, щоб стати туроператорами? —
Скільки туристичних фірм працюють на в’їзд, і чи можливо в законопроекті позначити для них пільги?—
Про подібну діяльність звітували близько 400 фірм, упритул же нею займаються близько 20. Слово «пільги» там, де йдеться про економічну складову, не дуже доречне. Має бути економічна логіка для ведення того чи іншого виду діяльності. Наше законодавство побудоване так, що саме податкові пільги в законі про туризм ми прописати не можемо. Для цього існує податкове законодавство. Але, із точки зору економічного стимулювання, такі речі мусять бути, і вони сьогодні є. Якщо туристична компанія приймає