Тема: Фізична культура - суттєва складова загальної культури людини.

Культура сімейних відносин і фізична культура – невід’ємна єдність, ланки одного ланцюга. Сумісні заняття фізкультурою і спортом укріплюють сили “внутрішнього притягання”, збільшуються “потенціали довіри” сім’ї. Фізкультура і спорт – це та сфера, яка розкріпачує батьків і дітей, зменшує дефіцит їх спілкування, прививає імунітет проти шкідливих звичок.

Культура сімейна і культура фізична

Сім’я і суспільство – поняття тісно пов’язані. “Сім’я знаходиться під захистом держави” – говорить одна із статей нашої Конституції. Але далеко не всі сімейні проблеми вирішуються “ззовні” – завдяки допомозі, яку надає суспільство. В першу чергу від нас самих залежить, чи буде наша сім’я щаслива, - вважають соціологи кандидат філософських наук М.Маяковський та Л.Овруцький.

Розвиток соціального інституту сім’ї в останні роки відмічено суттєвими суперечностями. Статистично це підтверджується зростанням числа розлучень, ростом числа неповних сімей, падінням народжуваності, зростанням відсотку одиноких людей шлюбного віку.

Сучасна сім’я вже відійшла від традиційної моделі внутрісімейних відносин, але ще не до кінця виробила нову. Реалізувати ідеали рівності, взаємної поваги, демократизації сімейного життя виявилося досить непросто.

Соціальна активність жінок, яка виросла, високий рівень освіти (темп росту рівня освіти у жінок вищий) привели до зміни їх самосвідомості. Займаючи рівне з чоловіками положення в суспільстві, вони вимагають і відповідного положення в побуті, в сім’ї.

В будь-якій сім’ї уживаються сили “внутрішнього притягання” і “внутрішнього відштовхування”, і в кожній – сили притягання і відштовхування співвідносяться по-різному. Кохання, повага, симпатія, спільність поглядів та інтересів, почуття відповідальності за близьку людину, за дітей – все це зв’язує чоловіка та дружину. А сварки, нерозуміння, відчуження, грубість, боротьба за лідерство в сім’ї і взагалі за “привілейоване” положення в домі роз’єднують подружжя.

Звичайно, людей об’єднує любов. Але, хочемо ми цього чи ні, любов з часом перероджується в почуття більш рівне і спокійне, яке обов’язково повинно доповнюватися дружбою, повагою, довірою, готовністю завжди прийти на допомогу, спільними поглядами і інтересів – усім тим, що прийнято називати “спорідненістю душ”. Якщо воно є, сім’я вистоїть в будь-яких випробуваннях. Але воно майже ніколи не приходить саме по собі. Над цим також потрібно працювати, і в першу чергу працювати над собою.

Нерідко молоді люди до вступу у шлюб навіть не уявляють собі, яка ломка звичного укладу життя чекає їх попереду. Судячи по відповідям на запитання анкет, які соціологи роздали молодим подружжям прямо в загсі, вони думають, що часу на господарство буде йти більше, нім їм здається, а часу на різноманітні розваги вони будуть витрачати значно менше. Звісно, життя вносить в їх дещо наївні уяви свої корективи.

Краще, коли уклад життя змінюється по можливості поступово. Навряд чи варто, наприклад, настоювати, щоб чоловік зовсім кинув заняття спортом. Або намагатися змусити людину, захоплену суспільною роботою, який звик жити інтересами колективу, штучно обмежуватися тільки інтересами своєї сім’ї. Ризик тут величезний: може дійти до того, що при розлученні людина буде думати як по можливості вибратися з “болота, яке його засмоктує”. А це вже справжня трагедія сім’ї!

Деколи трапляється так, що долю підбирає двох людей із зовсім однаковими смаками та інтересами. Що ж, будемо вважати, що їм сильно поталанило. Хоча і вони не гарантовані від розбіжностей. Ну а з тими, чиї смаки різні, справа обстоїть складніше. Їй, наприклад, не хочеться йти на стадіон, а йому – на вечір відпочинку. Але при цьому вони люблять один одного і їм хочеться все робити разом. Як тут бути?

Думається, не критикуючи чужих смаків, намагатися зробити так, щоб близька людина побачила своє захоплення твоїми очима. Можливо, тоді воно стане спільним.

Але краще за все пробувати свої педагогічні здібності не на інших, а на самому собі. Мало виробляти в собі терпимість до смаків іншого – потрібно намагатися щиро зрозуміти його. В цьому – підґрунтя сімейного благополуччя.

“Перехідний період” – загальна основа складностей, які переживають сьогодні сім’ї. Але питання ще й в тому, які саме обставини “винні” у виникненні конфліктів, розірванні шлюбів, розпаді сімей.

Сама відсутність переважаючого, домінуючого типу сім’ї і множинність варіантів побудови сумісного життя – суттєва причина багатьох конфліктів між подружжям, особливо молодим. Якщо в минулому єдина (для даного соціального прошарку) модель поведінки засвоювалась кожною людиною з дитинства, а коли вона виростала, їй не потрібно було нічого вигадувати – достатньо тільки було відтворити добре відомі стереотипи, то тепер перед молодими людьми, які створюють сім’ю, набагато складніша задача: сконструювати свою власну модель, самостійно обміркувати різноманітні ситуації, які можуть підвести до конфлікту, самому вирішувати безліч проблем, на собі випробувати правильність свого вибору.

Але уявлення людей про ідеальну сім’ю досить різні. Навіть спеціалісти далекі поки що від єдиного розуміння оптимального типу сім’ї. Недивно, що і самі ті, хто вступають у шлюб, не завжди сходяться з думками про різні сторони сумісного життя, яке їх чекає попереду, на яке ці розходження впливають в подальшому не кращим чином.

Особливо багато конфліктів виникає довкола домашнього господарства і пов’язаного з ним розподілу обов’язків. Потрібно сказати, що у свідомості багатьох людей, особливо чоловіків, до цього часу ще зберігаються традиційні уявлення про “чоловічу” і “жіночу” домашню роботу, які мало відрізняються від існуючих декілька поколінь назад. В цьому один з важливих джерел сімейних конфліктів.

Різним може бути і відношення до проведення сім’єю вільного