Після Петра Парфенія один за одним мінялися єпископи Мукачівської єпархії. Це І.Малаховський і І.Волошиновський, Феофан Маврокордато і Мефодій Раковецький. І тоді Рим надіслав у Мукачево^нового єпископа - грека Йосифа де-Камеліса. При єпископі Йосифі де-Камелісі в Мукачівському монастирі була чимала бібліотека друкованих і рукописних книг.

З другої половини XVIII століття починається період будівництва нині існуючого монастирського комплексу. Велику роль у будівництві зіграв Дмитро Рац - щедрий покровитель монашества. Він настояв на тому, щоб резиденція єпископа була переведена в інше місце, адже Ф.Корятович заснував монастир для монахів. Д.Рац користувався авторитетом у Відні й домігся того, щоб єпископську резиденцію перенесли в Ужгород. Сам повністю перебудував монастир в стилі барокко, залишив значну суму для перебудови церкви, основний камінь під яку 1798 року освятив єпископ Андрій Бачинський. Будівництво церкви було закінчено 1804 року куди було перенесено і останки Дмитра Раца.

З ХVІІІст. при Мукачівському монастирі існувала духовна і школа для монахів. Сюди в 1788р. перевели і Маріє-Повчанську школу. Звідси вийшло багато вчених монахів, які залишили велику духовнолітературну спадщину. Це й протоігумен Іоаникій Бази-лович, ігумен Арсеній Коцак, Анатолій Кралицький та інші.

31733 року вводиться титул протоігумена. Першим був Гедеон Пазин, після нього Макарій Шугайда - автор "Списания обителей Мараморошських", історик Іоаникій Базилович, Матвій Микита - монах Краснобрідського, Маріє-Повчанського, Мстичівського та Біксадського монастирів.

У 1862 році в Мукачівському монастирі виникла пожежа. Згоріло більше 70 сяг сухих дров, від яких погоріло все дерев'яне перекриття монастиря. Оновив церкву Йосиф Майор, закінчився ремонт 1865 року.

За каталогом 1951 року, у монастирі бібліотека нараховува-ла 5400 книг на 17 мовах. Між рукописами були твори Василя До-вговича, Арсенія Коцака, Олександра Духновича, Іоаникія Базиловича. Однак не знайдено рукописів Анатолія Кралицького, його велике листування, зокрема з Михайлом Драгомановим.

Історія Мукачівського монастиря знайомить нас із багатьма іменами, які творили історію не тільки цієї обителі. Монастир на Чернечій горі-це колиска нашої духовної культури.

ПІДГОРЯНСЬКИЙ ОБЕЛІСК

На лівому березі швидкоплинної Латориці біля підгорянського мосту стоїть скромний обеліск. Про те мало хто знає, в честь якої події його споруджено. Про це детально розповідає у свій час краєзнавець Петро Петрович Сова.

... Навесні 1849 року по всій Дунайській улоговині майоріли прапори революції. Австрійський імператорський двір на підмогу своїм битим військам направив із сусідньої Галичини бригаду піхотинців з артилерією під командуванням генерала Баркова.

Революційні війська у складі двох батальйонів, завданням яких було обороняти Воловецьку ущелину, відступили й зупинилися на околиці Мукачева біля підгорянського мосту. Через непорозуміння між командирами один батальйон попрямував ще далі, до Берегова. Біля мосту зостався лиш один батальйон, яким командував хоробрий майор Йосиф Мартіні. Він і вирішив вступити в бій з австрійськими військами. Батальйон окопався біля важливого стратегічного об'єкта, а на вершині скелястої Сорочої гори бойову позицію зайняла артилерія.

Майор Мартіні оголосив про мобілізацію у всенародне ополчення й закликав всіх боєздатних чоловіків узятись за зброю. І на , заклик цей почали сходитися люди, озброєні хто чим зміг- косами, вилами, списами... Це були не навчені військовій справі трударі, але повні відваги й бажання дати відсіч ворогові.

На Сорочу гору викотили привезені з Мукачівського замку гармати. Міст розібрали, залишивши тільки кілька дощок для пішоходів. Вранці 22 квітня 1849 року кінний дозір доповів, що ворожі війська підходять з боку Чинадієва. Швидко забрали дошки з переправи, зайняли бойову позицію.

Звістка про наближення ворога була передана в Мукачево, де вдарили на сполох. У всіх церквах задзвонили дзвони, забили тривожно барабани. Було оголошено наказ, щоб усі чоловіки зі зброєю в руках поспішили до мосту.

Саме тоді надійшли студенти-добровольці з Ужгорода. Під розібраним мостом Латориця бурхливо котила свої каламутні води - після дощів вода піднялася. Війська вишикувалися вздовж лівого берега, молоді артилеристи прикипіли до гармат. Перший залп дали гармати з Сорочої гори. У відповідь ворог розгорнув свій бойовий порядок. Його гармати зайняли позиції біля квасцевого заводу в Кольчині. Зав'язаласьартилерійська перестрілка.

Особливо відзначився ужгородський доброволець Андрій Андрейкович. Одним пострілом він знищив австрійського полковника і розбив ворожу гармату, другий постріл звалив коня під генералом Барковим. Артилерія завдала ворогові великих втрат, відбила наступ кінноти.

Бої точилися запеклі. Тільки розбурхані води Латориці не да-вали перейти в рукопашну. Ворог робив спробу за спробою подо-лати водний рубіж, проте це йому не вдавалося. До того ж у перестрілці був важко поранений командуючий ворожою кіннотою граф Бубна, котрий невдовзі помер у Чинадіївському замку. Невдачі утвердили генерала Баркова в думці, що перед ним чис-ленний, добре озброєний противник, і він вирішив відступити. Мукачевоівсяоколицягучносвяткували перемогу.

Ось про ту битву й свідчить обеліск на лівому березі Латориці біля підгорянського мосту.

МУКАЧЕВСКИЙ ПИВЗАВОД

“Переконаний у його відданості, доручаю пану Едлю керівництво пивоварнею”, - князь Ференц II Ракоці

Мукачівському пивзаводу минуло 300 років

1 березня 2001 року непомітно для багатьох істориків і краєзнавців Мукачівському пивоварному заводу виповнилося рівно 300 років. 295 із них завод діяв, переживши зміни державно-суспільних устроїв, численні війни, зокрема дві світові, економічні кризи, але не встояв під натиском невдалих сучасних реформ і припинив варити пиво.

Як стверджують дослідники, єгиптяни біля 7000 років тому вже вміли варити із злаків хмільний напій бродіння. Можливо, це були перші кроки зародження пивоваріння – виготовлення