Архівні матеріали підтверджують, що одною із найперших пивоварень Карпатського регіону є пивзавод у Підгорянах, що в Мукачеві. Рівно триста років тому трансильванським князем Ференцем II Ракоці був заснований Підгорянський пивоварний завод, про що свідчить засновча грамота, датована 1 березня 1701 року.

Місце розташування заводу визначено не випадково. Він забезпечував місцеву переробку ячменю та хмелю, які вирощувалися на величезних навколишніх землях цього вельможі. Місцевість у закруті річки Латориця забезпечувала для пивоваріння гарантоване постачання високоякісної води із гірських джерел. Поряд проходила основна історична дорога зі Сходу на Захід, де у пізніші часи була прокладена залізниця. І, насамкінець, підгорянці вже трохи раніше займалися кустарним пивоварінням.

Вчитуючись у конкретні пункти трьохсотрічної давнини документа, не можна не оцінити гідну подиву здібність і далекоглядність авторів у економічних та технічних питаннях в епоху зародження ринкових відносин.

Насамперед князь Ракоці був зацікавлений у створенні великомасштабного промислового пивоваріння, щоб отримувати значні прибутки для своєї казни. Для здійснення справи він підібрав довірених і відданих йому осіб. Управителем пивоварні був призначений Йоганн Антоні Едл, який виконував функції придворного фінансиста. Він же стає повноправним господарем поселення пивоварів (Підгорян). Селяни були звільнені від кріпацьких обов’язків і закріплялися робітниками на заводі. Управителю приписувалося щоденно аналізувати стан справ, підтримувати високий рівень вимог до роботи працівників, вживати усі необхідні заходи, щоб виробництво забезпечувало значну прибуткову віддачу. При цьому підкреслювалося, що князь переконаний у високій компетенції, знаннях та відданості пана Едла. Управитель був зобов’язаний щомісячно надавати детальну інформацію про поточний стан справ, на підставі яких Його Величність мали можливість тримати під контролем долю Підгорян, розвиток заводу та інші питання. Варто відмітити, що працівникам заводу щомісячна зарплата виплачувалася у присутності пана Едла залежно від конкретної участі у виробництві.

Поряд із управителем, для забезпечення технологічного керівництва процесами пивоваріння був призначений досвідчений спеціаліст – пивовар із Німеччини Йоганн Конрад Хейдолф.

Історичний документ містить конкретні вказівки щодо організації забезпечення виробництва сировиною, паливом, транспортом, відкриття пивних ларьків (барів), боротьби із контрабандним завозом пива на територію князівства іншими виробниками тощо. Передбачалося, що із 5/4 кюбеля ячменю необхідно отримати 90 пінт пива. У перерахунку на 100 літрів пива витрати складали близько 180 кг ячменю.

Закінчувався цей цікавий документ такими словами: “…Інформуючи головного пивовара про вищеназвані вимоги, будучи переконаним у його відданості, доручаємо йому керівництво, сподіваємося на чесну, дієву працю, чим заслужить нашу належну доброзичливість”.

За такими принципами і працював завод, приносячи чималі прибутки дворовій казні.

У 1728 році колишні землеволодіння і маєтки князя з центром у Мукачеві переходять у власність єпископа бамберзького і архієпископа майнцького графа Лотара-Франца Шенборна. Так був покладений початок панування династії Шенборнів на Закарпатті. Розпочався і відлік нового 216-літнього періоду успішної роботи знаменитої пивоварні Шенборнів, про що читайте у наступній публікації.

Розвиток Мукачівського пивзаводу за графів Шенборнів

У 1728 році пивоварня у Підгорянах стає власністю Шенборнів. Цей рік вважається другою датою народження заводу, адже протягом наступних 216 років долею цього виробництва керували дбайливі господарники, високоінтеліґентне сімейство графів Шенборнів. На жаль, вдалося розшукати небагато архівних матеріалів цього періоду роботи пивзаводу. За розповідями підгорянців, колишніх працівників, можна висвітлити окремі моменти заводської історії.

Удосконалення і розширення виробництва, впровадження нової техніки для забезпечення високої якості пива – такі вимоги існували у господарській діяльності заводу. Якщо у XVIII сторіччі всі процеси пивоваріння виконувалися вручну, у дерев’яних чанах і бутах, то у XIX столітті на заводі з’являється обладнання з механічним приводом, парова силова установка, металеві варочні котли тощо.

У 1850-х роках споруджуються друга солодосушильня, яка використовується й по сьогодення, головний виробничий корпус (фасадна частина сучасного заводу). На початку 1900-х років завод вже випускав 1 мільйон 700 тисяч літрів пива.

Технологія пивоваріння є однією із найскладніших у харчовій промисловості. Під час перетворення ячменю та хмелю у пиво проходять складні фізико-хімічні, біохімічні, мікробіологічні процеси, які суворо реґламентуються температурними, вологісними і санітарними режимами. Їх дотримання вимагає значних затрат енергії і води. На заводі створюється потужна інженерна служба. Графська пивоварня була одною із перших промислових підприємств регіону, яка застосувала електричну енергію. У 1890 році у селі Фрідєшово (Кольчино) вже працювала заводська електростанція. Попід Чернечу гору в районі тодішнього залізоливарного заводу (нині станкозавод) був проритий тунель довжиною близько 2 км, через який вода річки Визниця потрапляла на гідротурбіну компактної, акуратно побудованої і обладнаної електростанції, розташованої в 2, 5 км від монастиря вверх по течії Латориці (тепер господарство газопроводу). Потужність генератора станції складала 200 кВт. Цікава деталь – електростанція для гарантованої роботи була укомплектована ще й газогенераторною установкою з двигуном внутрішнього згорання. Ця станція працювала до 1961 року, коли її демонтували з-за “економічної недоцільності існування малих електростанцій”.

Якість води, хоча й не головний, але один із вирішальних факторів пивоваріння. Територія біля 8 га у закруті річки Латориця за заводом сотні років служила надійною зоною водозабору. Розташовані тут колодязі спроможні були щогодини подавати понад 80 кубометрів води. У середині 1800-х років котли для варіння пива стали обігрівати парою замість спалювання під ними дров. Досить потужна котельня з паровими котлами “Бабкок – Вількокс” працювала з 1887 року