упродовж більше 60 років. Спочатку потреба у холоді для бродіння і дозрівання пива забезпечувалася наповненням спеціальних карманів приміщень льодом. Лід у великих кількостях заготовлявся взимку на Латориці і зберігався у спеціальних підвалах, побудованих у гірських виробках напроти заводу. Вони збереглися по сьогоднішній день. Згодом, на початку XX століття завод був обладнаний аміачною холодильною установкою фірми “Ланг”, яка теж успішно служила виробництву понад 50 років. Крім того, була змонтована установка для виробництва льоду. Адже, піклуючись за збереження заводської марки, пиво для реалізації у торгову мережу обов’язково поставлялося з відповідною кількістю льоду.
Але повернемося до основного виробництва, де значна реконструкція була проведена протягом 20 – 40-х років XX століття. Побудували нову (третю) велику солодосушильню, у солодовні встановили обладнання для виробництва карамельного та смаженого солоду. Унікальними є 12 бродільних чанів та 42 двохярусні танки для витримки пива. Ці посудини були побудовані однією австрійською фірмою із залізобетону, внутрішні поверхні оброблялися спеціальною пивною смолкою. Значні роботи зі встановленням спеціального обладнання були виконані на інших дільницях, щоправда не все було закінчено, оскільки почалася друга світова війна. І все ж на кінець 1943 року пивоварня графа Шенборна-Бухгайма мала потужність біля 19 мільйонів літрів на рік. Технічний рівень забезпечував конкурентоздатність пива проти багатьох заводів Угорщини і Чехословаччини. Завод являв собою комплексне виробництво, де все було продумано до дрібниць. Він мав свій транспорт, спочатку гужовий, згодом перші у Мукачеві вантажівки. Відходи пивоваріння використовувалися для відгодовування худоби. Надійно діяла система збуту через свої та договірні торгові точки, бари на території області і за її межами. Завод не поставляв пиво тим організаціям, які не дотримувалися належних умов зберігання та продажу. Профілактичне обслуговування (прочистка і пропарка) обладнання для розлиття бочкового пива у барах забезпечувалося спеціальною бригадою заводу. Улюбленим місцем відпочинку і розваг для багатьох мукачівців і гостей був “пивний сад”, який діяв при заводі (де зараз в’їзд на завод). Це був ресторан з літньою терасою, танцмайданчиком, кеглями і гральними столами. Тут, під акомпонемент циганської музики пропонували смачне свіже пиво, фірмові страви і закуски.
Але чи ненайбільшої уваги варті організаторські здібності графів Шенборнів. Протягом багатьох десятиріч завжди вміло підбирали відданих їм управителів, яким повністю довіряли, хоча ставилися до них вимогливо. Це забезпечувало вагомі прибутки власнику і належні податки державі. До речі, завод сплачував податки за системою “непрямого оподаткування” шляхом щоденного визначення фінансовим постом кількості звареного напівфабрикату – пивного сусла.
Мистецтво пивоваріння, окремі його таємниці передавалися із покоління у покоління. Господарі заводу завжди рахувалися з думками спеціалістів, для закріплених на роботу свого часу були побудовані котеджі при заводі (на нинішній вулиці Пивоварів).
Працювати на графа Шенборна було престижно для підгорянців. Вони мали тут гарантовані заробітки і певні пільги. На заводі підтримувалася особлива атмосфера взаємовідносин між господарем і підлеглими, яка складалася із поваги, довіри та намагання працювати якнайкраще. Як згадували старі робітники, особисто граф приїжджав у Мукачево не часто, але, буваючи на заводі, знаходив час поговорити з робітниками, чуйно реаґував на прохання, допомагав у проблемах.
Дійовим стимулом для працюючих було рішення графа видавати кожному щоденно у кінці роботи по два літри пива, які можна було спожити на місці, або забрати із собою. Певна кількість пива видавалася і для сімейних свят. У випадках порушень на виробництві винні могли позбавитися головним пивоваром права на отримання пива на певний строк. Згадують, що головний пивовар пан Годл наставляв підлеглих: “Для вироблення пива високої якості потрібно мати воду, щітку і совість”. Адже ідеальна чистота і стерильність на пивзаводі – неодмінна вимога.
“Наш завод” – так, не без гордості, називали графську пивоварню кадрові працівники. Але у це поняття вкладалося не фізичне володіння, не колгоспна філософія “усе наше”, а виховане сторіччями і сімейними традиціями свідоме ставлення до праці, як джерела добробуту.
Цікавий випадок згадують ветерани. Колись на початку 1946 року на заводі, вже одержавленому, побували якісь високоповажні представники. Оглядаючи територію, один із них, показуючи на акуратні бетонні загонки конюшні, промовив: “Це ми розберемо і влаштуємо тир”. Почувши такі слова, старий Мішко-бачі, який усе життя працював у графа, вийняв піпу із рота і впевнено зауважив: “Ви лиш не кивайте нич, бо прийде пан гроф та пак дустанете”. Ось така філософія панувала у колективі пивоварів, які не зупиняли роботу і в роки війни. У 1944 році було випущено понад 4 млн. літрів пива.
Як складалася подальша доля заводу – у наступній публікації.
P. S. З іменем графів Шенборнів пов’язані становлення і розвиток багатьох галузей господарства нашої області, зокрема харчової промисловості: Берегівський винзавод, розлив мінвод на Свалявщині та інше. Але це вже окрема тема.
Мукачівський пивзавод у роки радянської влади
Друга світова війна спричинила багато випробувань і горя підгорянцям, але завод продовжував працювати. У другій половині 1944 року з наближенням лінії фронту до Карпат значна частина керівних працівників півзаводу евакуювалася на Захід. Але у цій складній ситуації колектив не розгубився. Ініціативна група кадрових працівників взяла не себе функцію управління. Відступаючи, фашисти замінували основні цехи заводу. Ризикуючи життям, майстер бондарного цеху Шмальзельс разом із декількома заводчанами перерізали дроти мінної системи і врятували свій завод.
Одразу після звільнення Мукачева 26 жовтня 1944 року військами 4-го Українського фронту на заводі створюються тимчасова рада управління, а також народна дружина для охорони.