в. п.— основна стійка. Великим і вказівним пальцями по черзі закривати праву і ліву ніздрю («закривати і від-кривати клапани»). Тривалість вдиху і видиху 4-6 с.;
б) в. п.— те саме. Під час вдиху вказівні пальці руха-ються по краях носової поверхні. Під час видиху вказівними пальцями виконувати постукування по крилах носа (видих тривалий);
в) в. п.— те саме. Кінчиком язика давити на тверде під-небіння. Вдих і видих виконувати через ніс;
г) в. п.— те саме. Спокійний вдих. Під час видиху посту-кати по крилах носа і вимовляти склади «ба-бо-бу».
2. Вдих виконувати плавно й безшумно. Для цього дітям рекомендують вдихати повітря тоненьким струмочком без напруження. Наприкінці вдиху обов'язково необхідно збе-рігати можливість деякого його продовження.
3. Видих виконувати активно і до кінця. Поступово над-ходження повітря під час вдиху змінюється його стрімким виведенням під час видиху.
4. Тип дихання має бути повним. У дихальному акті бере участь грудна клітка і діафрагма.
5. Виключити зайве напруження дихання під час довільного керування ним. (Дихання не повинно завершуватись задишкою, станом дискомфорту і напруження).
6. Під час виконання дихальних вправ увагу треба зосе-реджувати на ділянці живота, грудної клітки, на фазах вди-ху і видиху.
7. Враховувати гігієнічні умови виконання вправ. Ди-хальні вправи доцільно виконувати в провітреному примі-щенні, на свіжому повітрі. Виховувати у дітей нетерпимість до задушливого повітря в приміщенні.
8. Забезпечувати оптимальну структуру дихання, вирі-шуючи рухові завдання:
а) узгоджувати фази дихання і руху за анатомічною оз-накою;
б) враховувати рефлекторний вплив дихання на частоту рухів і силу скорочення м'язів.
9. Дотримуватись принципів адекватності дихання вимо-гам даного моменту, тобто забезпечувати надходження до організму потрібної кількості кисню і виведення вуглецю; добиватися відповідності довільної гіпервентиляції вентиля-торній реакції на дану м'язову роботу. Слід пам'ятати, що хвилинний об'єм дихання, який відповідає даному віку, є межею раціонального збільшення вентиляції; межа міні-мального рівня легеневої вентиляції в стані спокою знахо-диться на 20-30 % нижче від її нормального рівня; глиби-на дихання під час м'язової роботи не повинна перевищува-ти 40-50 % величини життєвої місткості легенів.
Навчання дітей правильного дихання починають з теоре-тичних відомостей про дихання та значення його для життя і здоров'я людини. Розповідають про механізм дихання, йо-го основні показники, зміни під час фізичних навантажень. На прикладах найтиповіших вправ демонструють узгодже-ність дихання з рухами. Ознайомлюючи дітей з новими спо-собами дихання, одночасно з поясненням техніки його вико-нання показують, як правильно дихати. Під час виконання вправи рекомендується нагадувати про характер дихання, замість лічби підказувати — «вдих», «видих».
Процес формування навичок довільного дихання може бути умовно поділено на три періоди. У першому періоді (8-10 занять) застосовується система підготовчих вправ із поступовим розширенням дихальних функцій, для подолан-ня дискоординації між різними групами дихальної муску-латури, засвоєння навички повного дихання.
У другому періоді навчання (12-14 занять) засвоюють-ся певні рухові цикли під час виконання вправ на місці і в русі. Дітей навчають контролювати ритм і глибину дихання на основі вдосконалення пропріоцептивної чутливості ди-хальних м'язів.
У третьому періоді навчання (6-8 занять) учні закріп-люють і вдосконалюють навички довільного керування ди-ханням під час виконання найважливіших фізичних вправ і розумової діяльності. Успішне закріплення засвоєних нави-чок пов'язане з утворенням і використанням дихальних і ру-хових стереотипів на основі вдосконалення пропріоцептив-ної чутливості дихальних м'язів.
Учні з порушенням обміну речовин повинні виконувати вправи в помірному темпі, але порівняно тривало, доцільно робити вправи в опорі, з гантелями, набивними м'ячами тощо.
Дітям із захворюванням нервової системи треба створи-ти на уроках спокійну обстановку, стимулювати впевненість у своїх силах, не зловживати елементами змагань, що ви-кликають перенапруження нервової системи.
Для учнів з хронічними захворюваннями травного кана-лу, жовчного міхура, печінки необхідно обмежувати кіль-кість стрибків, натомість широко використовувати вправи з вихідних положень лежачи на спині і сидячи. Для учнів із зниженим зором також слід виключати вправи, пов'язані із струсом тіла.
Індивідуального підходу потребують діти підготовчої ме-дичної групи, які перенесли захворювання, а також діти з порушенням постави або незначними відхиленнями від пра-вильної постави. Для цієї категорії дітей необхідно добира-ти спеціальні фізичні вправи, обмежувати тривалість про-ведення кожної вправи та кількість повторень.
Фізичне виховання ослаблених учнів не повинно обмежу-ватися уроками фізичної культури. Його слід підкріплювати додержанням правильного режиму дня з обов'язковими фіз-культурно-оздоровчими заходами (ранкова гігієнічна гімна-стика вдома, ранкова гімнастика до занять, фізкультурні хвилини і паузи під час проведення уроків та приготування домашніх завдань, ігри та фізичні вправи на великих перер-вах, фізкультурні заняття в групах подовженого дня). Крім того, цих учнів слід залучати до посильної позакласної ро-боти з фізичної культури: участі в масових фізкультурних виступах, святах, прогулянках, екскурсіях, спортивних вечо-рах тощо.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт".
2. Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.
3. Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у майбутніх вчителів фізичної культури // Конференція: підготовка спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні // Упорядники: В.І.Завацький та ін. - Луцьк, 1994. - С. 99-100.
4. Куц О.С., Леонова В.А., Галайдюк М.А. Модель спеціалістів по спеціальності 7010201 і професійно-педагогічна діяльність // Конференція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні. Матераіли П-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції. — Київ-Луцьк, 1996. — С. 68-72.
5. Лесгафт П.Ф. Собрание педагогических сочинений. — М.: ФиС, 1951. — Т. 1.— С. 295.
6. Матвеев Л.П. Тоерия й методика физической культури. — М.: ФиС, 1991.
7. Сінгаєвський С.М., Сінгаєвська О.С. Оптимізація