курортних комплексів в гірських умовах справляє характер існуючих транспортних зв’язків. З метою ефективного розвитку рекреації в регіоні слід враховувати особливості доставки потоків відпочиваючих з вузлових станцій в оздоровчі заклади. В Українських Карпатах основним видом магістрального транспорту є залізничний з відносно великими станціями в Ужгороді, Воловці, Рахові, Яремчі, Мукачеві, Сваляві. Основним транспортним засобом, який безпосередньо перевозить людей на курортно-рекреаційний об’єкт (КРО), є автобус. Мережа автомобільних шляхів в Карпатах порівняно густа і зв’язує майже всі пункти.
При розміщенні КРО в гірських районах враховується характер існуючої системи розселення і виробничих зв’язків. При цьому треба пам’ятати, що часто функції місць розташування санаторіїв, туристичних баз виконують сільські населені пункти, в яких туристично-рекреаційна інфраструктура ще не відповідає сучасним зразкам європейського рівня.
При розробці схем районного планування територій для цілей рекреації, генеральних планів курортно-рекреаційних районів варто враховувати також сезонність функціонування курортно-рекреаційних закладів Карпат. Найбільші напливи приїжджаючих до них спостерігаються навесні, в другій половині літа, першій половині осені і взимку. Найменше відпочиваючих буває в міжсезонний період – кінець жовтня – початок січня.
Сезонні перепади в завантаженні КРО є одним з факторів, що впливають на рекреаційне освоєння територій. На відміну від, наприклад, приморських курортів, природні можливості Карпат, дозволяють ефективно використовувати їх для відпочинку, чи лікування впродовж всього року, хоч, звичайно, конкретна інтенсивність такого використання за цей час неминуче мінятиметься. Відносно рівномірне використання карпатських курортів має дуже велике значення для їх рентабельності.
В Українських Карпатах можна виділяти курортно-рекреаційні об’єкти вузькоспеціалізовані, кліматолікування (Космач-Шешори, Мукачево-Чинадієво, Верховина-Кривопілля, Хуст-Тячів) і КРО комплексного рекреаційного використання, приваблюють відпочиваючих, туристів, автот уристів, лижників, спортсменів (Рахів-Кваси, Яремча, Ворохта, Ужгород-Невицьке, Міжгір’я-Сойми-Келечин). В таких районах сумарна чисельність тимчасового населення в основному стабільна, що пояснюється однаковим їх завантаженням в літній і зимовий періоди, а отже існує можливість розміщення тут цілорічних закладів.
В залежності від конкретного місце розташування, інтенсивності та тривалості відвідування туристично-рекреаційного об’єкту, місця для відпочинку мають різне функціональне призначення і різну комплектність елементів благоустрою. Загалом такі місця можна поділити на п’ять типів.
Тип 1 – місця для короткого відпочинку, яке використовується відпочиваючими, як правило, протягом 5-20 хв під час прогулянок в лісі. Ці місця обладнуються місцями для сидіння та збору сміття, встановлюються інформаційні аншлаги та вказівними.
Тип 2 – місця для короткочасних пікніків, яке використовується переважно групою людей для відпочинку на протязі 1,5-3 год. в склад необхідного обладнання входять столи, місця для паління вогнища, збору сміття і тп..
Тип 3 – місце для одноденного відпочинку, яке використовується групою рекреантів більше 3 год.. для цього необхідні місця укриття від негоди, засоби візуальної інформації. В усіх вищенаведених типах місць відпочинку бажана наявність джерел води, автостоянки, туалету тощо.
Тип 4 – рекреаційний пункт, що організовується безпосередньо поблизу доріг загального користування з інтенсивним автомобільним рухом. Тут обов’язкова наявність джерел води і місць для транспорту. Ділянка переважно використовується автотуристами, водіями і пасажирами автомашин та автобусів, які виконують тривалі за часом і значні за відстанню рейси.
Тип 5 – рекреаційна ділянка для масового відпочинку, яка створюється поблизу місць житлової забудови, водних акваторій та інших місцях масового відвідування на площі 0,5-2,0 га. На ділянці може бути обладнано декілька місць відпочинку різних типів, літні будиночки, дитячі і спортивні майданчики, автостоянки.
4. Проблеми та напрями подальшого розвитку рекреаційного господарства Карпат
Згідно із Законом “Про туризм” : туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчими, пізнавальними чи професійно-діловими цілями без заняття оплачуваною діяльністю й називається туризмом.
Українські Карпати – один із найбільш екологічно чистих регіонів нашої країни та, на жаль, сьогодні туристсько-рекреаційний потенціал цих місць використовується недостатньо. Загальновідомо, що туризм – один з найважливіших видів економічної діяльності в світі. За прогнозами експертів ООН на початку нового тисячоліття він буде приносити більше прибутків, ніж нафтова, автомобільна та металургійна галузі разом узяті. За 1970-1990 роки кількість туристів у світі збільшилася на 300 відсотків.
Цю проблему необхідно вирішувати на державному рівні з підтримкою тих, хто займається чи, навіть, намагається розвивати туристичну діяльність в Україні, створити умови, щоб туристичним фірмам було вигідно працювати в нашій країні, а не займатися фактичним вивозом капіталу за кордон.
На сьогодні на розвиток рекреаційної справи можна впливати тільки засобами податкових важелів. Сфера роздержавлення в туризмі – це не тільки передача власності з одних рук в інші, а це створення реальних можливостей кожній людині займатися туристичною діяльністю.
В наш час стало модним на всіх рівнях говорити про підтримку українського товаровиробника. Але не слід забувати й про те, що не тільки виробництво повинно давати надходження до бюджету нашої країни, в місцеві бюджети. В багатьох країнах туризм дає значні надходження в місцеві бюджети. Теж повинно відбутися й у нас. Але для того, щоб одержати дохід – потрібні капіталовкладення. На жаль, сьогодні у держави не вистачає коштів на розвиток туризму.
Значення туризму для регіональної економіки можна сформулювати так:
збільшення надходжень до бюджету;
зростання додаткового попиту на місцеві товари та послуги, внаслідок чого розвивається регіональна промисловість, сільське господарство та сервісна система;
відродження народних промислів, традицій та фольклору;
притік іноземної валюти у вигляді оплати за туристське обслуговування, оплати щоденних потреб туристів, залученню інвестицій;
розширення місцевого транспортного, телефонного та інших сучасних видів зв’язку;
залучення надходжень для впровадження екологічних програм, охорони