Реферат на тему:

Історія розвитку гри у футбол

Історія розвитку гри футбол

Футбол – англ. „фут” – нога, „бол” – м’яч. Футбол зберіг свою англійську назву у Франції, Іспанії, Україні, Росії. У німців він звучить як „фусбаль”, в угорців – „лабдугараги”, у поляків  _„пілка ножка”, у італійців – кальгіо”, у югославів _„ногомет”.

Гра в ножний м’яч була відома ще народам Стародавнього сходу і широко розповсюджена в країнах античного світу – в Греції та Римі. „Прабатько” теперішнього футболу існував ще в Древньому Китаї, близько дві тисячі років назад. В м’яч грали ногами, додержуючись якихось правил які визначали переможця та переможених.

Китайський Імператор з задоволенням слідкував за грою, нагороджував переможців подарунками, а переможених били бамбуковими палицями. Можливо, що такі умови недостатньо стимулювали подальший розвиток гри.

Юнаки Древньої Греції ставили м’яч на середині поля і старались провести його в стан суперника. Ця гра називалась „гарпанон”. Римські легіонери Юлія Цезаря грали в „гарпастун”, який був одним з елементів військової підготовки. М’яч потрібно було провести між двома стояками яким завгодно способом, причому дозволялись різні прийоми для зупинки суперника. М’яч виготовлявся з шкіри биків і напихався соломою. Римляни воювали з багатьма країнами. Їх війська побували в Німеччині, Франції, Іспанії, Англії, а населення цих країн, де стояли римські гарнізони, перейняло у легіонерів цю привабливу гру. Але приблизно в V столітті гра чомусь була забута. Лиш де-не-де її сліди.

Так раз в рік у Флоренції на ярмарковій площі зустрічались команди громад. В кожній з них було по 27 одягнених в різні плаття гравців. Вони змагались на полі 100х50 м. і старались забити в ворота противника м’яч, наповнений повітрям. Гра називалась „джіво дель кальці” і користувалась популярністю до початку XVI століття.

В середині віку в Нормандії була широко розповсюджена гра „ла суль”, дуже подібна на футбол. Дві команди гонили шкіряний м’яч, наповнений ганчірками або повітрям. Гра проходила на вулицях та площах міста. Захоплення нею було таке велике, що жителям приходилось робити на вікнах і на дверях спеціальні огорожі. Щоб грати в „ла суль”, ремісники нерідко кидали роботу, що не могло не хвилювати правителів і заставляло їх видавати спеціальні укази, які забороняли змагання під карою ув’язнення, штрафів та інших покарань. Але ніщо не допомагало.

В „ла суль” жителі міст продовжували грати з великим задоволенням. В Англії в середньому віці була дуже популярна гра в ножний м’яч, яка займала середнє положення між футболом античним і сьогоднішнім. Грали всюди, в містах і селах, на весняних святах та різних урочистостях. Гра була подібна на без порядкове звалище, яке часто переростало в кровопролитну бійку. Деколи з кожної сторони виступало по 500 і більше чоловік.

Місцем змагань служили вулиці міст та поселень. Гра починалася в середині дня і продовжувались до темноти. Вигравала команда, яка зуміла прогнати м’яч через все місто до визначеного місця, або пересікти „лінію воріт”, ширина яких досягала 400м. Футбол в ці часи не має ні конкретного поля, ні правил і являє собою мало привабливе видовище.

Англійський письменник XVI століття Стаббес писав: „Футбол несе з собою сварки, шум, роздори. Це повне зібрання конфліктів до бійки, вбивства, великої кількості пролитої крові”. Другий його співвітчизник писав: „Щоки в синцях, ноги, руки, хребти переламані, вибиті очі, носи, повні крові _ось що таке футбол”.

В древні часи футбол, в який грали команди, які нараховували десятки, сотні людей, рахувався політично небезпечним заняттям і феодали і купці не раз зажадали від короля Едуарда II в 1313 році заборонити гру футбол в межах міста. А коли деякі жителі наважувались проводити зустрічі за міськими стінами _дальше від королівських шерифів і сторожів, то були посаджені до в’язниці.

В 1348 році король Едуард II видав спеціальну грамоту, в якій говорилося, що „стрільба з луку закинена з-за безкорисного та беззаконного катання м’яча по полю.”

В 1389 році король Ричард II встановив за гру в футбол суворі покарання, аж до смерті.

Цей закон прожив аж до 1603 року, коли на кінець заборона була знята.

Широко розповсюдилась гра в 1660 році після царювання Карла II. Справа в тому, що після перемоги Олівера Кромвеля прибічники короля вимушені були тікати з Англії до Франції та Італії. Там вони захопились „джіво де кальціо” і повернувшись до Англії зробили футбол придворною грою. В 1681 році відбулась перша зустріч по визначених правилах. І хоча команда короля зазнала поразки, він нагородив одного з кращих гравців суперників. Цей подарунок можна рахувати першим призом за виступи в футболі.

До початку XIX ст. кількість гравців в англійських командах була необмежена, а для перемоги потрібно „загнати” м’яч на базарну площу міста, села суперника, а самі зустрічі часто переходили в бійки.

М’яч в ті часи виготовляли з шкірок кролів або овець і набивали ганчірками. Так як шевці шили м’яч з цілого куска шкіри, то він був неправильної форми і нікого не „слухався”. В ті часи ніхто не звертав уваги навіть на людські жертви. Один раз під час напруженої „гри” (при переправі через ріку) втопилися 15 гравців. В двадцяті роки XIX ст. були зроблені перші спроби направити гру в спортивне русло і виробити конкретні правила. Але справа ускладнювалась суперечкою, як грати, тільки ногами чи руками. Болільники футболу розділилися на два ворожі табори. Одні вважали – тільки