Найбільш велика міжнародна програма РІ-"Поліоплюс" здійснюється з 1985 року разом з ВІЗ і має на меті знищення поліомієліту на нашій планеті до 2005 року. Ротарі-клуби 114 країн уже передали на боротьбу із цим захворюванням більше 275 млн. доларів, а до 2005 року ця цифра складе 400 млн. доларів.

Програма "Здоров'я, голод, людство" ( 3-Н) націлена на надання фінансової допомоги в здійсненні великомасштабних гуманітарних проектів, на боротьбу з голодом і соціальний розвиток. Для фінансування згаданих програм в 1917 році був створений Фонд Ротарі Інтернешнл, що формується за рахунок приватних пожертвувань ротаріанців.

З 1947 року Фонд РИ виділяє стипендії випускникам вищих навчальних закладів і молодих фахівців для стажування в університетах провідних країн миру з метою підвищення знань і навичок в обраній ними професії. Крім стипендій Ротарі-клуби здійснюють програми молодіжних обмінів. Щорічно тисячі юнаків і дівчин у віці від 14 до 18 років протягом року навчаються в середніх навчальних закладах закордонних країн, проживаючи в родинах ротаріанців.

Програма обмінів дозволяє вдосконалювати знання іноземних мов, знайомитися з культурою інших країн, знаходити друзів за рубежем. У Ротарі є цілий ряд інших програм в області охорони здоров'я, екології, утворення.

Новий клуб був названий "Ротарі" (від кореня слова, що позначає "обертання"). По початку "ротація" полягала в тому, що друзі зустрічалися щораз на фірмі одного зі членів клубу, міняючи місце зустрічі для чергових зборів. Надалі клуби стали збиратися щотижня в тому самому місці. "Ротація" же стала полягати в тім, що президенти клубів, губернатори ротаріанських округів і Президент Ротарі Інтернешнл обираються тільки на 1 рік, а потім уступають свою посаду новому кандидатові.

Ідеї "Ротарі" стали швидко знаходити своїх прихильників у різних містах США, а з 1912 року в Канаді і Європі. У цей час Ротарі нараховує близько 1,2 мільйони членів у більш ніж 29 600 клубах з 163 країн і географічних регіонів.

3. Музеї

Час спливає і все змінюється й минає разом з ним. Те, що не зважаючи на це залишається, має характер пам’яті. Це ж стосується і музейної культури. Її існування залежить від збереження, від передавання і від творчого розвитку оцінювального музейного освоєння реальності та від її музейної об’єктивізації. Вона представляє собою особливе вираження музеїзації реальності і тому безпосередньо залежить від рівня культурної свідомості.

3.1 Фаза збирання скарбів

Образ біблійного Ноєвого ковчега – прапочаток музейного становлення – пов’язаний з проявом людини як культурної істоти. Ковчег постав з екзистенційної потреби виокремити щось з реального ходу речей і протиставити у такий спосіб природному процесу і зчезанню себе і те виокремленню що могло б репрезентувати і передавати вартості пам’яті.

Ковчег – це часовий і позачасовий культурний феномен. Це підтверджують чисельні антропологічні дослідження. Цей мотив можна знайти у легендах і казках різних націй. Ранні колекціонування скарбів були притаманні шаманам і володарям, скарби збирались у храмах, як наприклад, в шумерському Уру чи в ранній Китайській імперії.

В грецькій культурі потреба у виокремленні і збереженні проявилась у загальній формі в храмових скарбах (тезаурос) і у спеціальній формі (пінакотекаі). Потреба в збереженні Греції проростала в релігійному, політичному, історичному, а також у ранньому філософсько-науковому контексті. Демонструючи тезавровані предмети греки намагались вплинути на громадську думку. Цей феномен привернув до себе увагу вже у Гомера і дійшов до кульмінації в Паусаніаса.

3.2 Фаза приватних і цісарських збірок в Давньому Римі

В римські часи селекцію предметів визначали їх матеріальна вартість і ціна. Це призвело до вибуху колекціонування серед багатих людей і приватних осіб. Увагу привертали в першу чергу аномальності („miracula”) і вражаючі розміри. Римське суспільство не було пов’язане з традицією тезаврування в Греції. Про це свідчать судження про цей феномен Цицерона., Сенеки чи Плінія.

3.3 Фаза трансцендування тезаурування у Середні Віки

Християнська церква спиралась на грецьку модель збирання. У становленні нової релігії особливу роль отримали рештки. Через них видимий земний світ набував зв’язку з невидимим, небесним. У зв’язку з вірою у воскресіння особливе визнання отримали рештки тіла, і не тільки мощі мучеників.

Культ тезаврування з самого початку служив новому світоглядові. Виникла особлива форма презентування – релікварій. У його часто символічній формі підкреслювалась дія реліквії з одночасною консервацією її. Релікварії розрослись до різних типів, вони виставлялись у церквах, на великі свята ставились на огляд у натовпах, носились у процесіях.

Ріст числа реліквій і релікваріїв призвів до будівництва церковних, а пізніше і світських скарбниць (наприклад, Ватикан, Реймс, Аахен, Андекс). Вони демонстрували як церковну, так і світську владу. Це підтверджують рукописні інвентарі, часто з ілюстраціями, які називались священними книгами. Пізніше вони звичайно друкувались.

Тенденція до тезаврування стала органічною складовою частиною християнського світогляду. Вона стала предметом філософських і теологічних роздумів як у патристиці, так і в схоластиці. Їх об’єктивізація визначається церковними органами.

3.4 Фаза світового театру – theatrum mundi

В епоху Ренесансу увага провідних умів скерувалась, цілком в дусі Античності, до профанної, видимої реальності. Видима дійсність була центром ваги при пошуку і концентрації предметів, була джерелом пізнання і вивчення, приносячи й особисту радість.

Ідеал таких збірок „Uomo universale” витворився у Флоренції при дворі родини Медичі, подібні тенденції були і в інших європейських країнах. Вони переросли у