Поступово спринтери зрозу-міли, що довгий одяг заважає

швидко бігати. Замість штанів з'явились коротенькі спортивні труси, замість чобіт — легкі спортивні черевики з шипами на підошві. Шипи допомагали бігунам відштовхуватись. Але, звичайно, не форма одягу відіграла вирішальну роль у поліпшенні результатів на стометрівці і підкоренні швидкості.

Треба було докорінно поліпшити техніку бігу, у першу чергу — старт. Коли бігуни стартували, стоячи на повен зріст, то гальмува-ли початкову швидкість бігу, зразу втрачаючи дорогоцінні секун-ди. Це була перша перепона на шляху до майбутніх рекордів, на шляху до швидких секунд. Що робити?

Шукаючи досконалішого положення старту, спортсмени помі-тили, що коти й собаки, перш ніж зірватися з місця, низько присі-дають, пригинаються до землі. І використали цю особливість по-ведінки тварин для поліпшення техніки бігу на короткі дистанції. Низьким стартом першими почали користуватися професійні бі-гуни, які подорожували по Англії й Америці, викликаючи на по-єдинок усіх, хто хотів.

Бігун-професіонал бився об заклад із будь-яким глядачем, що пережене його, хоч братиме старт лежачи на спині, а його супро-тивник стоятиме. Багато хто ловився на цей гачок. Тільки-но лу-нав сигнал стартера, новачок одразу зривався з місця. А професіо-нал миттю перевертався на живіт, ставав у позу, що нагадує низький старт, і кулею мчав навздогін. Вже за кілька секунд зникала фора в 3—4 метри, яку мав новачок, а потім хитрун збільшував темп і за-лишав суперника далеко позаду.

Коли на іграх І Олімпіади в Афінах, що відбувалися в 1896 році, американський спринтер Томас Берк, готуючись бігти стометрів-ку, низько пригнувся й уперся коліном і пальцями рук у землю, глядачі почали реготати. Та незабаром регіт ущух, почулися вигу-ки здивування, а потім і захоплення. Бо як тільки пролунав по-стріл стартового пістолета, Берк, наче стріла з туго напнутого лука, вилетів уперед і, одразу обігнавши своїх суперників, першим досяг фінішу.

Хоч його результат дорівнював лише 12 секундам (тепер це на-віть гірше норми юнацького розряду), до таблиці досягнень були занесені перші цифри. Початок було покладено. І найпрудкіші люди

Землі почали змагати-ся за десяті частки се-кунди. Низький старт став їм у пригоді. Як-що Томас Берк пока-зав на Олімпіаді в Афінах 12,0 секунди, то вже через чотири роки спринтери долали стометрівку за 10,8 секунди. І тепер сміялися, якщо бігун брав старт навстоячки.

У 1912 році було зареєстровано перший офіційний світовий ре-корд — 10,6 секунди, його встановив американець Дональд Ліппінкот. Через 9 років його земляк, негритянський атлет Чарлз Педдок, скинув із цього результату дві десяті.

Чарлз Педдок був видатним бігуном свого часу. Репортери навперебій наділяли його гучними епітетами й іменами, бо він не мав поразок на біговій доріжці. Перемогу йому приносила новинка — стрибок на фініші, який нагадував стрибок тигра. У 1921 році Педдок пробіг дистанцію ПО ярдів (100 метрів 58 сан-тиметрів) за 10,2 секунди. Судді жахнулися, глянувши на секун-доміри. Вони не хотіли вірити своїм очам. «Людина не може пробігти дистанцію за такий час», — заявили вони. 1 не затвер-дили рекорду, прискіпавшись до того, що дистанція була на 58 сантиметрів... довша.

Але й так досяг-нення 10,4 було на той час дуже високим. Чимало бігунів штур-мували рекорд негри-тянського спринтера: він, як маяк, вабив си-льних духом і тілом.

Особливо впертим був англієць Харольд Абрахамс. Довго цей талановитий атлет не міг поліпшити свого результату, що дорів-нював 10,8 секунди, хоч тренувався, не шкодуючи сил і часу. Абрахамс почав дета-льно аналізувати свій біг. Від чого залежить швидкість? Від час-тоти кроків та їх дов-жини? Граничної час-тоти бігуни вже досягли — це доведено вченими-фізіологами. Подовжити крок? Але ж тоді зменшиться частота. Зачароване коло.

І все-таки допитлива думка спортсмена, спираючись на знання законів фізики, знайшла вихід. Треба збільшити крок лише на два сантиметри, вирішив Абрахамс.

На стометровій дистанції це становитиме цілий метр і дасть змогу виграти одну десяту секунди.

Нелегко дісталися спортсменові ці сантиметри. Адже перенавчити завжди важче, ніж учитися спочатку. І знову кмітливість виру-чила бігуна. Він розмітив доріжку так, щоб відстань між позначками була трохи довша за його крок — саме на два сантиметри, які йому були потрібні. На кожній помітці лежав клаптик паперу. Абрахамс біг, намагаючись наступити на ці клаптики. І якщо на шипах його кросівок були наколоті всі папірці, він вважав тренування вдалим.

Золота олімпійська медаль була нагородою спортсменові за кміт-ливість, наполегливість і знання фізики, але поліпшити рекорд Педдока Абрахамсу не судилося. На одному із змагань він лише повторив його. А но-вий рекордсмен світу з'явився знову рівно через 9 років.

На першості Ка-нади увагу глядачів і суддів привернув 20-річний Персі УІїльямс. На противагу своїм суперникам, він відмовився копати стартові ямки, а вста-новив сконструйова-ні ним колодки, які використав для від-штовхування. Супер-ники і судді спочатку скептично поставили-ся до новинки, але коли юнак фінішував першим із результа-том 10,3 секунди, по-ліпшивши рекорд Педдока, зацікавилися винаходом Уїльямса. При затвердженні рекорду почалися суперечки, не всі погоди-лися з нововведенням, та врешті-решт колодки здобули права «гро-мадянства», ними почали користуватися всі спринтери, і рекорд було затверджено. А через 5 років світовим рекордом заволодів бі-гун, ім'я якого ще за життя стало легендарним.

Шкільний