З часом покриття бігових доріжок удосконалювалося, хімія пропонувала новий «одяг» для стадіонів. Удосконалювався і тре-нувальний процес, але рекорд Джима Хайнса лишався непохит-ним, хоч спринтери усіх країн наполегливо штурмували цей ре-зультат. І от 3 липня 1983 року, напередодні першого в історії легкої атлетики чемпіонату світу, співвітчизник Хайнса Келвін Сміт про-біг стометрівку за 9,93 секунди. Легкоатлетичний «пік» не підко-рявся 15 років, але воля й майстерність спортсмена виявилися си-льнішими. І тепер, коли психологічний бар'єр, що утворився за роки «панування» рекорду Хайнса, подолано, є всі підстави вважа-ти: нового світового рекордсмена чекати недовго.

Зміни рекорду світу після ЧС – 91 у Токіо:

9,86 Карл Льюїс США 25.08.91 Токіо

9,85 Лерой Баррел США 060794 р. Лозанна

9,84 Доанаван Байлі США 27.07.96 Атланта

9,79 Моріс Грін США 16.07.99 Афіни

9.78 Тім Мономері США 14.09.02 Париж

9,77 Асафа Поуелли Ямайка 14.06.05 Афіни

3. Аналіз техніки по фазах

Спринтерський біг відноситься до групи вправ циклічного характеру, що виконуються з максимальною інтенсивністю. Легкість, розкутість бігових рухів, що виконуються з великою амплітудою та високою частотою - основна ознака раці-ональної техніки бігу на короткі дистанції. Всі дії бігуна від старту до фінішу - одна безперервна вправа, в основі якої лежить прагнення спортсмена першим перетнути фінішну лінію за найкоротший проміжок часу.

Для аналізу техніки бігу його умовно поділяють на такі частини:

- старт;

- стартовий розбіг;

біг по дистанції;

фінішування

Старт. У спринтерському бігу застосовується низький старт. Для швидкого початку бігу використовуються стартові колодки {станки}, що забезпечують тверду опору під час відштовхування з відповідними кутами нахилу опорних площадок. Розташування колодок визначається у процесі за-нять та тренувань і залежить від індивідуальних особливостей бігуна, його зросту, довжини кінцівок, рівня розвитку швидкісно-силових якостей.

Існує декілька варіантів низького старту, назва яких походить від того, як розташовані колодки відносно стартової лінії. Найбільш поширеним є так званий звичайний старт, під час якого передня колодка встановлюється на відстані 1-1,5 ступні ( 35-50 см ) від стартової лінії, а задня ~ на такій ж відстані від передньої, або на відстані довжини гомілки. Опорна площадка передньої колодки має кут нахилу 40-50*, а задньої - 60-80°. Відстань між повздовжними вісями колодок 18-20 см. Під час використання зближеного варіанту задня колодка наближається до передньої на відстань 1 ступні. При застосуванні розтягнутого старту передня колодка віддаля-ється БІД стартової лінії назад і встановлюється на відстані 1 ступні попереду задньої колодки. Під час застосування таких варіантів змінюється і кут нахилу опорних площадок . з на-ближанням колодок до стартової лінії він зменшується, з віддаленням -

збільшується.

В залежності від індивідуальних особливостей кожного бігуна (тілобудови, рівня розвитку координаційних та інших рухових якостей) необхідно підбирати такий варіант низького старту, котрий забезпечить ефективний початок бігу, Варто зазначити, що переважаюча більшість висококваліфікованих спринтерів застосовують звичайний варіант низького старту.

До початку бігу спортсмени займають місце на своїх доріжках і розташовуються позаду стартових колодок. За ко-мандою "На старт!" вони підходять до колодок, стають попе-реду них І впираються на руки за стартовою лінією. Сильнішою ногою впираються у опорну площадку передньої колодки, а другою - задньої. Ставши на коліно позаду розташованої ноги, бігун ставить руки впритул до стартової лінії, розставивши їх на ширину плечей або й більше. Кисті рук ставляться на доріжку великими пальцями до середини, а іншими назовні. Тулуб випрямлений, голова вільно опущена, Вага тіла рівно-мірно розподіляється на руки, ступню попереду стоячої ноги та коліно іншої ноги.

За командою "Увага!" бігун плавно піднімає таз дещо вище рівня плечей, незначно випрямляє ноги і переносить вагу тіла на руки та попереду стоячу ногу, У такому поло-женні вік повинен знаходитися нерухомо аж до сигналу для початку бігу.

За командою "Руш!'' ( пострілом стартера } бігун миттєво здійснює енергійні рухи ЗІГНУТИМИ у ліктях руками вперед-назад з виконанням активних бігових рухів ногами. В опти-мальному нахилі бігун рухається вперед, поступово пере-ходячи на біг по дистанції.

Стартовий розбіг. Швидкому досягненню максимальної швидкості після старту сприяє стартовий розбіг. На ефектив-ність стартового розбігу суттєво впливають довжина та спо-сіб виконання першого і послідуючих кроків після старту. Дуже короткі кроки не забезпечують швидкого зростання швидкості, а дуже довгі сприяють швидкому випрямленню тулуба з наступним зниженням швидкості.

Під час стартового розбігу (25-ЗОм) разом з посту-повим зростання!» довжини КРОКІВ проходить плавне вип-рямлення тулуба, Чіткої границі між стартовим розбігом та бігом по дистанції не існує. Розбіг завершується тоді, коли бігун досягає 92-95 % своєї максимальної швидкості. Чим v раніше це станеться, тим вища ефективність стартового розбігу.

Біг по дистанції. Під час бігу по дистанції спорт-смен прагне досягнути своєї максимальної швидкості і як можна довше її зберегти. Швидкість бігу здебільшого зале-жить від раціональної форми рухів, вміння бігти без зай-вого напруження. Щоб підтримувати високу швидкість бігу, спортсменові необхідно навчитися оптимально поєднувати довжину та частоту кроків. Довжина бігового кроку у кра-щих спринтерів - чоловіків коливається від 210 до 250 см (8-9 стоп), у жінок — від 185 до 215 см. Частота кроків досягає 5-5,5 кроків на секунду.

Постановка ноги на доріжку повинна бути пружною, Це