та занепало. Столицею став Батурин. Палац Б. Хмельницького, ратуша та Спаська церква у Чигирині не збереглися. На Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікаційних укріплень. У 1843 і 1845 рр. у Чигирині побував Т. Г. Шевченко. Відомі його малюнки: “Дари в Чигирині”, “Чигирин з Суботівського шляху”, “Чигиринський дівочий монастир”, а також вірші, присвячені Чигирину: “Розрита могила”, “Чигирине, Чигирине”, “Холодний Яр”, “За що ми любимо Богдана” та поема “Гайдамаки”.
У 1989 р. у Чигирині створено державний історико-культурний заповідник. Нині це Національний заповідник “Чигирин”.
с. Суботів. Колишній маєток Б. Хмельницького. У 1653 р. на його замовлення споруджено Іллінську церкву в стилі українського барокко, що у 1657 р. стала усипальницею гетьмана.
смт Батурин (Бахмацького району Чернігівської області)
Вперше згадується у документах 1625 р. у зв`язку зі спорудженням Батуринської фортеці.
У 1669-1708 рр. і 1750-1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України. У 1708 р. під час Північної війни, після переходу гетьмана І. Мазепи на бік Карла ХІІ, місто було взято російськими військами під командуванням О. Меншикова та спалено. Тепер на цьому місці стоїть пам’ятний хрест – з’явився він лише у 2004 році за ініціативи Віктора Ющенка. Автор Анатолій Гайдамака створив цікавий проект: на звороті гранітного хреста з Ісусом – іконка Божої матері, знахідка розкопок 1995 року – її виявили археологи на останках убитої літньої жінки.
Будинок В. Кочубея. Цегляний, одноповерховий, з двокамерним підвалом, розташований у давньому парку. У 1699-1708 рр. належав генеральному судді Лівобережної України В. Л. Кочубею (1640-1708 рр.). Багаторазово руйнувався та відновлювався. У ХІХ ст. добудований і заново обкладений цеглою. Старий будинок є південною частиною сучасної будівлі. У 1975 р. у будинку В. Кочубея відкрито Батуринський історико-краєзнавчий музей.
Палац К. Г. Розумовського. Великий палацово-парковий комплекс споруджено у 1799-1803 рр. на замовлення К. Г. Розумовського на околиці Батурина за проектом архітектора Ч. Камерона. Зберігся головний корпус палацу, побудований у стилі класицизму, прямокутний у плані, з виступами-напівротондами на бічних фасадах. Знаходиться у жахливому стані. Напів-руїна. Кажуть, що виділяли гроши на нього, але Батурин не отримав ні копійки на відновлення палацу, який був досить великим, мав два двоповерхових флігеля та на території розташований парк Палац був у стилі класицизму, триповерховий палац мав восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. У середині палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркет. Коли Кирило Розумовський помер, будівництво палацу було припинено. Кілька разів у XIX-XX робилися спроби реставрації палацу, але... Потім палац було розорено, та ще настільки (люди крали вікна, двері, підлогу), що в 1955 р впала половина головної колонади. Зараз йде реставрація, відтворено палац та один з флігелей.
Єдиний в Україні зразок “кубічної”, центричної композиції палацу.
Воскресенська церква. Споруджено у 1803 р. у стилі ампір. Хрестова у плані, одноапсидна, однобанна, з дзвіницею над західним притвором. У 1803 р. в ній поховано гетьмана України Кирила Григоровича Розумовського. По свідотствам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо. У 1927 році склеп було розкрито на замову активіста рад. влади. Він же і пограбував нагороди, дорогоцінності, все все цінне що було у склепі. Пізніше ці речі "спливли" водному з московських музеїв. Місцева влада зачинила склеп. В якому стані тіло, яке було дуже добре збережено на 1927 рік, невідомо - нащадки Розумовського заборонил відчиняти усипальницю і проводити будь-які наукові досліди. Зараз храм діє. Можна навіть увійти піл склепіння. Частина скрепіння - верхня - урна і барельєф - знаходиться у фондах Чернігівського музею, а плита - у Батуринському музеї.
Свято – Миколаївський Крупицький монастир. Монастир жіночий. Досить незвична назва монастиря пояснюється легендою." Коли Орда, не змігши подолати мури обителі приступом, облягла її й прирекла всіх, хто там був, на голодну смерть. Але Господь зглянувся на моління православних, і з хмари над монастирем посипалися манні крупи. Срібний ковчег із жменькою цих круп стояв на престолі аж до зруйнування Батурина Меншиковим. Орда не подолала, зате свої єдиновірці знищили. Крупицький монастир був добре укріпленю фортецею. Його оточували високі вали з дерев'яними стінами, посиленими на рогах оборонними баштами. Головний в'їзд зі святими воротами розміщувався з боку річки, через котру був міст. По весняну повень і луки і мост аливався водою так, що до монастиря можна було добратися тільки човенем. Під час захоплення російським військом Батурину в 1708р. було зруйновано монастирську дзвіницю. келіїї братії ті ігуменв (якого було заслано в Соловецький монастир за прихильність Мазепі), та монастирський готель. Хоча в 1803 р монастир було відновлено, в 1846 р. відбулася пожежа. А під час світової війни було дуже пошкоджено, на початку 60-их минулого століття на цеглу було розібрано собор! Монастир, на який щедро жертвували Мазепа та Самойлович, на сьогодні перетворився у руїни. На місці монастирського некрополя до недавнього часу був скотомогильник, в трапезної - розташувалася школа. ВІдроджувати монастир приїхали дві монахині м. Дорофея та Афанасія. За словами самої ієгумені Дорофеї, коли вони приїхали в жовтні 1999р не було нічого ні їжи, ні вугля. На сьогодні виділені кошти на відновлення монастиря. Більш менш відновлено домову церковь, трапезну та келії. Монастир приймає паломників.
м. Глухів (Сумської області)
Відомо, що місто було засновано у