Туристичні ресурси Лівобережної України
Туристичні ресурси Чернігівської області
Чернігівщина розташована на півночі України на лівому березі Дніпра, в басейні Десни, в зоні Чернігівського Полісся. Площа області - 32,9 тис. кв. км (5,3% території України).
Чернігівщину пересікають 196 річок, серед яких голо-вними є Дніпро, Десна, Сейм.
У Чернігівській області налічується 528 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в т.ч. Тростянецький і Сокиринський парки.
Тростянецький дендропарк розташований на сході Чернігівщини в селі Тростянець Ічнянського району (ще два містечка з однойменною назвою є в Сумській і Він-ницькій областях).
Перша документальна згадка про Тростянець відно-ситься до 1549 р. Хутір Крячів біля Тростянця в 1820 р. був куплений Іваном Скоропадським, що походив із гетьмансь-кого роду. З 1833 року розпочато будівництво палацу, за-
кладено парк, що має славу одного з найкращих у Європі. Тростянецький дендропарк створений на безлісній рівнині, якщо в балці не рахувати невеликої діброви посеред степу під назвою Богівщина. З цього місця й бере початок парк. На відведеній для цього території було викопано 4 ставки, навколо яких насаджені листяні породи дерев — тополя, клен, липа, дуб, береза, а також хвойні — ялина, сосна. Значну частину території парку займають штучні ставки за-гальною площею водного дзеркала 10 га.
З 1858 р. увага зосереджена на формуванні штучного рельєфу, на зразок того, який І. Скоропадському довелось бачити у французьких парках. 28 років знадобилося для створення гірського саду на насипних пагорбах заввишки 30-35 м у північно-східній частині парку — так званих «швейцарських Альп».
У парку були споруджені загати, греблі, мости. Його прикрашали скульптури міфічних героїв і богів, альтанки.
У 1886 р. в парку налічувалось понад 620 порід дерев і чагарників. Нині в дендрологічний колекції парку ця циф-ра сягає 1700. Крім місцевої флори, в парку прижились пе-реселенці з інших географічних зон континентів: плакуча ялина, посаджена над могилою І. Скоропадського, коркове, кавове, оцтове та інші рідкісні породи дерев. У 1940 р. Тро-стянецький парк оголошено державним заповідником.
У палаці Скоропадських була картинна галерея, що складалась переважно з полотен із краєвидами України.
Ще один знаменитий парк Чернігівщини — Соки-ринський.
Перша згадка про село Сокиринці відноситься до 1092 р. В 1716 р. селом володів прилуцький полковник Гнат Ґалаґан. Його онук Павло в 1829 році збудував новий будинок, а на-вколишній ліс упорядкував у стилі англійського парку.
Сокиринський палац критими переходами з'єднується з флігелями. Ворота з огорожею, службові приміщення, гос-подарчі двори, оранжерея входять до єдиного на Лівобе-режжі комплексу подібного типу.
Г.П. Ґалаґан цікавився етнографією рідного краю. В 60 кімнатах сокиринського палацу містилась унікальна ко-
лекція старовинних предметів, творів українського і світо-вого живопису.
З 1823 р. почалось формування ландшафту Сокиринсь-кого парку, в який гармонійно вписувались паркові спору-ди: дві альтанки (збереглась одна з них - ротонда), церква із дзвіницею, каплиця, колодязь, греблі, містки (Красний і Готичний), скульптури.
Садиба уціліла, але в ній довгий час функціонувало сільське професійно-технічне училище, що спеціалізувалось на підготовці переважно механізаторів. Це супроводжува-лось господарською забудовою, виникненням безсистемних насаджень, що порушувало архітектурну цілісність і об'ємно-просторову композицію парку.
Все нові палацово-паркові ансамблі створювались на Чернігівщині, так само як і по всій Україні, протягом дру-гої половини XVIII — на початку XIX ст. їх власники зби-рали цінні наукові колекції, засновували картинні галереї, бібліотеки. Сформувався феномен садибної культури на базі культури різних верств населення (аристократії, помісного дворянства, шляхти, козацької старшини) та еле-ментів народної культури. Палацово-парковий комплекс зберігся також у Качанівці, яка знаходиться в Ічнянському районі. Вона була власністю співака Федора Коченовсько-го. З 1770 р. село переходить у володіння графа П.О. Ру-мянцева-Задунайського, генерал-фельдмаршала, за наказом якого розпочато будівництво палацу і закладення парку.
В 1824 р. господарями Качанівки стали Тарновські. Цей рід походить від козацької старшини. Перший із Тарновсь-ких, Григорій Степанович, створив театр, зібрав колекцію живопису, в якій були полотна А. Ван-Дейка, О. Іванова, К. Брюллова, О. Кіпренського, І. Айвазовського та ін. Його гостями були М. Глінка, С. Гулак-Артемовський та інші ви-датні діячі культури. Г.С. Тарновський поклав початок зби-ранню автографів. У сімейному альбомі Тарновських, що нині зберігається в Чернігівському історичному музеї, на його 37 сторінках налічується 604 автографи.
В Качанівці М. Гоголь уперше читав перед поважним зібранням «Тараса Бульбу», «Одруження».
Перше виконання Увертюри і окремих частин опери М. Глінки «Руслан і Людмила» теж відбулось у Качанівці, де вони були зіграні садибним оркестром.
У Качанівці побували М. Костомаров, М. Максимович, Марко Вовчок, І Рєпін, М. Врубель, Д. Яворницький і бага-то інших діячів вітчизняної і світової культури.
Неодноразово бував у Качанівці Тарас Шевченко. Гос-подарями садиби були збережені малюнки, картини, вірші поета після його арешту. Пізніше вони лягли в основу Шев-ченкіани Василя Тарновського (молодшого), при якому Ка-чанівка досягла свого найвищого розквіту.
У «Лицарському залі» качанівської садиби була створе-на галерея портретів українських гетьманів, серед яких і портрет І. Мазепи. Більшість експонатів цієї галереї не збе-реглося. В. Тарновський володів унікальною колекцією ко-зацьких атрибутів, що налічувала близько 1 тис. експонатів: шаблі, хоругви, літаври і навіть гетьманська булава І. Мазе-пи. Зібрання українських старожитностей зацікавило І. Рєпіна, який у 1880 р. разом із В. Сєровим приїхав до Ка-чанівки з метою зробити ескізи до картини «Запорожці».
В 1898 р. міркування матеріального порядку змусили В. Тарновського продати Качанівку. Сам він перевіз свою колекцію до Києва і невдовзі помер. В. Тарновський був по-хований на Аскольдовій могилі, а пізніше його прах був пе-ренесений на