Новий власник Качанівки, П.І Харитоненко, подарував маєток своїй дочці, яка разом зі своїм чоловіком М.С. Олі-вою цікавилась мистецтвом. У коло спілкування подружжя входили О.Н. Бенуа, К. Сомов, В. Серов та інші художни-ки, які бували в їх петербурзькому домі. В 1915 р. Ка-чанівку відвідав Петров-Водкін і був від неї у захваті.

Качанівський парк за всіма параметрами витриманий у європейських традиціях садово-паркового мистецтва. Тут

є алеї, складна система доріг і стежок, «давні» руїни, галя-вини, пагорби, озера, острови, мости, скульптури, альтан-ки і т. ін.

У качанівській садибі в різний час розміщувались дитя-чий будинок, кліматичний санаторій, евакогоспіталь, тубер-кульозний санаторій. Пам'ятка зазнала значних руйнувань, що заторкнули не лише дім, а й парк, який перетворився на суцільні лісові хащі. Не збереглися зимовий сад, картинна галерея, скульптури, посуд, меблі. Зруйновані інтер'єри па-лацу.

В 1981 р. Качанівку оголошено історико-культурним заповідником, розпочалися реставраційні роботи.

Найдавніші поселення людини на території Чернігів-щини виникли в епоху палеоліту (бл. 100 тис. років тому).

Сучасна Чернігівщина була периферійним регіоном державного утворення, етнічне ядро якого становили ірано-мовні скіфи (VII—VI ст. до н.е.). Скіфські кургани і горо-дища виявлені в Бахмацькому, Ніжинському та інших рай-онах області.

У II—V ст. басейн Десни та її притоків — Сейму, Сно-ву, Остра — населяли ранні слов'яни, що в літописних дже-релах іменуються сіверянами.

З IX ст. край перебував під владою київських князів. Міжусобна боротьба між князями-братами Мстиславом і Ярославом завершилась відокремленням Чернігівщини від Києва в результаті Листвинської битви (в с. Листвин по-близу Чернігова, 1024 p.). В 1026 р. в Городці на Десні Мстислав Володимирович і Ярослав Володимирович укла-ли договір, за яким руські землі були поділені між ними по Дніпру. Ярославу дісталось Правобережжя, а Мстиславу — Лівобережжя. Після смерті Мстислава в 1036 р. Лівобереж-жя знову було приєднане до володінь Ярослава.

Під владою Мстислава були об'єднані Чернігово-Сівер-щина і Тмуторокань. Місто Тмуторокань на Таманському півострові вперше згадується в літописах під 988 p., а вос-таннє — в 1097 р.

Після смерті Ярослава в 1054 р. чернігівський престол посів Святослав Ярославич. Коли в 1073 р. він був посадже-

ний на князівство в Києві, Чернігів перейшов до його брата Всеволода (1073-1076), що пізніше також став княжити в Києві, передавши в 1078 р. чернігівський престол, відвойо-ваний у результаті впертої боротьби з нащадками Святосла-ва, своєму синові Володимиру Мономаху. В 1094 р. Олег Святославич у союзі з половцями відвоював у Володимира Мономаха Чернігівську землю, яка була закріплена за Свя-тославичами з'їздом князів 1097 р. в Любечі.

У 1098 р. зі складу Чернігівського князівства виділило-ся Новгород-Сіверське князівство, а в 1127 р. — Муромо-Рязанська земля. Чернігівські князі й пізніше неодноразово посідали київський престол, їх влада деякий час поширюва-лась також на Переяслав і Галич.

У XII ст. чернігівські князі змушені були відбивати набіги половців на свої землі. Один із таких походів новго-род-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 р. став сю-жетною основою «Слова о полку Ігоревім».

Давньоруський період характеризувався високим рів-нем розвитку культури краю. Тут склалася власна архітек-турна школа. З 19 архітектурних споруд цього періоду, які збереглись на території України, 6 знаходиться на черні-гівській землі. (Борисоглібський, Спасо-Преображенсъкий, Успенський собори, Іллінська і П'ятницъка церкви в Чернігові та Юр'єва божниця в Острі).

Після татаро-монгольської навали 1239 р. південні і північно-східні райони Чернігово-Сіверщини були спусто-шені, і лише північні лісові масиви стали притулком для уцілілого місцевого населення. Чернігів втратив значення політичного центру. Резиденцією чернігівських князів став Брянськ, куди князь Роман переніс у 1246 р. столицю.

В XIV ст. долю Чернігово-Сіверщини вирішила битва на Синіх Водах: територія перейшла під владу великого ли-товського князя Ольгерда Гедеміновича. Першим удільним князем литовської доби, згадуваним у літописах, був його син Корибут — Дмитро Ольгердович.

З 1500 р. удільні князі Чернігово-Сіверщини перейшли під владу московського князя. Основним політичним на-слідком війни між Литовською і Московською Руссю стало

укладення в 1503 році договору, за яким чернігівські землі, за винятком невеликої придніпровської смуги поблизу Остра, були включені до складу Московської держави.

Неодноразові дипломатичні і військові спроби Речі По-сполитой повернути чернігівські землі не увінчались успіхом. Тільки за Деулінським перемир'ям (1618 р.) на Чернігівське князівство знов поширилася влада польського короля. У 1635 р. було створене Чернігівське воєводство, яке об'єднало новгород-сіверські, конотопські, путивльські та інші північні землі. Південні ж райони — (Ніжин, Остер, Батурин) — були приєднані до Київського, а Любеч і Ста-родуб — до Смоленського воєводства.

Під час Визвольної війни Лівобережжя було надійним тилом Б. Хмельницького, що забезпечував народну армію продовольством, зброєю і був значним резервом поповнен-ня її рядів. В 1648 р. були створені Ніжинський, Прилуць-кий, Чернігівський полки для безпосередньої участі в бой-ових діях проти польського війська.

Білоцерківський договір 1651 р. дав змогу польській шляхті повернутись на насиджені місця, і значна частина місцевого населення (2 тис. сімей із Чернігова, Ніжина, Ба-турина, Борзни) змушена була в пошуках кращої долі пере-селитися на Слобожанщину, де з ініціативи І. Дзиковсько-го було заснуване місто Острогозьк.

За Андрусівською угодою (1667 р.) Чернігово-Сіверщи-на переходила під владу Росії.

В 1781 р. адміністративний устрій цих земель був під-даний реорганізаціїД замість козацьких полків були ство-рені Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва. Тери-торія Ніжинського, Прилуцького і Стародубського полків,