В XIX ст. Чернігівщина переживає період національно-го відродження. Активно діє Чернігівська громада, членами якої в різний час були Л. Глібов, Б. Грінченко, М. Коцю-бинський, О. Русов, І. Шраг та ін. У 1861-1864 pp. виходить

український тижневик «Чернігівський листок», редагований Л. Глібовим. Після виходу валуєвського циркуляру 1863 р. громада була розгромлена, її найактивніші члени заарешто-вані і вислані в північні губернії Росії.

У радянський період адміністративний устрій території зазнав чергових змін. У 1925 р. було скасовано губернію і організовано 5 округів (Конотопський, Ніжинський, Новго-род-Сіверський, Сновський, Чернігівський), а в 1932 р. створено Чернігівську область.

На Чернігівщині на державному обліку перебувають 5,5 тис. пам'яток історії і культури. 230 пам'яток архітекту-ри внесено до Державного реєстру.

В області 5 історико-культурних заповідників, 19 музеїв з 9 відділами. В селі Мезин (Мізин) виявлено одну з най-старіших палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище VI-V тис. до н.е. В 1965 р. відкрито Мезинський музей, де представлено 41 тис. експонатів.

Чернігівський обласний історичний музей їм. В.Тар-новського є одним з найстаріших в Україні. Він створений у 1896 р. на основі приватних колекцій любителів старо-житностей, меценатів. У фондах музею зібрано понад 150 тисяч пам'яток матеріальної і духовної культури, що відно-ситься до різних періодів історії Чернігівщини. Музей міститься в колишньому будинку губернатора.

В Чернігові є також музей народного декоративно-при-кладного мистецтва, художній музей, літературно-меморі-альний музей М. Коцюбинського.

В області є 40 готелів і один готельно-офісний центр. Серед кращих готелів — «Брянськ», «Градецький», «При-деснянський», «Десна».

Історично Чернігів був центром, навколо якого зосереджувались поселення слов'янсько-го племені сіверян. Як місто почав формувати-ся в кінці VII ст. Перша літописна згадка про Чернігів відноситься до 907 р.

В XIV ст. тут було споруджено фортецю. В XVI ст. Чернігів був прикордонним російським містом,

тому тут зводились усе нові укріплення, перебудовувалась і розширювала свої межі міська фортеця. Після включення до складу Росії в кінці XVIII ст. Правобережної України, державні кордони відсунулись далеко на захід, і тому чернігівська фортеця, втративши своє оборонне значення, в 1799 р. була ліквідована.

У Чернігові створено історико-архітектурний заповід-ник, до складу якого входять 22 об'єкти.

Серед пам'яток археології — Чорна могила (середина X ст.), де, згідно з легендою, поховано князя Чорного — гіпотетичного засновника міста. Один із найбільших некро-полів, який включає близько 230 курганів, знаходиться на Болдіних горах — історичній місцевості на правому березі Десни.

На болдінських терасах розташований ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря (XI—XVIII ст.), заснова-ний Антонієм Печерським у 1069 р. Антонієві печери з ча-сом перетворились на багатоярусний підземний комплекс довжиною 315 м. У XII ст. тут було споруджено Іллінську церкву. В 1239 р. монастир був зруйнований і відбудова-ний лише в 1649 р. До наших днів дійшли трапезна із Вве-денською церквою (1677 p.), корпуси келій, Троїцький со-бор (1679 p.), будинок архімандрита (1750 p.), дзвіниця (1775 p.).

На місці розкопаного дитинця (валу) на початку І тис. були поселення, а з VII ст. це — укріплений центр міста. Протягом XI—XVI ст. навколо нього склався унікальний архітектурний комплекс, з якого уціліли Спасо-Преобра-женський (XI ст.) і Борисоглібський (XII ст.) собори.

На валу збереглись також пам'ятки цивільної архітек-тури: будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба (1690-і pp.), Чернігівський колегіум (1700-1702 pp.), будин-ки архієпископа (1780 р.) і губернатора (1804 p.).

Неподалік від Дитинця розташована П'ятницька церква (ХІІ-ХІН ст.).

Єлецький Успенський монастир був заснований у 1060-і роки посеред хвойного лісу, звідки виводиться його назва. З 1635 по 1649 р. монастир належав єзуїтам.

Головним монастирським храмом є Успенський собор (XII ст.). Серед монастирських будівель — дзвіниця, Петро-павловська церква з трапезною і келії.

В місті збереглися храми XVIII ст. — Катерининська (1715 р.) і Воскресенська (1775 р.) церкви.

На території сучасного Новгород-Сіверського виявлені археологічні пам'ятки кам'яного віку, епохи бронзи, періоду форму-lit " ''"""':Щ вання сло-в'янських племен. |||te;jas«J У IX—X ст. на Замковій горі існувало го-^ІР^рваШг родище. Після пожежі в X ст. на його місці споруджено нове укріплення.

З'їздом руських князів у Любечі (1097) Новгород-Сіверський затверджено столицею Сіверського князівства, що охоплювало територію в середній течії Десни і по річках Снов і Сейму, а також — частково курські землі і володіння в'ятичів.

Спаський монастир заснований в XI ст. Однак монас-тирський комплекс у його нинішньому вигляді почав фор-муватися з другої половини XVI ст., коли він був перетво-рений на резиденцію чернігівського митрополита Лазаря Барановича. В цей же період споруджено Спаський собор, Петропавлівську трапезну церкву, келії, нові мури. Ан-самбль набув рис українського бароко.

Протягом 1674-1679 pp. при монастирі діяла перша на Лівобережній Україні друкарня, пізніше переведена до Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові.

В 1791-1796 pp. за наказом Катерини II на місці давнь-ого Спаського храму збудовано Спасо-Преображенський со-бор за проектом Джакомо Кваренгі — автора Смольного інституту та інших споруд у Петербурзі.

З 1979 р. Спасо-Преображенський монастир входить до архітектурно-історичного заповідника.

Успенський собор розташований на місці, де, за перека-зами, в дохристиянську епоху стояли ідоли. Після хрещення на місці капища було споруджено храм на честь Богородиці (XI—XII ст.). Точний час спорудження міського собору, що

дійшов до наших днів, невідомий, хоча існують свідоцтва про закладення храму в XVII ст.

В Новгород-Сіверському збереглись також Ми-хайлівська (1845 р.) і Предтеченська (1834 р.) церкви.

Серед пам'яток цивільної архітектури