Курсова робота - Індустрія туризму - основа розвитку національного ринку туристичних послуг
43

Щ. функціональний підхід до класифікації туристичних ресурсів оснований на комплексному характері туристичного споживання і туристичної діяльності з виробництва турпродукту. Комплексність споживання туристичних ресурсів відтворює мотивацію подорожування і ґрунтується на георозмаїтті. Таке твердження ґрунтується на розумінні мотиваційної туристичної привабливості певних територій як таких, що є відмінними за комплексом ознак від місця постійного проживання туриста. Георозмаїття є об'єктивним фактом сполученості природничої і соціальної історії, зафіксованим зовнішніми відмінами «від місця до місця». Георозмаїття сформувалось внаслідок адаптації певного етносу до природного середовища, «яке його годує» (за висловом Л. Гумільова), що дозволяє виокремлювати етно-ландшафтно-господарські системи різного типу і порядку з властивими їм елементами традиційної етнічної культури: її артефактами, господарсько-культурним типом, побутовими звичками, обрядовістю, елементами духовної та екологічної культури, що притаманні системі природокористування даного етносу. Зазначене дозволяє розглядати етно-ландшафтні системи як сталу, формотворчу основу виокремлення об'єктивно наявних форм геопросторової організації георозмаїття. Георозмаїття - категорія динамічна, яка постійно трансформується під впливом інноваційного процесу, посиленого Останнім часом дією глобалізації. Сучасний стан етно-ланд-Шафтних систем, трансформованих в процесі культурогенезу, Фіксується в геокультурних ареалах. «Геокультурний ареал -Це територія, однорідна за станом геокультурного середовища на певній стадії його розвитку, за певної геокультурної ситуації. Тан характеризується системою традиційного природокористування з притаманними тільки йому елементами матеріальної та певною мірою духовної культури, що склалися на даній території в процесі культурогенезу та сучасними інноваційними процесами, які позначаються на характері природокористування й закріплюються в культурному ландшафті, формуючи його характерні ознаки». Тобто, геокультурний ареал є формою геопросторової організації культури як властивості людини та наслідків її діяльності з перетворення довкілля (спочатку тільки природного, а згодом і штучного) в комфортне за даних умов середовище життєдіяльності. Культурологічний підхід в географії дозволяє ввести культуру до складу геосистем типу «СУСПІЛЬСТВО - ВИРОБНИЦТВО -ПРИРОДА» як певну властивість компоненти «Суспільство», що надає їй іншої якості, і розглядати процеси взаємодії між компонентами геосистеми через призму культури як регулятора цієї взаємодії. Узагальнена модель культурологічного підходу в географії виглядає таким чином: культура вводиться до компонентного складу геосистеми «Суспільство (населення) - Виробництво (господарювання) - Природа» як властивість суспільства, і вся діяльність, що обумовлює зв'язки в межах геосистеми розглядається через призму культури, тобто як цілеспрямована; культура як явище зі своїми якісними й кількісними параметрами, структурою тощо проявляється в межах компоненти «Суспільство» й закріплюється в відповідних структурах і зв'язках: атрибутивних, що характеризують людину, групу людей (соціум, виділений за певною ознакою як то вік, стать, соціальний стан, рівень життя, певні уподобання, соціальна орієнтація тощо), людське суспільство на певно му етапі його розвитку; політичних, правових, ідеологічних. Ці окремі типи внутрішніх горизонтальних зв'язків формують соціокультурні зв'язки в компоненті «Суспільство», а їх параметри відбивають рівень його культури; зв'язки між компонентами «Суспільство» - «Виробництво» через призму соціокультурного розвитку закріплюються в певній культурі праці, виробництва, технології, управління, тобто формують якісно нові економічні зв'язки в компоненті «Виробництво», а міжкомпонентні зв'язки можна розглядати як соціокультурно-економічні; 4) зв'язок між компонентами «Суспільство - Природа» здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано через компоненту «Виробництво», закріплюючись в системах природокористування. Безпосередній зв'язок «Суспільство -Природа» формує «образ довкілля», в якому розвивається етнос і який закріплюється врешті-решт в його ментальності. Цей тип зв'язків дуже умовно можна назвати духовно-естетичними. Опосередкований зв'язок формує соціокультурно-екологічні зв'язки, які відбивають певний рівень природокористування залежно від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Культурологічний підхід, оснований на культурогенезі як процесі еволюційного чи трансформаційного розвитку етнічної та національної культури, цивілізаційний підхід, завдяки якому фіксується неповторність кожної культури та її внесок в світову культурну спадщину та ландшафтний підхід в поєднанні з іншими загально- та спеціальнонауковими підходами, поширеними в географічних дослідженнях, становлять методологічне підґрунтя поглиблення предметної сутності географічних досліджень. На нашу думку, георозмаїття, зафіксоване в формах і типах геопросторової організації природокористування, можна розглядати в якості конкретного предмету географічного дослідження. В кожній з цих форм наявна більш стала складова, представлена етно-ландшафтними системами, та більш динамічна, зафіксована в геокультурних системах. Означене дозволяє визначити георозмаїття як етно-ландшафтну геокультурну ситуацію, яка склалася в процесі коеволюційного розвитку етногенезу та культурогенезу внаслідок взаємодії традиційного субстрату і надетнічного культурного поля і зафіксована пейзажно-естетичними ознаками культурного ландшафту, що дає підстави виокремити етно-ландшафтні геокультурні системи як просторові форми людської життєдіяльності. Туризм є формою природокористування як структурна Функціонально-територіальна складова вище названої системи- Певні ознаки георозмаїття, що є мотиваційно привабливими для здійснення подорожі і особистого ознайомлення з ними (туристичного споживання) становлять сутність туристичних ре-сУРсів (і рекреаційного потенціалу). Георозмаїття фіксується ландшафтними відмінами, які є Овиішньою ознакою, та культурними відмінами, які становлять функціональне наповнення виділеної за зовнішніми ознаками етно-ландшафтної геокультурної системи (артефакти матеріальної, духовної та екологічної етнічної традиційної та сучасної культури, подійні соціокультурні факти сучасного життя тощо). Ландшафт є закономірним сполученням природних компонентів, що має чіткі просторові обриси. Ці обриси сприймаються як цілісна, закономірна, гармонійна картина з характерними тільки для даної місцевості рисами - пейзажними (зовнішніми) ознаками. Пейзажні властивості ландшафту відбиті в зорових образах, що закарбовуються в людському сприйнятті і містять для людини не тільки інформацію, яка дозволяє орієнтуватися в довкіллі, але й важливі життєві цінності, формуючи світосприйняття. Відомі з численних описів факти сприйняття людиною (навіть підготовленого географа), яка виросла і сформувалась в певному ландшафті, іншої за пейзажними властивостями території. Так, у людини, що виросла на рівнині, гірські пейзажі викликають разом

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12