Курсова робота - Індустрія туризму - основа розвитку національного ринку туристичних послуг
43

довкілля, а об'єктивні параметри обумовлюють спільність суб'єктивних естетичних оцінок, притаманних певному суспільству на певній стадії розвитку, завдяки сформованим суспільно-естетичним нормам в оцінці довкілля та змодельованим уявленням щодо ідеального ландшафту (поняття краси довкілля). Тобто, поняття ідеального ландшафту як абсолютної естетичної цінності довкілля виступає мірою відповідності реальних пейзажних ознак суб'єктивним уявленням спостерігача, сформованим в певному суспільстві. Саме на цій відповідності грунтується естетична оцінка певного ландшафту. Естетична оцінка є продуктом суспільного розвитку і з певного етапу цього розвитку відбивається й формується мистецтвом: пейзажний та жанровий живопис, література, поезія відтворюють засобами мистецтва не тільки зовнішні ознаки, а й настрої, сприйняття зображуваного. Естетичні ціннісні орієнтири змінюються з розвитком суспільства. Як зазначає А. Геттнер, ідеалом краси ландшафту епохи пізнього середньовіччя в Європі були затишні ландшафти, подібні до ландшафтів Луари часів Людовика XIV, а в XIX ст. вони вже здавалися одноманітними і нудними. Альпи протягом сторіч викликали у людей негативні емоції (занепокоєння, жах перед їх величчю) і тільки з кінця XVIII ст. стали Редметом захоплення. Ще пізніше прийшло визнання краси та моря. Така зміна естетичних орієнтирів свідчить про зміни в способі життя, відбиває їх певним чином. Можна стверджувати, що з розвитком сучасної цивілізації, коли середовище людської життєдіяльності стає все більш штучним, все менше будуть цінитися красоти культурного ландшафту і все більшої ідеалізації буде зазнавати краса дикої природи. Певною мірою про такі зміни ціннісних орієнтирів пейзажно-естетичної оцінки довкілля дозволяє засвідчити розвиток екологічного туризму, в основі якого лежить прагнення «побути наодинці з природою» (по можливості більш дикою) або випробувати себе в змаганні з нею (екстремальний туризм, альпінізм). Пейзажно-естетична оцінка ландшафту є предметом естетичної географії - напрямку географічних досліджень, що мають за мету естетичну оцінку природи і її окремих явищ: форм поверхні, вод, флори та фауни, поселень та наявних в ландшафті (як і тих, що з'являються) наслідків людської діяльності з точки зору їх сприйняття (форми, колір, сполучення тощо) певним суспільством. Естетична географія своїм теоретичним підґрунтям має естетику, знання про об'єкт дослідження набуває з ландшафтознавства, а підходи та методи - з географії культури. Джерельною базою ретроспективного аналізу можуть слугувати мистецькі та художні твори, географічні описи, давні карти, а для сучасних досліджень - соціологічні методи із значним психолого-естетичним наповненням. Слід зауважити, що цей напрямок в Україні розвивається вже майже десяток років, наприклад, в Київському, Чернівецькому та Дніпропетровському університетах. Ці дослідження цікаві, ґрунтовні, основані на класичних і некласичних методиках польових досліджень, але результати їх, оскільки в основу покладений дедуктивний підхід, локально обмежені. В той же час потреби практики викликають необхідність узагальнених на макрорівні фонових пейзажно-естетичних оцінок, які б могли бути покладені в основу подальших як наукових, так і практичних розробок, наприклад, в напрямку оцінки пейзажних властивостей ландшафтів як ресурсу туризму. Таким чином, туристичні ресурси можна розглядати як елемент етно-ландшафтної геокультурної системи, виокремленні на основі функції туристичного споживання, представлений взаємодією та взаємозв'язком сталої етнічної та динамічної інноваційної культури, зафіксований в зовнішніх ландшафтних та сутнісних діяльнісних ознаках георозмаїття. Еколого-економічний підхід ґрунтується на оцінці споживчої вартості туристичних благ і ресурсів. Наявність туристичних ресурсів розглядається багатьма авторами (наприклад, Квартальное В.А., Мироненко М.С., Твердохлєбов І.Т.) як чинник виробництва турпродукту, в той час як ми вважаємо їх неодмінною його складовою, яка, залежно від характеру ресурсу, має певну споживчу вартість. Відповідно до цієї ознаки є туристичні блага, споживання яких не залежить від людської діяльності на певній території (наприклад, клімат чи наявність морських акваторій); туристичні блага, споживання яких залежить від екологічного стану території і природоохоронної діяльності (стан води, повітря, грунтів, рослинного покриву тощо); туристичні ресурси постійного моніторингу і відповідного вкладання капіталу і праці на відновлення ресурсів, їх атрактивних властивостей (наприклад, шляхом реставрації, реконструкції, розвитку відповідної інфраструктури); туристичні ресурси цільового призначення, створені задля пожвавлення туристичної діяльності на даній території (Євродіснейленд, Лас-Вегас, наприклад). Функціонування індустрії туризму можливе лише у взаємодії з усіма функціонально-компонентними та функціонально-територіальними елементами суспільно-географічного комплексу, структурною одиницею якого вона є. Взаємодія і взаємозв'язок одиничного й цілого прослідковується по всіх каналах: ресурсно-сировинному, ресурсно-товарному, фінансовому, трудовому, інформаційному, управлінському, що дозволяє розглядати соціально-демографічні та господарські структури в складі територіально-господарської підсистеми індустрії туризму. Ці структури та їх компоненти є умовами функціонування даного МГК, впливають на його територіальну організацію і можуть використовуватись як туристичні ресурси. Слід зазначити, що при оцінці рівня розвитку, сформованості і особливостей функціонування національної індустрії туризму слід враховувати її, так би мовити, «стартові позиції», представлені історичними умовами такого формування. Індустрія туризму є структурною одиницею певної соціально-економічної системи, що формувалась в певних історичних Умовах на певній території. При цьому властивості території є константами, а історичні умови - змінними, під сукупною дією Яких відбувалось формування системи господарювання. До властивостей території слід віднести: географічне положення, природні умови та ресурси, етнос як географічне явище, сформоване історично в певному ландшафті і представлене соціальною спільністю людей, об'єднаних системою міжпоколінної етнокультурної інформації, що зафіксована в мові, культурі, побуті, поведінці, психічному складі та самоназві. Таким чином, етнос, адаптуючись до конкретних умов території, формує свою традиційну культуру і систему господарювання, тобто відповідний господарсько-культурний тип. Цей господарсько-культурний тип в подальшому, під дією загального цивілізаційного поступу, науково-технічного прогресу зазнає певних трансформацій (добровільних чи примусових, пов'язаних із запозиченнями чи насадженням), позначених інноваціями, і шляхами

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12