План
ВСТУП
1. ІСТОРІЯ РЕГІОНУ
.1. Поділля в сиву давнину
.2. Поділля в литовсько-польській період
.3. Розвиток історичних подій у ХXII-XVIII ст.
.4. Поділля у складі Російської імперії
.5. Буремні роки ХХ ст.
2. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ПОДІЛЛЯ
.1.Вінницька область
.2.Хмельницька область
.3.Тернопільська область
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Сучасна індустрія туризму – одна з найбільш прибуткових і
динамічних галузей економіки. На туризм припадає відсотків
світового продукту, відсотків інвестицій, кожне шістнадцяте
робоче місце. За прогнозами спеціалістів, високі темпи росту
економічних показників у цій сфері збережуться і надалі.
Економічна ефективність туризму величезна. Якраз завдяки цій
галузі такі країни як Іспанія, Італія, Греція, Туреччина, Туніс та
багато інших, здійснили значний стрибок у своєму розвитку та
реформуванні господарства.
До туристичних вершин прагне і Україна. багатства природного та
історико-культурного потенціалу нашої країни важко переоцінити:
Чорне та Азовське моря, Крим, Карпати, Придніпров’я, Поділля і
Волинь, понад тисяч рік і річок, найбільші з яких Дніпро,
Дністер, Дунай. Біля відсотків площі країни – ліси, немало
парків, заповідників, заказників.
Нажаль, зараз Україна з об’єктивних причин не може залучити
такі потоки туристів з-за кордону, які інші країни. Хоча галузь
працює в напруженому ритмі, все ж досягнення поки що незначні: у
1999 році Україну відвідали ,3 мільйона іноземних туристів, ,8
мільйона українських громадян виїздили за кордон. Не досягнуто
рівня року і в розвитку внутрішнього туризму.1
Одним з найбільш привабливих регіонів України, з точки зору
туристичного освоєння та використання, є Поділля. Цей регіон, який
об’єднує три області – Вінницьку, Хмельницьку та Тернопільську,
лежить на перехресті історичних шляхів. Він багатий історично-
культурними пам’ятками, природно-кліматичними умовами, має вигідне
географічне розташування.
Актуальність обраної теми: Україна має багатий туристичний
потенціал, але чимало вагомих туристичних об’єктів залишаються
невідомими.
Поділля один з головних регіонів туризму в Україні, що має
великий історико-культурний потенціал для розвитку національного
туризму, в тому числі міжнародного. Тому дослідження його історії,
пам’яток, туристичних об’єктів є актуальним.
Регіон має тривалу, складну, цікаву історію. Історичний
розвиток регіону знайшов своє відображення у пам’ятках, зокрема у
пам’ятках архітектури.
Тому метою курсової роботи є описання туристичних ресурсів
Поділля та досконаліше дослідження туристичних об’єктів цього
, щоб найцікавіше показати туристичний потенціал Поділля
для різних видів туризмурелігійний туризм, пізнавальний та ін.),
а саме: зацікавлення туристів у раціональному використанні
туристичних об’єктів Поділля у своїх туристичних маршрутах.
Предметом дослідження автора є аналіз можливостей використання
головних туристично-екскурсійних об’єктів.
У курсовій роботі автор досліджує основні об’єкти історико-
культурної спадщини Поділля. Об’єктом вивчення є історичний
розвиток архітектури на Поділлі ат головних архітектурних споруд.
Об’єктами виступають: Тернопільській краєзнавчий музей,
Тернопільська картинна галерея, Бережанський та Борівський
краєзнавчі музеї, Дерев’яний замок ат Преображенський монастир у
Вінницькій області, а також Руська, Польська брами, Кушнірська
башта у Кам’янець-Подільському.
Структура курсової роботи складається з:
) вступу, в якому викладено тему, мету, актуальність дослідження
туристичних ресурсів Поділля;
2) основної частини, у якій викладено історико-географічний
начерк регіону, загальну характеристику регіону Поділля, а також
складових його областейХмельницька, Вінницька й Тернопільська
області), зокрема головних архітектурних споруд регіону;
3) висновків, у яких викладені основні положення дослідження;
4) списку використаної літератури;
. ІСТОРІЯ РЕГІОНУ
.1. Поділля в сиву давнину
Територія Поділля, зокрема південно-західна частина
(Придністров’я),почала заселюватися уже в добу палеоліту. Найдавніша
ранньопалеолітична стоянка первісних мисливців, що існувала тут
приблизно тисяч років тому, виявлена поблизу села Суботівки
Могилів-Подільського району. Існували тут і поселення неоліту –
приблизно тисяч років тому.1
У добу мідіІV-ІІІ тис. до н.е.) Наддністрянщина й Надбужжя
були досить щільно заселені землеробськими племенами трипільської
культури.
В добу бронзи ІІІ-початок І тис. до н.е.) тут утворилося
праслав’янське ядро населення. На початку І тис. до н.е. тут
почали плавити залізо. Як показують розкопки Сабаровського
городища, що на околиці Вінниці, на лівому березі Південного Бугу,
на слов’янського і скіфського городищ біля села Григорівка, залізо
входило в побут, в виготовлення знарядь праці і зброї. У
скіфському городищі виявлено унікальний горн – далекий попередник
сучасної доменної печі, а також значну кількість залізних зливків
та залишки глиняних труб – для нагнітання повітря в горн2.
Чимало знахідок, виявлених у Григорівському городищі,
знаходяться у Санкт-Петербурському Ермітажіочевидно, актуальне
їх повернення в Україну).
У ІХ-ХІ ст. Поділля було складовою частиною Древньоруської
держави. У період феодальної роздробленості частина території
відійшла до Галицько-Волинського князівства. Ця місцевість здобула
назву Пониззя, очевидно, від скорочення давнього найменування
“Русь низшая” – на відміну від “Руси горней”, що прилягає до
Карпатських гір.3
Після загарбання Києва у році монголо-татарські
завойовники просувалися далі на захід і захопили землі Поділля.
“татари перейшли через Київщину, Волинь, Галичину, здобуваючи
городи, які стояли по дорозі, та побиваючи людей. Пройшли на
Угорщину, поруйнували її. Польщу також. Потім вернулися назад у
чеорноморські степи, осілися над Волгою і післали своїх післанців
у сусдні землі списувати людей, щоб давали їм дань. Так попали
українські... землі у неволю татарську”.4
Остаточно завойовники підкорили Поділля у році. Понад сто
років населення терпіло гніт завойовників. На загарбаній території
вони встановили податкові округи, так звані тми. Вони
об’єднувалися в один улус, за яким закріпилася назва Подільський.
Для збирання данини “на Поділлі були призначені отамани, які
відали всіма прибутками, і до них приїзджали татрські баскаки
намісники) і, збираючи у тих отаманів даниниу, відвозили в орду.
.2. Поділля в литовсько-польській період
Скориставшись ослабленням давньоруських земель внаслідок
монголо-татарської навали, Литовське князівство у х роках ХІV
ст. почало прибирати до рук Поділля. У році великий князь
литовський Ольгерд, розбивши на Синіх Водах трьох татарських
князів, передав Поділля литовським феодалам Коріатовичам, які
почали будівництво фортець. Спочтаку були укріплені Смотрич,
Бакота, Кам’янець – пізніше всі подільські міста. Кожен селянський
двір у Литовському князівстві платив значні податки. Дбаючи про
поповнення своєї казни, Коріатовичі всіляко сприяли розвитку
ремесла і торгівлі. У році Кам’янець-Подільський дістає
Магдебурзьке право.5 На початку ХV ст. оживає торговий шлях із
Львова до Чорного моря через Кам’янець-Подільський, який існував
ще до монголо-татарської навали6.
Польська шляхта мріяла витіснити литовцівв і заволодіти
Поділлям. У році між польськими та литовськими феодалами
почалася війна, яка принесла перемогу полякам. У році вони
оволоділи західним Поділлям і створили воєводство з центром у
Кам’янці-Подільському7.
З середини ХV с. посилюються напади кримських татар і турків
на споконвічні українські землі. Тому тут зводяться все нові й
нові, перебудовуються та зміцнюються старі оборонні споруди. Руїни
багаточисельних замків і фортець і дотепер височать у багатьох
містах і селах краю.
Селянський і ремісничий люд Поділля ніколи не припиняв
боротьбу проти іноземних загарбників. Повтсання очолювані
К.Косинським, С.Наливайком, Т.Трясилом, І.Павлюком – героїчні
сторінки історії нашого народу.
.3. Розвиток історичних подій у ХXII-XVIII ст.
Поділля було ареною багатьох битв визвольної війни
рр., під керівництвом Богдана Хмельницького. Спротив українського
народу був викликаний жорстоким феодально-кріпосницьким і
національно- релігійним гнобленням. За допомогою місцевого
населення селянсько-козацькі війська Максима Кривоноса липня
1648 року оволоділи фортецею Полонного, через тиждень завдали
поразки шляхетським загонам під Старокостянтиновим, під
Здобувши вересня року перемогу над шляхетською
армією під Пилявцями, Богдан Хмельницький вересня скликав
козацьку раду, яка прийняла рішення продовжувати боротьбу до
повного визволення українського народу від іноземного гніту.
Після воз’єднання України з Росією) і смерті Богдана
Хмельницького ) царський уряд почав забувати домовленості з
гетьманом України і підписв Андрусівську угоду ), в
результаті якої Поділля і надалі залишилося під владою Польщі.
У році все Подільське воєводство захопили турецбко-
татарські війська султана Магомета ІV. року внаслідок
Карловицького трактату і під тиском Росії Поділля було повернуто
Польщі.
Як пише в своїй “Історії України-Руси” М.Грушевський, Петро
Дорошенко, який став гетьманом у році, користуючись допомогою
кримського хана і турецького султана, “прикладом Хмельницького
хотів відбитися від Польщі й змусити Москву, щоб вона не мішалася
до українських справ”. Але в результаті незлагодженості дій,
інтриг Москви і Варшави, бажання Многогрішного, Самойловича будь-
якою ціною дістати і утримати гетьманську булаву, планам не
судилося збутися. Та й народ український стомився від воїн та
розрухи. недаремно цей період в історії України названо руїною.
.4. Поділля у складі Російської імперії
Ослаблена у війнах і в боротьбі з народними повстаннями ХVІІІ
ст. Польща не могла більше залишатися самостійною державою. У
році східна частина Поділля відійшла до Росії, а західна була
приєднана до Австро-Угорської імперії, яка розпалася аж у
році. З року західна часина Поділля до кордону по річці Збруч
(Східна Галичина – нині частина Тернопільської області) до вересня
1939 року знаходилась під окупацією Польщі.
У роках на Поділля, в Тульчині, була оргнізована
штаб-квартира російських військ під командуванням О.В.Суворова.
Царський уряд прагнув зберегти і узаконити кріпосницьку систему,
без змін залишалося магнатське і шляхетське земелеволодіння. Кращі
землі роздавалися російським поміщикам. відсотків усього
населення перебувало в кріпосницькій залежності.8
Передові представники дворянства розуміли, що кріпосницьку
систему треба ліквідувати. Це були декабристи. На Україні діяло
Південне товариство декабристів, яке очолював командир полку
І.Пестель. Тоді ж на Поділлі діяли загони селянського ватажка
Устима Кармалюка. багато разів його кидали в тюрму, чотири рази
засилали в Сибір, звідки він тікав і знову продовжував боротьбу.
На честь відважного борця село Головчинці Жмеринського району, де
він народився, перейменовано на Кармалюкове. Тут споруджений
пам’ятник героєві.
Незважаючи на несприятливі умови, в краї пробуджувалася
громадська думка, розвивалося культурне життя. В різні роки тут
жили російський художник-реаліст В.А.Тропінін, український
письменник І.П.Котляревський, польський поет і драматург Юліуш
Словацький, українська письменниця Марко Вовчок. До Тульчина
приїздив О.С.Пушкин. На Поділлі народились і працювали український
поет С.В.Руданський, прозаїк М.М.Коцюбинський, композитор
М.Д.Леонтович, П.І.Ніщинсткий, бував тут і П.І.Чайковський.
Що стосується тієї частини Поділля, яка відійшла до Австро-
Угорщини, то тут кріпацтво було відмінено ще у році.
Українська мова не утискувалась, існували українські газети і
журнали, розвивалось книгодрукування укра
_______________________________
1 Материалы исследования по археологии СССР. Выпуск . – М.-Л.,
1960. –
2 Цветущий край Подолии/Бовкун В.Д., Кветный Н.С., Пшук И.А.,
Тельман И.Г. – Одесса: Маяк, . – С.
3 Сборник сведений о Подольской губернии: Выпуск . – Каменец-
Подольский. – . – С. .
4 Грушевський М.С. Історія України, приладжена до програми вищих
початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх. – К.: Либідь, .
– С.64
5 Хроника Быховца. – М.: Издательство АН СССР, . – С.56
6 Історія міст і сел Української РСР: У т.: Хмельницька
область. – К.: Наукова думка, . – С. .
7 Сіцинський Є.О. Нариси з історії Поділля. – Вінниця, . –
С.6.
8 Історія міст і сіл Української РСР: У т.: Вінницька область.
– К.: Наукова думка, . – С.14.
їнською мовою. Та все ж народ, передові діячі культури прагнули
возз’єднання, “злуки” з “великою Україною”.
.5. Буремні роки ХХ ст.
Ріст промисловості, заводського виробництва породжував новий
клас – робітництво, пролетаріат, якому, як відомо, втрачати
нічого. Кінець ХІХ ст. відзначається в робітничому русі рядом
епізодів економічної боротьби робітників, які були зайняті в
пивоварній, цукровій, борошномельній промисловості. Значні виступи
відбулися у році. До початку першої світової війни Поділля
являло собою досить розвинутий, як на той час, регіон із
залізницями і шосейними шляхами. Щільність населення становилаза
даними перепису р.) на квадратну версту ,1 мешканців.
Поділля по цьому показникові займало друге місце в Європейській
Росії після Московської губернії,2)1. Жовтневий переворот у
Росії став причиною громадянської війни, яка кривавою хвилею
прокотилась по країні, і в тому числі по Поділлю. Тут точилися
бої, в яких брали участь німецькі, польські, денікінські,
більшовицькі війська, частини Центральної Ради, різні місцеві
угрупування.
Нарешті, в лютому року почався так званий “перехід до
мирного будівництва”, хоча ще довго продовжувалась боротьба
селянських загонів.
Поволі почала відновлюватись промисловість, особливо в період
НЕПу, на селах міцніли селянські господарства, які одержали землю
від нової влади. Але незабаром почався сталінський план
колективізації. Заможніші селяни в основному не хотіли добровільно
здавати землю і реманент. таких “розкуркулювали”, вивозили в
Сибір. В результаті занепаду господарства і політики геноциду,
задуманого кремлівським керівництвом проти непокірного
українського народу, на Україні був організований голодомор
1933 років. За неточними даними, померло від до мільйонів
чоловік. В тому числі і на Поділлі. До речі, в багатотомній
“Історії міст і сел України”, виданій в ті роки, про це не
сказано ні слова. Як і про великий терор років, коли
лише в Вінниці було розстріляно чоловік2.
Незважаючи на всі перешкоди, героїчною працею подолян до
початку другої світової війни було створено сучасну промисловість,
розвинутий агропромисловий сектиор. Значного розвитку набула
` і культура, охорона здоров’я.
Вогненою хвилею прокотилася війна з німецько-фашистськими
загарбниками по Поділлю. Зараз сотні пам’ятників на могилах
радянських воїнів свідчать про їхній подвиг на полях битв в
1945 роках. Діяло антифашистське підпілля, партизанські загони і
з’єднання І.І.Калашника, Я.І.Мельника, І.Є.Скубка, А.Ф.Клименка,
О.М.Сабурова, А.Г.Кондартюка та ін. вінничанам присвоєне
звання Героя.
За роки пісял закінчення війни Поділля пережило період
відбудови народного господарства, освіти і культури. Розвинулись
зони туризму і відпочинку, багато зроблено в соціальній сфері.
серпня року на карті Європи з’явилась нова незалежна
держава – Україна.
. ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ ПОДІЛЛЯ
Головні туристичні центри Вінниччини, Хмельниччини та
Тернопільщини
.1.Вінницька область
Історія краю
Вінницька область заснована лютого року. Вона займає
територію, що становить ,5 території України. Область
розташована у центральній частині Правобережної України та межує з
сімома областями. На південному заході Вінниччини, по річці
Дністро, на площі км проходить державний кордон з Республікою
Молдова.
Адміністративне територія області поділяється на сільських,
а обласний центр — на міських райони. Населення Вінниччини
становить майже мільйони, з яких ,5% мешкає у сільській
місцевості, а ,5% — у містах.
В області міст, ЗО населених пунктів міського типу,
сіл. В М.Вінниці, якому більше років, мешкає більш ніж
тис. жителів.
Вінниччина — це край індустрії та високомеханізованого
сільського господарства, з помітною науково-підпрємницькою
та мінерально-сировинною базами.
В її надрах знайдено більш ніж родовищ та залежів видів
різноманітних корисних копалин; десятки родовищ торфу, а також
унікальні залежі граніту й каоліну, гранату й флюориту. В області
розроблені й діють багато цілющих джерел мінеральної, а також
радонової води в м.Хмельнику. Маючи такі неоціненні запаси
мінеральних ресурсів, Вінниччина може у недалекому майбутньому
зайняти провідне місце з експорту їх у країни СНД, а також на
світовий ринок.
Індустріальний потенціал області демонструють такі
підприємства, як Ладижинська ГРЕС, об'єднання „Жовтень",
„Їнфраком", „Маяк", „Кристал", „Вінницький підшипниковий завод",
„Хімпром", десятки підприємств переробної та легкої
промисловості. У різних галузях промисловості працює майже
підприємств.
На Вінниччину припадає ,7% промислово-виробничого потенціалу
Украї
_______________________________
1 Брокгауз Ф., Ефрон И. Энциклопедический словарь. Т ХХІV. – С.-
П., . – С.191.
2 Україна. Путівник/Осип Зинкевич, Володимир Гула. – К.:
Видавництво “Смолоскип”, . – С.91.
ни, % вартості основних виробничих фондів, ,6% випуску
промислової продукції. Аграрним виробництвом в області займається
більш ніж колективів сільськогосподарських й міжгосподарчих
підприємств, більше радгоспів, сільськихфермерських) й
333 підсобних й заготовчих господарств, дослідних станції,
науково-дослідний інститут кормів. На Вінниччині є цукрозаводи,
15 спиртзаводи. Створена потужна база для переробки соняшникового
насіння, круп'яних культур. За валовим виробництвом цукру й зерна
Вінниччина займає місце в країні, і тому має реальні можливості
стати у майбутньому головним постачальником цієї продукції в
країни СНД і дальнього зарубіжжя.
Потужна науково-виробнича галузь характеризується наявністю в
області технічного й медичного університетів,
педагогічного й сільськогосподарського інститутів, Інституту
регіональної економіки й управління та філіалу Київського
торговельно-економічного університету. Працює також учбових
заклади з підготовки молодших спеціалістів, ряд профтехучилищ,
державних науково-дослідних, проектних та проектно-дослідних
інститутів.
У підприємствах малого бізнесу й приватного підприємництва
зайнято майже тис. чоловік, що становить ,3% чисельності
населення області, зайнятого у суспільному виробництві. Обсяг
платежів у бюджет підприємств малого бізнесу становить більш ніж
10%.
Налагоджено випуск широкого спектру продукції промислово-
технічного призначення товарів народного споживання, продовольчих
товарів, ліків. Зокрема, малі підприємства сьогодні випускають
телевізори, автомобільні холодильники, телефони, меблі, побутові
сільськогосподарчі агрегати, інкубаторні комплекси, дитячі
іграшки, м'ясні й молочні продовольчі товари і т.ін.
Вінниця" — винокурня, де варилися пива винні; давньослов'янське
„въно" — посаг, що отримали Коріатовичи; та Вінничка — річка.1
Дерев'яний замок
Невеличкий дерев'яний замок у сукупності з іншими степовими
укріпленнями, звичайно, не подобався ординцям. З по рр.
було учинено тридцять тільки великих нападів на нього, він горів і
знову повставав над Бугом. Після Кревської унії року, яка
об'єднала Польщу й похрещену Литву, посилився наступ польських
феодалів та Україну. У р. вони захопили подільські землі аж
до річки Мурафи, засновавши Подільське воєводство, та вирушили на
схід. Однак стійкий спротив місцевого населення примусив їх
відступити. Середнє Побужжя залишилося під володарюванням Литви й
називалося Брацлавщиною — від назви головного міста.
У другій половині ст. Вінниця по привілею Олександра
Казиміровича вже послуговувалась магдебурзьким правом.
Самоврядування здійснювалось виборним магістратом, куди входила
рада з восьми осіб на чолі з бургомістром, лава — суд з п'яти
лавників на чолі з війтом та гмина — з дванадцяти осіб. Ремісники
об'єднувались у цехи, а в Краєзнавчому музеї можна побачити
старовинні цехові герби. Швидкий зріст економічного значення міста
обумовив також торговий тракт з Молдови до Москви. У часи Івана Ш
між двома державами зав'язались активні торгові стосунки. У
ст. ще більше почастішали набіги кримчан на подільські землі й
вінницький замок іноді навіть не вміщував усіх бажаючих у ньому
укритися. У р. татари особливо жорстоко спустошили прилеглі
землі Внниці й захопили багато полонених, яких, щоправда, вдалося
відбити.
В році спорудили новий замок на більш неприступних
земляних валах острова Кемпа, що лежить навпроти правобережного
холму, який оминає Буг. Був той замок теж дерев'яним, і у
році його спалили татари. В полум'ї загинули всі пожалувані місту
грамоти, а з ними й сякі-такі права міщан. Нескінченні побори
старостів не мали меж, і незадоволення жителів часто призводило до
повстань. Наприклад, у та роках, коли міське бідняцтво
обрало свого війта Яцека Палагненка, страченого потім карателями.
Життя дедалі ставало все важчим. До того ж доводилось постійно
відбивати майже щорічні грабіжницькі напади ординців. Вартові не
степових курганах тривожно вдивлялись у далечінь: удень пильна
курява, а вночі — заграви кострів сповіщали про наближення ворога,
йшов по водорозділу Південного Бугу та Дністра — так званим
Кучманським шляхом. Про масштаби цього лиха можна судити по
р., коли на Поділлі, Волині та в Галичині було взято в полон
душ, угнано тис. коней, тис. голів рогатої худоби,
тис. вівців. Так продовжувалося аж до кінця ст. Будівництво
міста майже заглохло, тому, що прибульці з-за Дикого поля все
руйнували на своєму шляху.
Люблінська унія р. закріпила Брацлавщину за Річчю
Посполитою й вона була перейменована у Брацлавське воєводство.
Польська шляхта оволодівала кращими землями.
У р. до Вінниці були переведені всі державні установи, й
вона стала столицею Брацлавського воєводства, тому, що на Брацлав
ще частіше нападали татари, та й Запорозька Січ, що знаходилась
поблизу, турбувала. Це спричинило наступний етап росту Вінниці —
забудову правого берегу Бугу. Нове розташування замку, який зайняв
найважливіше місце у структурі міста, сформувало й планіровку
мережі вулиць правобережжя, які сходяться до мосту, пізніше
протягнутому на замковий острів Кемпа, а з нього — на лівий берег.
Ця схема вулиць існує й донині.
У р. брацлавський староста Валентин Калиновський
пожертвував тис. злотих та два села монастирю запанувавших у
Вінниці єзуїтів. Вони побудували величезний костьол, колегіум
(школу), конвіктгуртожиток), оточивши їх, наче фортецю, товстими
кам'яними мурами з кутовими баштами. Монастирський ансамбль
розмістився в нагірній частині правого берегу. Видимий здалеку,
він величаво здіймається над рікою. Його муровані будівлі свого
часу вражали капітальністю та добротністю, і з тих часів за ними
закріпилась назва Муривід латин. — стіна).2
Преображенський монастир
У році, на противагу кляштору єзуїтів, було засновано
православний Преображенський монастир. Й почались змагання двох
віросповідань — жорстока, напримиренна боротьба під машкарою
„благочиння". У р. у Вінниці з'являються домініканці, яким
староста Ян Ордживольський дав місце у Мурах, поруч з єзуїтами, та
великі маєтності. Домініканці побудували монастир. Ще через
років відкривається другий православний монастир — жіночий
Благовіщенський. Важливу роль грали тоді православні церкви
братств, що повсюдно виникали. У Вінниці — братство Козьми й
Дем'яна, яке було засновано незабаром після Люблінської церковної
?. Українська братська школа проіснувала у Вінниці поряд з
Мурами близько двохсот років. У р. за сприяння видатного
діяча української культури митрополита Петра Могили та
брацлавського підсудка Михайла Кропивницького було
відкрито православний колегіум при братському Вознесенському
монастирі. Але через сім років намаганнями єзуїтів колегіум
закрився. А в р. при жіночому православному монастирі була
заснована братська школа.
У р. король Владислав дав місту грамоту замість тих, що
загинули при пожежі у замку, за якою відновлювалось право
магдебурзького суду, викладались порядки обрання посадових осіб,
їх відношення до старост і т.ін. Однак королівські привілеї й
гарантовані ними вигоди стосувались у першу чергу та головним
чином поляків й католиків взагалі. Тому, коли після багатьох літ
жорстокої, відкритої й таємної боротьби спалахнула у році
національно-визвольна війна, Вінниця зайняла у ній провідне місце.
7 липня повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом,
звільнили Вінницю від шляхетських військ. В листопаді року у
місті зупинявся сам Богдан Хмельницкьий, який повертався з полками
з-під Зборова після заключення замирення, за яким і Вінниця
входила до числа міст, у яких гетьман розквартировував свій
гарнізон.
Добавлено: 16 Бер 07 14:42
Доповідь голови облдержадміністрації Олександра Домбровського
"Про підсумки соціально-економічного розвитку області у 2005-2006 роках
та стратегічні пріоритети на 2007-2010 роки"
Доброго дня, шановні колеги! Дорогі друзі!
Я вдячний вам за те, що сьогодні ви з нами у цій залі і готові до колосальної праці, якої потребує наша рідна область.
Усім відома фраза: «Кожен коваль свого щастя»...
Дійсно, наша доля -у наших руках. Єдине, що не можна їх опускати.
Давня притча
Бог зліпив людину з глини, і в нього залишився невикористаний шматочок. Що тобі ще зліпити? — запитав Бог. Зліпи мені щастя, - відповіла людина.
Нічого не відповів Бог. А лише поклав людині на долонь шматочок глини, що залишився.
Кожен з нас і всі разом ми «ліпимо», творимо історію Вінницької області.
Я переконаний, у цій величній місії повинна брати участь еліта не тільки Вінниччини, а й всієї України.
Програму стратегічних цілей та завдань соціально-економічного розвитку Вінницької області було затверджено рішенням 23-ої сесії обласної ради 4-го скликання.
Сьогодні ми зібрались тут, аби разом підбити підсумки минулих років та визначити пріоритети майбутнього нашої області, і водночас, - майбутнього кожного з нас.
Рівно два роки тому я взяв на себе відповідальність думати, відчувати, діяти від імені усіх мешканців Вінницької області. І сьогодні прийшов час звітувати і про здобутки, і про мінуси. Але, як казали мудреці, не помиляється лише той, хто нічого не робить. Й інколи бездіяльність - це не менший злочин проти області, ніж цілеспрямовані дії їй на шкоду.
Минулого року ми звітували про виконання Президентської програми «10 кроків назустріч людям». Сьогодні ми продовжуємо йти до людей. І ми так само сподіваємось на подальшу підтримку глави країни у наших прагненнях.
Разом з консолідованою командою обласної державної адміністрації та обласної ради ми працювали протягом цих двох років, і готові дати пояснення кожній своїй дії, готові аналізувати самі себе і готові слухати вас.
Ми дійсно маємо, що аналізувати. Ми вивчили наші сильні і слабкі сторони. І знаємо, де слід бути жорсткішими, а де лояльнішими.
І не
