Керівникам, які знають, що на ремонт та реконструкцію музеїв, історико-культурних заповідників з бюджету виділяються копійки, ця ситуація зрозуміла. Але чому турист, котрий здолав тисячі кілометрів, щоб на власні очі побачити те, що йому яскраво змальовувала рекламна брошура, повинен зосереджуватись на наших проблемах? Загалом це пояснює сумну тенденці зниження потоку іноземних туристів з Заходу в Україну, а також його структуру. Статистика відвідувань країни дозволяє зробити наступні висновки:

організовані іноземні туристи становлять лише невелику частину з загальної кількості перетнувших кордон;

для зменшення ризику, що пов’язаний з вітчизняним сервісом, іноземні туристичні фірми надають перевагу лише декількам розкрученим туристичним центрам;

відсоток мандрівників, – як іноземних так і вітчизняних, що подорожують малими містами України, незначний у порівнянні з кількістю туристів, що приїздять у великі міста.

Вражає число потенційних витрат від недостатнього розвитку туризму. Оскільки навіть існуючий туристичний потенціал України використовується лише на третину, за висновками експертів, “недополучение” складає близько 10 млрд. доларів за рік. Хоч прибуток від туризму може стати стратегічним ресурсом розвитку як регіонів, так і країни загалом.

Але як зробити ривок у розвитку галузі? Як відкрити світові наші скарби? Як це не дивно, вирішення питань державного регулювання туризму у відповідності з міжнародними нормами – завдання складне, але воно має простий розв’язок. Протягом останніх років осмислення потенціалу туризму у контексті вибору стратегій національного розвитку поступово виносить його на перший план. Держава розпочинає здійснення спроб активного впливу на його подальший розвиток. Найбільш важливим кроком останнім часом стала Державна програма розвитку туризму на період з 2002 до 2010 р., яка була прийнята Кабінетом Міністрів України у квітні 2002 р.

Державна програма розвитку туризму на період з 2002 до 2010 р. – це документ, що скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії на цей період. Кабінетом Міністрів України та Державною туристичною адміністрацією України найближчим часом буде прийнято низку документів, що деталізують програму, наприклад, з розвитку інфраструктури туріндустрії, з підтримки окремих напрямків туріндустрії, зі створення цілісної інформаційної системи тощо.

Держава розпочинає системний і поступовий наступ на:

лібералізацію стосунків у сфері туризму;

популяризацію туризму як стратегії розвитку окремих регіонів і держави загалом;

забезпечення інституціональної підтримки розвитку туризму;

ефективне заохочування ресурсів для розвитку галузі;

приватизацію колосальної за об’ємом бази оздоровчих закладів, яка до цих пір існує в режимі “радянських економічних реалій”.

Та це є тільки передумови розвитку. Внутрішньою пружиною, котра підштовхне справу, може стати здатність наших громадян, малого та потужного бізнесу на місцях створити такі умови сервісу, такий рівень туристичних продуктів, які б переконали як внутрішній так і зовнішній ринок, що саме тут знаходиться обіцяний туристичний рай.

Тут ми підійшли до ключової, на наш погляд, проблеми позитивних економічних зрушень. На мить уявімо, що раптово, за ніч, нормативні акти, які регулюють розвиток туризму в Україні, будуть приведені у відповідність до стандартів країн, де туризм процвітає (автори впевнені, що, до речі, це досить швидко може відбутися). Що станеться з ранку наступного дня? А нічого. Тому, що розквіт туризму як стратегічної галузі передбачає наявність високо професійної творчої ініціативи мільйонів людей, які перетворять притаманну всім українцям гостинність у потужний конкурентноздатний туристичний продукт. А саме, ми зіткнемося (власне, ми вже стикаємося) із проблемою активізації внутрішнього потенціалу територіальних громад, які пов’язують свій стратегічний розвиток з туризмом. І тут на перший план виходить необхідність запуску потужного інструменту змін, яким є ефективна співпраця в трикутнику місцева влада - територіальна громада – місцевий бізнес.

Співробітництво цих трьох факторів процесу місцевого розвитку є джерелом і одночасно рушійним механізмом для створення тієї суспільної атмосфери, яка б стимулювала масову творчу ініціативу перетворень на місцях. Для цього директивні акти зайві. Це співробітництво починається з відкритого суспільного діалогу влади, бізнесу і активу територіальної громади про спільне майбутнє, про стратегії досягнення цього майбутнього.

І першій досвід, перші вдалі паростки таких процесів в Україні вже є. Наведемо приклад, який автори спостерігали протягом останніх двох років. В рамках Програми Муніципального Розвитку, яка реалізовується в Україні дослідницьким інститутом “Трайєнгл” (RTI) за підтримки Агенства з Міжнародного розвитку США (USAID) відбувається спільно з Асоціацією міст України (АМУ) проект “Створення Регіональних відділень АМУ”. Проект передбачає створення та технічне забезпечення мережі регіональних (обласних) відділень Асоціації міст України, створення електронної мережі спілкування між 130 малими містами України та проведення циклу навчальних тренінгів для керівництва та муніципального активу малих міст з питань створення дорадчих комітетів, проведення громадських слухань з питань стратегічного розвитку міст, бюджетів та ін.

Після заходів, передбачених проектом RTI у низці малих міст Західної України (Бережани, Збараж, Золочів, Галич, Почаїв, Кременець та інші) за ініціативою міських голів, які пройшли навчання по проекту, були створенні громадські дорадчі комітети при міських головах, в які увійшли представники депутатського корпусу міст, місцевого бізнесу та громадськості.

Ці ініціативні групи за допомогою консультантів RTI проаналізували стан та перспективи розвитку міст методикою SWOT аналізу (слабки, сильні сторони, можливості та загрози розвитку), винесли питання стратегічного розвитку своїх міст на обговорення з громадянами через проведення громадських слухань. В нашому випадку наведені міста є малими історичними містами.

Визначення спільної для територіальної громади стратегії розвитку підштовхнуло процеси активізації громадських ініціатив, які вилилися у створення в цих містах центрів розвитку. Ці центри взяли на себе функцію координації та реалізації