При розробці програм враховується не стільки вартість, скільки складність процедури оформлення.

Все описане характерне передусім для Сполучених Штатів Америки і Західної Європи, де до дозволу на в'їзд відносяться дуже суворо.

14 червня 1985 року в Люксембургськом місті Шенген державами Бенілюксу, Францією і Німеччиною була підписана угода про майбутнє поступове скасування паспортного контролю на своїх внутрішніх кордонах.

У червні 1991 року до Шенгенському угоди приєдналися Іспанія і Португалія, і був складений список країн, які обов'язково повинні мати відкритий візовий режим. 17 грудня 1992 року був затверджений список з 120 країн, громадяни яких для перетину кордонів повинні мати візу єдиного зразка (до них відноситься і Україна), був прийнятий бланк єдиної візи і 22 грудня 1994 року представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про набирання чинності Шенгенських угод з 26 березня 1995 року. У 1997 році до Шенгенському угоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього часу українські туристи, що виїжджають в одну з цих держав на термін менш трьох місяців, отримують Шенгенськую візу, при більш тривалому перебуванні в країні призначення діють національні візи.

З одного боку, пересування по території семи європейських держав при оформленні однієї візи безумовно дуже зручне, але, з іншого боку, істотно подовжився термін (до чотирьох тижнів), протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на виїзд. Це пов'язано з тим, що посольства цих держав посилають один одному запити на того, який звернувся.

Існують також держави, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні. До них відносяться Бахрейн, Єгипет, Кенія, Ліван, Мальта, Непал, Об'єднані Арабські Емірати і Туреччина.

Безвізовий в'їзд по запрошенню без оформлення закордонного паспорта дозволений в країни Східної Європи, Монголію, Кубу.

Українські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр і інш. країни.

При оформленні документів в обов’язки турфірмы входить інформування туристів про вимоги прикордонних і митних служб.

Система взаємовідносин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридичний оформляється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови:

- предмет договору (придбання туристом прав(гарантій) на тура, оформлених у вигляді путівки);

- вартість послуг фірми і форма їх оплати (готівка або переказ грошей на розрахунковий рахунок фірми);

- обов'язки туристичної фірми (по наданню туристичного продукту в повному об'ємі і якісно; по медичному страхуванню туристів; по оформленню для них посольських віз);

- відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс - мажорних обставин, зміни якості послуг, що надаються, термінів їх надання, відмови сторін від тура);

- обов'язку туриста (по оплаті, наданні необхідних документів для оформлення віз і т.п.).

У договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладення договору, терміни надання послуг, вигляд транспорту до місця відпочинку і зворотно, клас готелю, його найменування і місце розташування.

Договір між туроператором і турагентом в залежності від змісту відносин між турфірмами може бути декількох видів.

Агентські згоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг і інклюзив-турів від імені і за рахунок туроператора. У договорі звичайно містяться чіткі інструкції по виконанню покладених задач, територіальне обмеження сфери дії, встановлюються права і обов'язки сторін, а також порядок виплат комісійних винагород. Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, існуючих на національних ринках.

У угоду може бути внесена обмовка, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також обмовка про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку, дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, маркетинг, організацію турів і отримуючи комісійні, але, з іншого боку, не дає можливості істотного розширення і отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по суті справи позбавлений самостійності.

Саме тому часто туристичні фірми придбають путівки як готову продукцію, сформовану іншою компанією, і надалі продають її дорожче. У обов'язку продавця входить бронювання місць в готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем і інформування покупця про можливі зміни, а покупець здійснює набір, комплектацію і відправку туристів, забезпечує надання їх списків в трьох примірниках для оформлення документів і бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків.

У разі не виконання зобов'язшкодань і не дотримання термінів перекладу вартості обслуговування або не надання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відовує збитки.

Висновок.

Отже я розглянув становище міжнародного ринку туристичних послуг на сьогодняшний день. Хочу сказати, що Україні потрібно змінити свій напрямок в цій галузі і почати займатися залученням туристів не тільки з країн колишнього СРСР, а й з Західної Європи і інших частин світу. Для цього в нас є всі природні умови – з узбережжям Криму може порівнятись тільки французька рів’єра, а Карпати – непогане місце для лижного курорту. Але прибутку не буває без початкових витрат– нам треба поставити на набагато більш якісний рівень систему обслуговування туристів, і тоді, я впевнений, Україна теж стане туристичною державою.

Список літератури

1) Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. М.: Прогресс 1992

2) Бабышев Л. Туризм как отрасль итальянской экономики. МЭиМО. 1995 № 12

3) Балабанов И.Т.