саме хочеться досягти на даному етапі пере-говорів, є вони остаточними чи черговими в низці подаль-ших тощо), попередньо намічають хід переговорів та роз-поділяють обов’язки між учасниками переговорного процесу, тобто складається план ведення пе-реговорів. Такий план дозволяє оцінити й власні позиції, підготуватись до альтернативних пропозицій партнера. Цим планом визначається стратегія ведення переговорів, яка може бути як наступальною (активною, але не агре-сивною власною пропозицією), так і вичікувальною (коли ініціатива першої пропозиції надається партнерові, а ва-ша позиція полягає в її оцінці).
2.4. Відносини страхування в туристичній діяльності регулюються ЦКУ, ЗУ "Про страхування" та ЗУ "Про туризм". Згідно зі статтею 9 Закону України від 21.01.94 р. №3857 "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", передбачено, що громадянин України повинен бути застрахований. Основний зміст цього виду страхування - це компенсація медичних витрат, які можуть виникнути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання або нещасного випадку.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
До суб'єктів страхових правовідносин належать:
Страховики - юридичні особи, об'єднані в акціонерні, повні, командитні товариства або товариств з додатковою відповідальністю, які одержали в установленому законодавством порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.
Страхування є добровільним (здійснюється за ініціативою страхувальника або особи, що представляє його інтереси) або обов'язковим (здійснюється внаслідок прямої вказівки норм законодавства).
Страхування туристів буває медичне та від нещасного випадку і є обов'язковим. Таке страхування забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.
Згідно з п. 7 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 17.01.2001 р.
суб'єкт туристичної діяльності повинен забезпечувати страхування (медичне та від нещасного випадку) туристів, яким надає туристичні послуги. Страхування туристів може здійснюватися шляхом укладення договору страхування безпосередньо між туристом та страховою організацією або за участю суб'єкта туристичної діяльності, який забезпечує страхування туристів на підставі відповідної угоди зі страховою організацією. Угода має бути укладена зі страховою організацією, яка має відповідну ліцензію на право здійснення діяльності, пов'язаної з організацією медичного страхування та страхування від нещасного випадку;
при укладенні туристом договору страхування самостійно, безпосередньо зі страховою організацією, суб'єкт туристичної діяльності, який організовує туристичну поїздку, повинен перевірити наявність страхового полісу туриста та додати його копію до договору, який укладається між туристом та суб'єктом туристичної діяльності;
страхуванню повинні підлягати як туристи, так і особи, що їх супроводжують.
Відповідно до підпункту 2.1.10 згаданих вище Ліцензійних умов суб'єкт туристичної діяльності повинен відшкодовувати згідно з укладеними зі страховими компаніями угодами збитки, завдані туристам у разі ненадання або надання в неповному обсязі чи неналежної якості туристичних послуг зі своєї вини чи з вини партнерів по організації обслуговування.
2.5. Стандартизація – це діяльність, направлена на розробку і встановлені вимоги, норми, правила, характеристики як обов’язкових для виконання так і рекомендуючих, що забезпечують право покупця на придбання послуг відповідної якості за доступною ціною, а також право на безпеку і комфортність праці.
Ціль стандартизації – досягнення оптимального степеня порядку в тій чи іншій галузі способом широкого і багатогранного використання встановлених положень, вимог, норм для вирішення реально існуючих, плануючих та потенційних задач. Цілі стандартизації можна розділити на вузькі та загальні.
Основними задачами стандартизації в сфері туризму є:
встановлення номенклатури якості послуг та обслуговування туристів і методів їх контролю;
встановлення прогресивних вимог до технологій і типових технологічних процесів надання туристичних послуг;
встановлення вимог, що забезпечують безпеку послуг, охорону здоров’я населення, охорону навколишнього середовища, точність і своєчасність надання послуг, ергономічність і естетичність послуг та умови обслуговування;
встановлення вимог до сертифікації туристичних послуг;
забезпечення координації діяльності туристичних підприємств з підприємствами інших галузей, що беруть участь в процесах туристично-екскурсійного обслуговування .
Об’єкт стандартизації – послуга, процес обслуговування для яких розробляють ті чи інші вимоги, характеристики, параметри, правила і т.д.
Область стандартизації - сукупність взаємопов’язаних об’єктів стандартизації.
Стандартизація буває міжнародною, регіональною, національною.
Стандарт – це нормативний документ, розроблений на основі консенсусу, затверджений признаним органом, направлений на досягнення оптимального степеню впорядкування в певній області.
У сфері туристично-екскурсійного обслуговування використовують наступні категорії стандартів: міждержавні (ГОСТ), національні (ГОСТ Р), підприємств (СТП).
Основними видами стандартів у сфері послуг є:
Основні стандарти;
Стандарти на послуги;
Стандарти на процеси (технологічні, організації, управління);
Стандарти на методи контролю.
Сертифікація продукції – це процедура підтвердження відповідності, внаслідок якої самостійна від виробника та споживача організація затверджує в письмовій формі, що продукція відповідає встановленим нормам.
Сертифікація здійснюється в цілях:
створення умов для діяльності під-ва, орган-цій і підприємців на єдиному товарному ринку, а також для участі в міжнародній економічній, науково-технічній співпраці і міжнародній торгівлі;
допомога покупцям у компетентному виборі продукції;
захист споживача від недобросовісного виробника;
контроль безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров’я та власності;
підтвердження