помилка, яка до наших часів росте та шириться легендами та теоріями. Багряно-гранітні ґрунти кратеру, в якому лежало місто, зачарували польських істориків своїм насиченим незвичним кольором, і термін "Червона Русь" (так називали за Речі Посполитої та Великого Князівства Литовського землі на сході сучасної Польщі) отримав, здавалося б, цілком ймовірне обґрунтування та гіпотетичне місце народження. Елегантна версія про те, що сама земля дала назву краю, однак, не підтверджується українськими вченими. Вони виводять етимологію терміну від легендарного міста Червен, яке лежало далеко на захід від червоних подільських пісковиків. Та давність поселення не викликає сумнівів у авторів "Словника Географічного": вже у ІХ сторіччі про місто на південно-західному Поділлі згадують давні літописи, називаючи його "Червоний Город", а існуючий там замок "castrum rubricum" (червоний замок, - лат.). Ще до татаро-монгольської навали 1240 року за нього билися та сперечалися князі Київської Русі.
На зміну татарам приходять великі князі Литовські: Ольгерд наносить степовикам нищівного удару на річці Синюсі і близько 1313 року дарує Поділля своїм небожам, трьом братам Корятовичам. Вони укріплюють замок, а ще зводять тут перший кляштор для місіонерів-домініканців.
Король Ягайло у 1395 році мечем та вогнем змінює "прописку" замку - віднині ці землі належать Польщі. Червоноградські господарі змінюють один одного: юний Спитко з Мельштина, його молода вдова, бунтівний князь Свидригайло, Великий князь Вітольд... У 1434 році Червоноград отримує статус королівського міста, а за 14 років - магдебурзьке право. Розвиваються торгівля та ремесла, а за ними у багатіюче місто повертаються домініканці. На початку ХVІІ сторіччя Даниловичі, нові власники цих земель, замість дерев'яної фортеці зводять тут укріплений валами мурований замок. А у 1615 році і домініканці справляють новосілля: поруч постає величний костел на кошти побожного подружжя Лісєцьких.
Костел в урочищі Червоному зараз знаходиться у власності Української автокефальної православної церкви. Тут будується чоловічий монастир. Між замковими баштами та старим кляштором виріс дерев'яний барак з алюмінієвим дахом
Турецьке ярмо (1621-1672 роки) тугою петлею стягнуло життя княжого міста, і коли яничари покинули цей край, замість Червоногороду існувало лише маленьке сільце.
Перший замок був дерев’яний, пізніше збудований з червоного вапняку. Від нього і походить назва – Червоногород. З картин 1665 року видно, що замок був прямокутної форми, мав 4 круглих вежі по кутах. Зміцнений додатковою лінією зовнішніх укріплень, дерев’яний будинок служив для житла старости. У 1679-1699 рр. Червоногород належав туркам. Після Першого поділу Польщі місто було в межах Австрії. У 1778 році його купив Король Понінський, і, використовуючи дві вежі і стіни (решта розібрав), збудував палац у класичному стилі на старих фундаментах. Його син Каліст закінчив будову в стилі неоготики. Палац був оточений ландшафтним парком з фонтаном і різьбленою альтанкою.
У 1778 році Червоноград переходить до Кароля Понінського. У 1820 році князь на мурах напіврозваленої часом та війнами старої твердині зводить розкішний замок-палац. Його син Калікст продовжує справу, збурюючи залишки замку до фундаментів. І на гравюрі Антонія Лянге ми вже не бачимо жодних фортечних башт, лише палац та кляштор.
Важко впізнати замок-воїн, що пережив не одну турецьку навалу, серед усіх цих новомодних кам'яних терас та літніх салонів, балконів та балюстрад. Кімнати умебльовані скромно, але елегантно. Усюди панує суворий до надмірного декору ампір.
Широкі сходи ведуть з покоїв повз клумби до прикрашеного фонтанами парку, розбитого на італійський манер. Навіть там, серед тополь, акацій та дубів, чути бурхливу мову 16-метрового водоспаду на річечці Джурин. Люди переповідають, що русло потоку змінили колись підступні турки, аби пришвидшити капітуляцію оборонців фортеці.
Поруч із замком - костел Вознесіння Діви. Інтер'єр храму прикрашають старі фрески, пам'ятні таблиці ще з 1618 року та портрет такого собі Антонія Хржановського, на кошти якого була зроблена прибудова до костелу.
...Старі пани відходять, а їхні нащадки зводять на горі над замком сімейний мавзолей. Не було в тогочасній Європі скульптора більш відомого, аніж датчанин Бертель Торвальдсен, і не було у Гелени Понінської скорботи більшої, аніж жаль за передчасно померлими донькою та сином. Тому у 1835 році у Римі володарка Червонограду замовляє скульптору надгробок на знак пам'яті про дітей. Сім років працював геній над своїм шедевром. Еліта Польщі змогла оцінити працю майстра - перш ніж зайняти своє місце в сімейному мавзолеї надгробок протягом року виставлявся у Варшаві. (Сьогодні ця робота датського скульптора зберігається у Львівській картинній галереї. А родинна усипальня власників замку нині знаходиться в жахливому стані: шматки колонади біля входу, розорені склепи, обдерті стіни.)
Неначе мавзолею було мало, у 1846 році княгиня Гелена відкриває у Червонограді монастир сестер Милосердя, які займалися вихованням сиріт та опікою над хворими. Остання з власників резиденції, княгиня Марія Любомирська, робила все можливе для підтримання замку в належному стані. Та хіба змогла б одна жінка протистояти арміям Першої світової, які минали ці терени, не шкодуючи ані себе, ані розкішного маєтку? Коли радянська влада прийшла на Тернопільщину, замість найгарнішої садиби Польщі тут стояли лише руїни - теж, певно, найгарніші.
Річка Джурин, яка тече біля замку, утворює розкішний, стрімкий водоспад (Червоногородський ), і далі впадає до Дністра. Червоногородський водоспад на р.Джурин - найбільший рівнинний водоспад України, понад 16 метрів.
Біля замкових стін розташований табір «Ромашка». Біля цього табору можна облаштувати туристський бівуак.
4.2. День 2, с. Нирків – с. Хмелева – с. Берем’яни – с. Дуліби – с.