Кляштор діяв з 1863 по 1946-тий, коли совіти його закрили. Зараз монахині знову заселили старі стіни, на пару з обласною фтізіопульманологічною лікарнею-реабілітаційним центром. Марцеліні відкрили музей на другому поверсі палацу, а біля її поховання в їх спільному, комунальному гробівцю над Вільховцем - завжди палаючі свічки та живі квіти. Ця комунальна усипальня - страшна річ: симпатична будівля ховає в собі не лише тіла монахинь, що вже відійшли, а й ніші під труни тих, хто ще блукає старими коридорами палацу. До речі, Марцеліну, що померла у 1911р., церква визнала блаженною. У палаці відбуваються реколекції для священиків та монашок різних конфесій.

Після того, як огляд замку зроблено група рушає далі - у село.

Досить просту та ненаповнену жодною ідеологією назву Язловець поселення у 1947р. змінили на ароматизовану антонівкою Яблунівку - і так село називалось аж до 1991 року. Цікаво: що крамольного та поганого було в слові Язловець? І змінювали ж не на Червону Зорю чи Жовтневе. Дивно. А про походження назви є кілька легенд. За першою маємо симбіоз слів "яз" і "ловець". Язом колись називали густий частокіл у вузькому важкопрохідному місці з прогалиною для проїзду. Це була охорона від непрошених зайд. На чатах стояли досвідчені "ловці". Начебто - все логічно.

Інша легенда розповідає, що у долині над Вільхівцем жив колись Ясько Ловець, знаменитий знахар. Багато людей приїздили до нього, шукаючи зцілення. А що жив Ловець на щедрій та багатій на звіра та гарні врожаї землі, люди залишались тут. Біля Яськової хати невдовзі виросло ціле село, назване вдячними жителями на честь знахаря: Язловець.

І хоча в історії Язловець вперше згадується лише з першої половини 14ст., ця територія була заселена свого часу ще трипільцями. Вдале розташування і справді сприяло приросту населення - так Язловець перетворюється на місто, яким володіли могутні Бучацькі. Одна з гілок цього роду з часом називає себе Язловецькими. Через Язловець пролягав торговий шлях "Віа Регія", що з'єднував Львів з Молдавією. Та товари не лише їхали повз місто - вони виставлялись на знаменитих язловецьких ярмарках. А де квітне торгове життя, туди приходять вірмени. Язловець не став виключенням: тут проживала одна з найбільших на теренах сучасної України вірменська громада. Саме їй ми завдячуємо ще однією пам'яткою архітектури - церквою Миколая XVII століття. На двох вулицях, що перетиналися в цетрі міста і на які похмуро споглядав згори замок, жили тільки вірмени. Доля громади багато в чому повторила долю вірменів Кам'янця: коли яничари прокотилися Поділлям, захоплюючи замок за замком, вірмени піднялися всією громадою та переїхали до більш спокійних місць.

Зараз вірменська церква, яка здавалась цілковитою руїною на фотографіях радянської доби, відновлена та передана місцевій греко-католицькій громаді. Храм - так, так, з порталом - "прикрашають" різноманітні скульптури - святих, янголів, якогось митрополита.

Найграндіознішою спорудою Язловця, не рахуючи замок, був, безсумнівно, величезний костел Успіня, збудований у 1589-1590 рр. з пісковику у ренесансно-готичному стилі. Це однонавна споруда з п'ятигранним пресбітерієм та двома низькими напівкруглими каплицями, симетрично прибудованими до костелу у XVII столітті. На горовному фасаді - велика чотириярусна башта (останній ярус добудований у ХІХ столітті, у епоху романтизму). Храм відомий ще й тим, що тут поховано знаного композитора Миколу Гомулку, який помер у 1609р.

З місцевих легенд відомо про катастрофу радянського літака відразу після Другої світової: палаюча залізна пташка звалилася якраз між замком та костелом,

У Язлівці збереглося кілька старих кам'яничок з башточками, каплиця, старовинні могили на старому цинтарі. , данина моді на еклектизм зламу ХІХ та ХХ століть. Дивно, але тут, де жила у ХІХ столітті чимала єврейська громада, не залишилося по ній жодної синагоги.

При дорозі на , праворуч від дороги лежить старий цвинтар з цікавою неоготичною каплицею баронів Блажовських розмірами з чималий костел. У криптах каплиці десятки трун звалено на купу, муміфіковане тіло лежить біля сходів до крипти.

По дорозі на Бучач також є фігура Пресвятої Діви Марії та пам’ятник вістуну УПА Юрію Лапущаку. Кажуть, в притулок сестер Непоррочниць навіть іноді пускають туристів на нічліг з розміщенням “bed&breakfast”.

Після екскурсії селом та замком група може крутою стежкою повз оборонні стіни збігти донизу, до спокійного Вільховця: саме від річки відкривається найкращий вид на фортецю. До Вільховця можна спуститись і лісовою дорогою. Потрібно тільки повернутись назад дорогою до Новосілки. Тоді перед очима відкриється прекрасний пейзаж – спокійний Вільховець, ліс, вид на замок, луг. Тут на лісовій галявині чи на лузі група може організувати бівуак. Піднявшись стежиною лугу догори – попадаєте до Новосілки. Тут відразу є криниця з джерельною водою.

Поблукавши лісом недалеко від Вільховця можна знайти стару закинуту каплицю у лісі. Є також і лісове джерельце.

Як в Новосілці, так і в Язлівцях є торгові точки та поштові відділення.

4.3. День3, с. Язловець