Вся Річ Посполита знала ратушу в Бучачі - і недарма: адже саме тут було підписано трактат від 18 жовтня 1672 року, за яким все Поділля разом з та на 27 років перейшли під владу Туреччини.
Є дані, що зараз при Ратуші створюється музей скульптур Пінзеля - було б непогано, якщо це правда, але поки що унікальна споруда стоїть пусткою в центрі міста.
На початку 18 століття Стефан Потоцький отримав від львівського архиєпископа дозвіл на запрошення з Литви у Бучач отців василіан для заснування теологічної школи. 12 травня 1751 року син Стефана Потоцького, Микола, закладує перший камінь майбутнього конвенту. На вул. Міцкевича, що піднімається до вершини Федорової гори, розташований комплекс споруд Василіянського монастиря - хрестовоздвиженський костел, споруджений в 1753-1770 рр. архітектором І. Шильцером, дзвіниця, два крила келій. Костел та монастир реставровані, діючі. Біля них - кіоск з душпастерівською літературою, та саме там я свого часу придбала книжечку "Архітектура українських церков" та набір листівок з видами .
Теологічна школа діяла до 1944 року. Вже третє сторіччя це - уніатський просвітницький центр на Поділлі. З 1995 року монастир отримав статус історико-філософського ліцею для майбутніх священиків.
Згідно копіям релігіійних документів 14 століття, Михайло Бучацький 28 червня 1397 року заснував тут парафію з костелом. До сьогодні вчені дискутують щодо дати, бо в інших документах йде мова про 1379 та 1387 роки. Як би там не було, костел було споруджено - і він простояв 400 років, переживши пожежі на навали ворогів. З часом місто потребувало нового храму - і у 1761-1763 рр. з‘явився лаконічний та суворий собор Успіня богородиці, який прикрашає місто і тепер. Він розташований під замком, недалеко від ратуші. Споруда позбавлена лишніх прикрас, лише оточене вишуканими рокайлевими завитками "дзеркало" над входом з копією Рафаелевої мадонни вказує на епоху бароко. На жаль, всередину мені потрапити не вдалося - а кажуть, там є на що подивитися. Скульптури святих - довершені та високомистецьки. Колись на сторінці висіло фото, де я заглядаю у браму костелу, мріючи потрапити всередину, та якість його була не надто висока, зняла.
Портал костелу прикрашено гербом Потоцьких - Пилявою та текстом: „Chcac Potockich Pilawa miec trzy krzyze cale,Dom Krzyzowy na Boska wybudowal chwale. A.D. 1763.” В 1945 році совєтська влада перетворила костел на магазин, де продавалося всіляке потрібне в господарстві залізяччя. Головний вівтар роботи Пінзеля та частина бічних були зруйновані. Ті, що вціліли, були вивезені до Польщі. З родинних склепів у підземеллях костелу винесено рештки Потоцьких - там планувалося влаштувати котельню. Гірко. :( Зараз нещасні рештки Потоцьких спочивають на місцевому цвинтарі. В 1991 році стараннями ксьондза Людвіка Рутини, уроженця , костел повернули громаді бучацьких віруючих.
Трохи нижче Покровська церква 18 ст., збудована в стилі пізнього бароко генієм західноукраїнської архітектури - Бернардом Меретином, автором ратуші. Невеликий, легкий храм з заокругленими кутами та гармонічними лініями портала виглядає напрочуд жіночним.
Колись в ярку Стрипи функфіонувала ткацька мануфактура Потоцьких, яка славилась килимами, які так і звали - бучацькі. Місцеві витвори зараз експонуються в багатьох музеях та на виставках у